Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
видавав книготорговець С.В. Звонарьов. Вони прива-
блювали читачів новизною, високою якістю і чудови-
ми ілюстраціями.
Етцель регулярно надсилав Марку Вовчку відбитки
романів Жуля Верна, які ще не вийшли окремими ви-
даннями, а Звонарьову — кліше ілюстрацій до цих тво-
рів. Завдяки такій оперативності нові книжки Жуля Ве-
рна виходили майже одночасно в Парижі і Петербурзі.
В особі Марка Вовчка Жуль Верн знайшов чудово-
го інтерпретатора. Не прагнучи буквальної точності й
поступаючися деталями, вона відчувала дух оригіна-
лу: легкість і жвавість стилю автора, його французь-
кий гумор. Сама перекладачка так пояснювала свій
метод перекладу: «... з благословення Верна, його ви-
давець Етцель дозволив М.Вовчкові як переклади, так
і переробки, скорочення і вставки, яких у перекладах
є чимало». Переклади Марка Вовчка належать до най-
кращих, і найбільшу популярність їй як перекладачці
принесли саме романи Жуля Верна.
1867 року Жуль Верн зі своїм братом офіцером
французького флоту Полем Верном здійснив подорож
до США.
Письменник щоденно працював з 5-ї години ранку
до півдня і з 4-ї до 8-ї години вечора. Жуль Верн лю-
бив працю, вважав її джерелом життя і щастя, тому і
працював до кінця своїх днів. Його романи друкували-
ся один за одним.
У 1870 році письменника нагородили орденом По-
чесного Легіону.
241
Жуль Верн та його видавець Етцель тяжко пере-
живали поразку Франції у франко-прусській війні
1870-1871 років. Під Седаном німці розгромили фран-
цузьку армію і слово «Седан» стало для них синоні-
мом слова «Ганьба».
Восени 1871 року Жуль
Верн переселився в мі-
сто Амьєн. На річці Соммі
стояла його яхта «Сен-Мі-
шель», на якій він з роди-
ною і друзями здійснював
далекі
морські
подорожі Яхта
«Сен-
вздовж берегів Франції та Іспанії і по Мішель».
Середземному
морі.
У 1873 році Етцель видав окремою книжкою роман
Жуля Верна «За 80 днів навколо світу». Її розкупи-
ли за один день. Французьке Географічне товариство
стало одержувати листи з запитанням: на якому ме-
ридіані треба змінювати дату при подорожі навколо
світу? На одному із засідань товариства Жуль Верн
виступив із повідомленням з цього питання і пояс-
нив, що капітан корабля змінює дату в корабельно-
му журналі при перетині лінії зміни дати109, яка про-
ходить поблизу меридіана 180°. При цьому корабель,
який прямує в східному напрямі, не змінює дати, а ко-
рабель, який прямує на захід, проминає наступний
день календаря, тобто змінює дату на два дні. При ви-
конанні цих правил дати на кораблі і в портах заходу
не розійдуться. Повідомлення Жуля Верна спонукало
Французьке Географічне товариство виступити з іні-
ціативою прийняття єдиної системи міжнародної ліч-
242
би часу і у 1874 році була укладена міжнародна угода
про запровадження поясного часу.
З 1876 року основним джерелом відомостей з геогра-
фії для письменника була 19-томна праця його друга
Елізе Реклю110 «Земля і люди».
У серпні 1896 року Жуль Верн осліп на ліве око, піс-
ля праці сильно боліло праве око.
Оноріна радила чоловіку написати спогади, розпо-
вісти читачам про своє дитинство, юність, про зустрічі
з В.Гюго, О.Дюма-батьком, про спільну працю з О.Дю-
ма-сином, про дружбу з письменником П.Ґруссе, який
писав для юнацтва під псевдонімом Андре Ґарсе, і гео-
графом Е.Реклю, про повітроплавця і одного з перших
фотографів Надара (Ґаспар Фелікс Турнашон) і ви-
давця П.Ж. Етцеля. Але цього зробити він не встиг.
