Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
тет Паризького університету. Але ставши студентом,
вирішив присвятити себе літературі. Почав писати
вірші і пісеньки для театрів у Латинському кварталі,
познайомився з О.Дюма-батьком, який прихильно ста-
вився до молодого письменника.
Щонеділі він вирушав на набережну Сени і там, се-
ред
поставлених на парапет набережної скринь із
книжками, серед своїх вірних друзів, книжок, знахо-
див повний спокій і душевну рівновагу. Його цікавили
книжки з астрономії, мемуари вчених та мандрівни-
ків. Він шукав твір, в якому автор поєднував би подо-
рож не тільки з описом природи місцевості та пригода-
ми, але й з наукою, яка пояснює походження всіляких
природних явищ. Але такого твору не було, його ще
ніхто не написав. Це доведеться зробити йому.
За часів його навчання в університеті ще не було ба-
236
гатьох речей, які у наші часи стали звичайними і по-
всякденними. Ще не було електрики, радіо, кіно, ав-
томобіля, тролейбуса і трамвая, авіації і багато іншого.
Людина ще не досягла Північного та Південного полю-
сів, Центральна Африка не була досліджена, погано
була вивчена Австралія.
Жуль годинами сидів у Національній бібліотеці, ро-
бив для своєї картотеки виписки із наукових довідни-
ків з фізики, астрономії та інших наук, із книжок про
подорожі навколо світу. Після лекцій в університе-
ті відпочивав, упорядковуючи свою картотеку. Згодом
він обстежить небо і землю, дно океанів і земні надра,
передбачить багато з того, чого ще не знало людство.
Закінчивши університет, Жуль не повернувся до
Нанта, щоб продовжувати справу свого батька, і ро-
дина позбавила його грошової підтримки. Він не хотів
бути юристом, юридична діяльність його лякала. Він
мріяв про професію письменника.
Декілька років Жуль перебивався випадковими за-
робітками. Працював секретарем дирекції в «Лірич-
ному театрі», співробітничав у журналі «Сімейний
музей». Часто відвідував репетиції в «Історичному те-
атрі» О.Дюма-батька, знайомився з акторами, техні-
кою постановки спектаклів, навчався у О.Дюма-батька
побудові сюжету і захоплюючій розповіді. Все це зна-
добилося йому у майбутньому. Спробував свої можли-
вості у написанні п'єс, але п'єси були слабкими і дра-
матурга з нього не вийшло.
Невдачі, незабезпеченість, обтяжлива праця в «Лі-
ричному театрі», погане харчування серйозно підір-
вали здоров'я Жуля Верна, і він у 1853 році тяжко за-
237
хворів. Потрібен був відпочинок і гарне харчування.
Він залишив театр, повністю почав займатися літе-
ратурою, став автором науково-пригодницьких опо-
відань. Продовжуючи багато працювати, обідав через
день, часто втрачав свідомість через недоїдання. Його
пальто зносилося, капелюх вицвів. Він почував себе
безмірно стомленим, розбитим суєтою і митарствами.
У 27 років Жуль Верн від перевтоми почав сліпнути.
Навесні 1856 року молодий письменник відвідує
салон вченого Ґедо, де збиралися по понеділках про-
фесори, інженери, співробітники науково-технічних
видавництв. Тут він познайомився з багатьма передо-
вими людьми науки, втягнувся в суперечки та диспу-
ти на теми нових винаходів та відкриттів. Жуль Верн
вірив у науку і мріяв про часи, коли людина оволодіє
всіма таємницями матерії і встановить панування ро-
зуму. Його фантазія випереджала науку, але він вірив,
що прийде час, коли наука випередить фантазію.
У січні 1857 року Жуль Верн одружився на вдові
мадам Оноріні Морель, у якої було дві доньки: шести-
річна Сюзанна і чотирирічна Валентина. Вінчання від-
булося в Амьєнському кафедральному соборі.
