Князь Кий - Малик Владимир Кириллович (мир бесплатных книг TXT) 📗
— Воєводо, гунни! — Далеко?
— За два чи три поприща.
— Вся орда чи невеликий загін?
— Вся орда!.. Йдуть — як хмара! І поля не видно!
— Ну, що ж — це добре, — сказав Кий і звернувся до своїх воїв: — Родовичі! Русь! Ось тут ми або переможемо, або всі поляжемо! Для гуннів ми приготували добрячу несподіванку! Та щоб вони до останньої миті не помітили нашої загорожі і не повернули назад, як звичайно це роблять, коли бачать, що перемоги їм не здобути, хай кожен з вас стане перед загорожею так, щоб собою і своїми щитами затулити частокілля. Вої Ернака думатимуть, що перед ними звичайна полянська лава, як це було біля Родня чи на Широкому Березі… А як тільки ворожий клин, що мчатиме щодуху, наблизиться до нас на таку відстань, коли вже його ніщо не зможе зупинити, ми швидко крізь проходи між палями відступимо назад. Гунни разом зі своїми кіньми й нахромляться на наш частокіл… Ось тоді ми візьмемося за зброю!..
В цю мить з поля долинув звук ріжка. Гунни помітили полян.
— Ставайте по місцях! Тримайтеся сміливо! — гукнув Кий. — Я буду з вами! Стоятиму посередині лави!
Метушня, тупіт ніг, грюкіт щитів, брязкіт мечів — усе це тривало не більше того, скільки потрібно було, щоб вишикувалась лава. Причому передній ряд — перед загорожею, а три задніх — за нею. Кий і Щек разом з молодшою дружиною стали в передній ряд. Кий не без підстав вважав, що меткі отроки спритніше відступлять за частокіл, ніж досвідченіші, але не таки повороткі старші вої.
Лава завмерла. І тоді всі почули, як глухо стугонить земля і з-під неї доноситься далекий грізний гул…
Хоча нападу ждали всі з нетерпінням, але, як це буває в таких випадках, гунни виринули раптово, несподівано, як темна грозова хмара. Не стишуючи бігу, вони швидко ввігналися на галявину і, помітивши полян, що перегородили її, почали непомітно витягуватися клином.
Кий почув, як над лавою отроків пронісся глухий гомін. Хтось гаряче шепотів молитву:
— О животворний Світовиде, і ти, всемогутній Перуне, порятуйте нас!..
Напруження наростало. Вої, що засіли в лісі, причаїлися і жодним порухом не видавали себе. Руси, ждучи страшного удару, завмерли теж.
Бачачи, як витягнулися і застигли в чеканні безбороді обличчя отроків, Кий голосно, так, щоб усі чули, сказав: Друзі! Братове! Нині вирішується доля полянського племені! Якщо гунни прорвуть лаву, вони легко наздоженуть наших жон, дітей, сестер, батьків і всіх посічуть або візьмуть у бран!.. Якщо ж нам пощастить зупинити їх тут, — не перемогти, не розгромити, а тільки зупинити, — то цим ми врятуємо і себе, і все плем'я від загибелі! Тож — чи пристало нам жахатися, тремтіти за своє життя? Я упевнений — ми переможемо! А боги допоможуть нам! — І він раптом простер угору правицю зі списом і палко проказав: — О ясний Хоросе, щедрий Даждьбоже, ясний Світовиде, ми, твої діти, благаємо, молимо тебе, — засліпи очеса нападникам, захисти нас! А ти, Стрибоже, відверни від нас гуннські стріли, розвій ворога по степу! І ти, Перуне, наш заступнику, допоможи нам, направ свій гнів супроти ворога, оглуши його громом, врази своїми вогненними стрілами!.. Захистіть нас, богове!..
— Захистіть нас, богове! — прокотився над лавою, мов зітхання, гарячий поклик.
В цей час з ворожого боку долинув грізний гуннський клич:
— Гурракх! Гурракх!
Гунни наближалися. По невисокому, пологому схилові, захоплюючи всю ширину галявини, котилася густа темна хвиля, спроможна, здавалося, затопити, розтрощити і знищити все на своєму шляху.
Стрій полян закам'янів. Кий міцно затиснув лівою рукою держак щита, а правою — списа. Вістря гуннського клина цілилося йому прямо в груди.
Страху в серці не було. Тільки в голові билася тривожна думка — чи все він передбачив? Чи достатньо того, що він зробив, щоб зупинити ворога?
Гунни набирали швидкості. В цьому була їхня сила. Кошлаті коні, витягнувши вперед великі голови, мчали прямо на білу стіну полянських воїв, і вже не далекий гул, а близький грім виривався з-під тисяч копит і змушував здригатися суху землю.
Кий глянув на своїх молодих друзів, що стояли по обидві руки від нього. Не злякаються? Не кинуться навтьоки?