Жуль Верн пройшов великий шлях письменника
разом з науковою думкою свого часу. Герої його тво-
рів сильні і дотепні люди науки, відважні мандрівни-
ки. Вони гуманні і безкорисливі, віддані батьківщині,
ідеї, обов'язку, завжди допомагають борцям за неза-
лежність своїх країн.
Він був і залишається письменником молоді, його тво-
ри привертають увагу читачів від покоління до поколін-
ня. Пройшов час, і життя підтвердило реальність його
найфантастичніших передбачень в галузі науки та тех-
ніки. Так політ із Землі на Місяць, описаний в одному з
його романів, був здійснений у 1969 році американськими
астронавтами за трасою, розрахованою видатним укра-
їнським вченим Ю.В. Кондратюком (О.Г. Шаргеєм)111.
Кращі твори письменника перекладені українською
мовою.
243
Вранці 24 березня 1905 року Жуль Верн попросив,
щоб до нього прийшли родичі. Коли всі зібралися, він
сказав: «Яке щастя! Прощавайте. Тепер я можу, — він
посміхнувся і скінчив, — їхати». Через декілька хви-
лин великий фантаст помер.
У 1907 році на могилі Жуля Верна в Амьєні вста-
новлено пам'ятник. На мармурі вибиті слова: «До без-
смертя і вічної юності».
244
МИХАЙЛО ДРАГОМИРОВ
(1830 — 1905)
воєначальник, військовий теоретик,
педагог, державний діяч
Михайло Іванович Дра-
гомиров, військовий діяч і
видатний теоретик війсь-
кової справи, педагог, пу-
бліцист і талановитий ад-
міністратор,
генерал
від
інфантерії112, народився 20
листопада 1830 року в не-
великому маєтку батьків
поблизу міста Конотопа ко-
лишньої Чернігівської гу-
бернії, тепер Сумської об-
ласті. Свій родовід він веде
від прадіда поляка Анто-
на Драгомирецького, який
у 1734 році приїхав з Галичини на
Лівобережну
Укра-
їну, одружився з дочкою українського козака Матвія
Мацкевича і поселився в селі Рябці, яке адміністра-
тивно входило до складу Стародубського полку. Дід
Михайла, Іван Антонович, рано залишився без бать-
ка, виховувався в родині козака Мацкевича, прий-
няв його прізвище і у 1761-1776 роках служив в армії,
у відставку вийшов в чині капітана і оселився в маєт-
ку дружини під Конотопом. 1786 року його як капіта-
на записали в дворянство Чернігівської губернії під
245
прізвищем Драгомирецький-Мацкевич, але через два
роки він змінив своє прізвище на Драгомиров. Бать-
ко Михайла Іван Іванович Драгомиров у 1804-1825 ро-
ках служив в армії, вийшов у відставку в чині майора
і жив на батьківському хуторі з дружиною Ганною Ро-
манівною Балюра. Тут і народився у них син Михайло,
дитячі роки якого проминули в маєтку батька. Почат-
кову освіту Михайло здобув у Конотопському повіто-
вому училищі.
Військову службу Михайло почав у 1849 році в Дво-
рянському полку в Петербурзі. У 1856 році він із золотою
медаллю закінчив академію Генерального штабу, і його
ім'я занесли на мармурову дошку академії. Такої честі
академія удостоювала своїх випускників вельми нечасто.
Обдарований незвичайним розумом, здібністю до
узагальнення і талантом письменника, Драгомиров усе
життя займався питаннями розробки військової тео-
рії, педагогікою і публіцистикою. Його внесок у розви-
ток військової справи величезний. Першу свою вели-
ку працю «О высадках в древние и новейшие времена»
(«Про висадки у стародавні та найновітніші часи») він
видав у 1857 році.
Під час австро-італо-французької війни 1859 року113