Літературна праця грошей давала мало, а треба було
утримувати сім'ю. Жуль Верн тимчасово припинив лі-
тературну працю і влаштувався на посаду фінансово-
го агента в конторі біржового маклера Егглі. Робота в
конторі займала вісім годин щоденно. Весь вільний час
він проводив у бібліотеці за читанням книжок з при-
родничих наук. Оноріна народила йому сина Мішеля,
прийшла радість батьківства, але зросли й турботи.
Навесні 1863 року Жуль Верн закінчив рукопис про
238
повітроплавання і відніс його відомому паризькому ви-
давцю П.Ж. Етцелю. Етцель був розумною, таланови-
тою і широко освіченою людиною, сам писав оповідан-
ня і повісті для юнацтва під псевдонімом П.Ж. Сталь.
Він доброзичливо ставився до починаючих письменни-
ків, надавав їм всіляку допомогу і підтримку. Книжки,
які виходили в його видавництві, відзначалися чудо-
вим виглядом, друкувалися на гарному папері, ілю-
струвалися відомими художниками. Він видав повне
зібрання творів Віктора Гюго і багатьох відомих пись-
менників Франції.
Прочитавши рукопис
Жуля Верна,
Етцель сказав
йому, що це лекція, а треба написати роман. Потрібна не
історія повітроплавання, а історія з повітроплавцями. Він
порадив Жулю Верну населити повітряну кулю людьми
і вигадати їх пригоди. Тоді вийде захоплюючий роман.
Через якийсь час Жуль Верн приніс Етцелю роман
під назвою «П'ять тижнів на повітряній кулі». Прочи-
тавши роман, видавець поздоровив автора з успіхом і
уклав з ним договір, згідно з яким Жуль Верн зобов'я-
зався надавати йому два романи щороку. Етцель ска-
зав, що з такими романами вони заволодіють усім сві-
том, і його передбачення здійснилося. Так народився
новий жанр — науково-фантастичної і пригодницької
літератури, який дав читачам серію романів «Незви-
чайні подорожі».
Жуль Верн співпрацював з Етцелем і його си-
ном Жулем Етцелем-молодшим усе життя, видавши
65 романів. Роман «П'ять тижнів на повітряній кулі»
був виданий за сорок дев'ять днів і його розкуповува-
ли як хліб. Школярі читали роман, як підручник із гео-
239
графії, в якому для кращого засвоєння предмета були
додані пригоди. Дорослі, погортавши книжку, вже не
могли відірватися від неї, забуваючи про справи і від-
почиваючи від турбот. Критика відзначила пізнаваль-
ність книжки, яка захоплююче розповідала про Аф-
рику, її клімат, тваринний світ, рослини і висловила
подяку талановитому і доброму письменнику. Книжку
стали перекладати в багатьох країнах.
У 1865 році Етцель познайомив Жуля Верна з укра-
їнською письменницею Марією Олександрівною
Мар-
кович, яка друкувалася під псевдонімом Марко Вовчок.
Етцель запропонував Жулю Верну надати їй винят-
кове право на переклад усіх своїх романів російською
мовою, як уже написаних, так і тих, які з'являться в
майбутньому. При цьому він сказав, що Марко Вовчок
чудово володіє багатьма мовами. Що ж до французь-
кої, то вона її знає так само добре, як і свою рідну.
Жуль Верн надав Марку Вовчку виключне право
перекладу всіх своїх творів російською мовою, і вся
освічена дореволюційна Росія читала твори видатно-
го французького фантаста саме завдяки її перекла-
дам. Перед її від'їздом із Парижа до Петербурга (лю-
тий 1867 року) Жуль Верн заявив Етцелю, що цілком
довіряє «цій розумній, інтелігентній, освіченій жінці,
яка тонко відчуває і чудово знає французьку мову».
З 1867 по 1877 рік Марко Вовчок переклала російсь-
кою мовою п'ятнадцять романів славетного майстра
науково-фантастичного жанру, серед яких широко ві-
домі «Діти капітана Ґранта», «Пригоди капітана Ґат-
тераса», «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий
острів», а також збірку повістей та оповідань і першу
240
книжку історико-географічної серії «Славнозвісні до-
слідники та мандрівники». До 1875 року її переклади