Ні, всі стоять на своїх місцях і напружено вдивляються ізза щитів у живу лавину ворогів, що стрясають повітря несамовитим криком.
Тепер не проґавити вирішальної миті! Точно визначити відстань! Гунни зовсім близько — сто кроків, півста, чверть ста… Пора!
І тоді Кий приклав до вуст сигнальний ріг, і з нього вирвався різкий короткий згук.
І враз передній ряд відступив назад, залишаючи за собою нахилене в бік ворога частокілля. Відступив і Кий. І тільки встиг повернутися лицем до ворога і закритися щитом, як могутня гуннська хвиля зі всього розгону, всією вагою багатьох кінських і людських тіл налетіла на гострозубу загорожу.
В ту ж мить сотні полянських стріл з трьох боків — із-за частоколу, з одного боку галявини і з другого — сипонули на гуннів.
Навіть старі, бувалі вої не бачили нічого подібного!
Страшно заіржали гуннські коні, розпорюючи животи об кілля; упали додолу вершники, — і їх тут же пришили до землі полянські списи; крик болю та відчаю, гучніший і несамовитіший від бойового кличу, пролунав над ордою.
Гунни так і не зрозуміли, що сталося.
Збилися в клубок їхні передні ряди — упали коні, утворивши високий завал. Задні ж, навпаки, не стишуючи бігу, мчали далі, в ту тісняву, напирали на передніх і, зупинившись, потрапляли під полянські стріли. Ніхто не знав, чому гуннський смертоносний клин не розсік ворожу лаву, зупинився. Кожен губився в здогадках — і не знаходив відповіді.
Захищені частоколом і лісом, поляни відчули себе господарями становища. Гуннів зупинено! Їхній страшний клин розплющився об частокіл, а вершники разом з кіньми стікали кров'ю на його рідких гострих зубах. Зі всіх боків на гуннів летіли стріли й списи. Людські крики й стогін, болісне іржання поранених коней, грюкіт щитів, дзенькіт мечів — все це злилося в суцільне дике ревище, ніби на галявині зійшлися в бою тисячі роздратованих, знавіснілих турів.
Кий заохочував, підбадьорював своїх воїв:
— Друзі, бийте їх! Стріляйте! Рубайте мечами!.. Ворог приголомшений! Ми перемагаємо!
Поляни ще з більшим запалом ринули на супротивника. То тут, то там зав'язувалися люті рукопашні бої.
Гунни почали відступати. Зрозумівши, що потрапили в добре поставлену пастку, вони завертали назад і, охоплені жахом, виривалися з галявини і мчали в степ. Не всім щастило зробити це відразу: не один гуннський вояка наклав головою, поки шукав виходу з цієї смертельної круговерті. Та врешті галявина опустіла, і на ній залишилися тільки вбиті та поранені люди й коні, а також гуннська та полянська зброя.
І тоді з радісними вигуками на галявину висипали переможці. Сп'янілі від радощів, плакали й танцювали, мов діти.
— Перемога! Перемога! Гунни втекли!
Старійшина Ворон став посеред галявини на коліна, підняв над головою руки, почав молитися.
Потім Ворон підвівся, і по галявині прокотився його гучний голос:
— Братіє, вої, людіє полянські! На віче! На віче! Всі почали збиратися довкруг нього.
Коли всі затихли, він став на щит і молоді вої підняли його вгору.
— Братіє! Родовичі! Богам ми подякували за перемогу! А чим же віддячимо нашому воєводі, без якого б її не здобули? — Ворон обвів поглядом притихлих воїв.
Кий стояв у гурті і здивовано слухав — куди верне старійшина? Всі мовчали. Тільки позаду почулося нетерпляче:
— Та кажи вже сам, Вороне! Чого нас питаєш? Ворон відкашлявся.
— Братіє! Вої! Гляньте довкола — скільки трупу гуннського лежить на землі! — показав рукою. — Не нашого, як було це на Широкому Березі, а ворожого!.. Скількох воїв своїх найкращих втратив сьогодні Ернак! І жоден з них уже не підніме на нас шаблю, не вистрілить з лука!.. А хто спричинився до цього?.. Хіба не наш молодий воєвода?.. Ось він стоїть там, поряд з іншими, і радіє так само, як і всі! Радіє з перемоги, яку ми здобули завдяки його розумові, кмітливості і досвідченості!.. То питаю вас усіх, родовичі, чи не обрати нам у цей тривожний і важкий для всього племені нашого час цього достойного мужа князем нашим полянським? Адже без князя жити не можемо! А хто сьогодні достойніший серед нас бути ним? Хто сьогодні привів нас до перемоги і приведе завтра?.. Кий!.. Оберемо ж його князем, щоб плем'я наше не зосталося без голови!
