Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
— Я розчарувалася в тобі, Річард.
— Мені все одно.
— Я і не знала, що ти такий дурний.
— Мені все одно.
— Я думала, Джордж Сайфер дещо для тебе значив. Я думала, що в тебе є честь.
Він підняв голову:
— Що ти хочеш цим сказати?
— Джордж Сайфер виховав тебе. Віддав тобі свою любов. Він навчав тебе, дбав про тебе, годував тебе. Зрештою він тебе створив. І ти хочеш відкинути це тільки тому, що хтось поглумився над твоєю матір'ю? Невже це так важливо?
Очі Річарда спалахнули. Він стиснув кулаки, і Келен здалося, що зараз він ударить Шоту. Але в наступний момент пальці його розтулилися.
— Але… Якщо Даркен Рал мій батько… Шота сплеснула руками.
— І що? Ти вже готовий загорітися до нього любов'ю? Почати вбивати людей? Чи ти боїшся, що почнеш творити зло тільки тому, що народжений від Дарка Рала? Або забудеш все, чому вчив тебе Джордж Сайфер, просто тому, що в тебе інше прізвище? І ця людина називає себе Шукачем! Я розчарувалася в тобі, Річард. Я думала, що ти вважаєш себе особистістю, а не блідою тінню своїх далеких предків.
Річард опустив голову. Шота замовкла, сердито дивлячись на нього. Нарешті він тяжко зітхнув:
— Прости мене, Шота. Спасибі, що не дозволила мені виявитися дурнішим, ніж я є. — Він повернувся до Келен. — Будь ласка, відпусти її. Келен відчула, що сила, яка притискає її до стіни, ослабла. Опинившись на землі, вона хотіла кинутися до Річарда, але погляд відьми прикував її до місця. Річард уважно вивчав носки своїх чобіт. Шота торкнулася його підборіддя і змусила підняти голову.
— Ти повинен радіти, Річард. Твій батько хоча б не був виродком. Тому що зовнішність — це все, що ти від нього успадкував. Можливо, ще темперамент. Ну і, природно, дар.
Річард різко відштовхнув її руку.
— Дар! — Вигукнув він. — Я не бажаю мати ніякого дару! І не хочу мати нічого, що з ним пов'язано. Тим більше якщо я отримав його від Даркена Рала. Я ненавиджу його! І ненавиджу магію!
— Але ти отримав дар ще й від Зедда. — В голосі Шоти Келен з подивом почула співчуття. — Таке трапляється раз на сторіччя, а то і рідше. Це дуже небезпечна суміш, Річард.
— У сім'ї не без виродка.
Шота з усмішкою погладила його по щоці.
— Згадай ці слова, коли ляжеш в ліжко зі своєю коханою. Від Келен хлопчик отримає дар Сповідника. Від тебе — чарівника. Чи здатний ти збагнути небезпеку, приховану тут? Чи здатний уявити собі Сповідника, наділеного даром? Я сумніваюся. Ти повинен був убити її, коли я тобі казала, ти, нерозумне дитя! Вбити до того, як відшукаєш спосіб з'єднатися з нею. Ти повинен був це зробити.
Річард гнівно глянув на неї:
— Досить! Я слухав тебе достатньо і більше не бажаю! Я вже казав тобі, що лише завдяки Келен мені вдалося здолати Дарка Рала. Якби я вбив її, переміг би він. Я сподіваюся, ти не станеш більше втрачати час, повторюючи цю нісенітницю.
— Ні, — спокійно відповіла Шота. — І взагалі, все це не має значення. Я тут не через те, що ви зробите в майбутньому, а через те, що вже зроблено в минулому. А це, Річард, гірше, ніж вся ваша впертість. Будь-яке чудовисько, яке ви можете собі уявити, — дрібниця порівняно з тим чудовиськом, яке вже існує по твоїй милості.
Річард насупився:
— Я зупинив Даркена Рала. Я вбив його, і в світі більше не залишилося чудовиськ.
Відьма повільно похитала головою:
— Його вбила магія Одена. Адже я говорила тобі, що не можна дозволяти йому відкривати шкатулку. Ти не вбив його, а лише підштовхнув його до самогубства.
Вбила його магія Одена. А ти повинен був убити його сам, до того, як він відкриє скриньку.
— Але як? Іншого шляху не було! Це був єдиний спосіб знищити його. І потім, яка тепер різниця? Головне, що він мертвий!
— Вже краще б ти дозволив йому перемогти, аніж щоб він зазнав поразки.
— Ти з глузду з'їхала! Що може бути гірше, ніж Даркен Рал, який поневолив світ за допомогою магії Одена?
— Володар тьми, — прошепотіла Шота. — Все, що міг зробити з нами Даркен Рал, не йде ні в яке порівняння з тим, кому ти відкрив дорогу.
— Про що ти?
— Про Володаря Підземного світу. Світ живих захищений від нього магічною завісою. Вона відкидає Володаря і його служителів геть. Це межа, що розділяє смерть і життя. Але тепер завдяки твоїм діям завіса порвана. І деякі з слуг Володаря вже проникли в наш світ.
— Скрійлінги… — Видихнув Річард. Шота кивнула:
— Так. Звільнивши магію Одена, ти дав їй можливість порушити завісу. Якщо діра збільшиться, Володар тьми проникне в наш світ. Ти навіть уявити не можеш, що це означає. — Шота торкнулася ейджу на шиї у Річарда. — Те, що з тобою робили за допомогою цієї штучки, здасться тобі ніжним поцілунком. І ніхто не уникне такої долі. Вже краще б нами правив Даркен Рал. Ти прирік всіх живучих на немислимі муки.
Шота стиснула пальцями ейдж:
— Я рада була б вбити тебе за це. Рада була б замучити тебе до смерті.
Але я — ніщо в порівнянні з Володарем тьми. Чи знаєш ти, як він обходиться з тими, у кого є дар? Чи знаєш ти, як жадає він роздобути таку жертву? Але відьом і чаклунок він любить ще більше.
З очей Шоти бризнули сльози, і Келен зрозуміла нарешті, що відьма охоплена не люттю, а страхом.
Так ось чому вона тут! Не через Келен і її майбутню дитину! Її пригнав сюди жах. Келен спробувала уявити собі, що ж могло до такого ступеня налякати Шоту, і здригнулася. Це було вище її розуміння.
Річард втупився в Шоту широко відкритими очима:
— Але… Повинен же бути спосіб, яким ми можемо запобігти цьому?
— Ми? — Зойкнула відьма і ткнула пальцем Річарда в груди. — Ти! Тільки ти! Тільки ти можеш зупинити Володаря!
— Я? Чому я?
— Не знаю! — Процідила вона крізь зуби. — Але тільки у тебе є для цього влада. — Вона знову ткнула Річарда в груди. — Тільки в тебе є така можливість! Не знаю, чому, але ти і більше ніхто здатний замкнути завісу. — Шота заплакала навзрид. — Тільки ти, дурний, нерозумний хлопчисько!
Келен дивилася на неї як заворожена. Думка про те, що Володар тьми може вирватися на свободу, не вкладалася в неї в голові. Підземний світ вторгнеться в світ живучих… Вона була не в змозі уявити собі, як це виглядає, але, бачачи перелякану Шоту, розуміла, що насувається щось жахливе.
— Але, Шота… Адже я нічого про це не знаю… Не знаю навіть, за що вчепитися.
Шота, як заведена, продовжувала тикати йому пальцем в груди.
— Ти повинен! Повинен! — Кричала вона. — Ти навіть не уявляєш, що він зі мною зробить! Якщо тобі плювати на мене, подумай про себе! Тебе ж чекає те ж саме! А якщо тобі плювати на себе, подумай про Келен! Вона приречена на вічну муку вже тільки тому, що ти її любиш! Він буде мучити її, щоб тобі було болючіше! Ми всі будемо висіти між життям і смертю, і це не скінчиться ніколи. — Голос Шоти спотворився до невпізнання. — Він витягне з нас душі… І забере їх до себе… Назавжди!
Річард обійняв Шоту і привернув до себе, втішаючи.
— Назавжди, Річард! — Схлипувала вона. — Розум, позбавлений душі, у вічній пастці смерті. Ти занадто дурний, щоб це зрозуміти. А коли зрозумієш, буде вже пізно!
Келен встала поряд з Річардом, поклавши руку йому на плече. Вона навіть не відчувала ревнощів, дивлячись, як він утішає Шоту. Вона розуміла її стан, хоча не могла розділити її страх, бо не знала того, що знала Шота. Втім, її поведінка сама по собі говорила про те, що сталася катастрофа.
— Скрійлінги увірвалися в Агад, — раптом схлипнула відьма.
Річард здивовано втупився на неї.
— Скрійлінги? На землі Агада?
— Скрійлінги — і з ними чарівник. Огидний, мерзенний чарівник! Ми з Самюелем ледь винесли ноги.
— Чарівник? — Річард злегка відсунувся від Шоти. — Що ти розумієш під цим словом? Чарівників більше немає.
— І все ж один є, в Агаді. І Скрійлінги теж. Це мій дім, Річард!
Мій дім!
— Шота, — не втрималася Келен, — а ти впевнена? Можливо, це все-таки не чарівник? На землі не залишилося жодного чарівника. Крім Зедда. Вони всі загинули.