Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗
— У меня новость для тебя, Ян. Помнишь, ты просил с Марком разобраться? С журналистом этим. Помнишь?
— Да, я помню. — Ян завернув на Городецького і поволі спускався вниз вулицею.
— Так мы в общем его взяли на квартире, запугать думали, он ушел. Сейчас дома. На связь ни с кем не выходит. Девушка его бросила, она с парнем встречается, с Олегом. Марк был у нее раз, но недолго, ушел. С любовницей прежней встречался, и так, по мелочи были встречи. Да, еще он на ночь куда-то за город ездил, мы не проследили.
— Боря, мне сейчас не до Марка, я немного занят. — Ян паркував авто біля ресторану, після вечері вони ще мали піти з Сарою в кіно, а потім поїхати на квартиру, яку Ян винаймав для Сари. Він сподівався, що сьогодні в нього буде прекрасний романтичний вечір. — Мы позже не могли бы поговорить?
— Могли бы, но дело важное очень, я должен знать, как ты воспримешь мое предложение, чтобы не получилось потом, что мы сделали, а тебе не понравилось.
— Ну, давай по-быстрому. — Ян вимкнув мотор і сховав до кишені ключі.
— Короче, так: Марка можно убрать открыто и списать все на бытовуху или хулиганство. Есть вариант. На днях парня взяли, водителя маршрутки, Володю из Горловки, молодой совсем парень, двадцать с чем-то ему. Он с управлением не справился, люди погибли, в общем, сядет парень надолго. Так вот, если ты даешь добро, с ним люди поработают и он — все равно ему срок мотать — уберет Марка. Деваться-то ему некуда. Мы ему годков пять скинем за Марка, и он там три года на зоне позагорает, и все. Он согласится. Как ты?
— Боря, это надежно?
— Вполне.
— Короче, ты работай. — Ян не хотів зараз думати про Марка, вбивства, хлопця з Горлівки і всі інші проблеми, яких у нього було багато. Ян хотів якомога швидше вийти з машини, поцілувати в губи Сару, замовити мартіні й випити за її здоров'я. А ще він хотів відчути себе юним закоханим хлопцем, який несміливо робить дівчині дуже неоригінальні компліменти. — Я тебе даю добро, только чтобы все было чисто. Мне Марк не нужен. Кроме того, информация у него реальная, просто он все никак ее не сдает, это касается приватизации, как мне сообщили. Все, позвонишь скажешь, как там. Да?
— Да, Ян, я позвоню. Мы начинаем работать, — Борис урвав розмову, і Ян сховав телефон до нагрудної кишені, потім подумав і кинув телефон на заднє сидіння: він хотів, аби йому сьогодні ніхто не заважав.
Ян сказав Сарі займати третій столик від дверей, він зарезервував його ще вчора. Вийшовши з машини, кинув оком на вікно ресторану, Сара сиділа за столиком і зосереджено дивилася перед собою. Ян сховав букетик за спину й увійшов усередину. Коли він подарував їй квіти, Сара широко і щиро всміхнулася та глибоко вдихнула, їй було дуже приємно, і, він це помітив за її непевними порухами, вона не чекала, що він подарує їй квіти.
— Давно ждешь? — Ян усміхнувся офіціантові, який поклав на столик меню і пішов.
— Нет, минут десять, — Сара уважно подивилася Янові в очі і взяла до рук квіти. — Я очень люблю полевые цветы. Ты знал, что я их люблю, или просто угадал?
— Конечно, угадал. Просто такие милые девочки, как правило, любят полевые цветы. — Він розкрив меню і почав уважно вивчати назви страв. Хоча він тільки робив вигляд, що вивчає назви страв, насправді він добре знав, що саме готують у «Фелліні», просто хотів показати Сарі, що він такі ресторани відвідує нечасто і зовсім не знає, що тут подають і скільки це коштує.
— А ты знал много таких милых девочек до меня? — Сара опустила очі і розглядала красиві червоні серветки, що лежали на столі.
— Это имеет значение, Сара, кого я знал до тебя и сколько их было? — Янові було неприємно говорити про це, він не хотів зараз згадувати минуле й усіх тих осіб жіночої статі, які були в його минулому.
Взагалі тут треба дещо пояснити про стосунки Яна Урманіса з жінками. Стосунки Яна з жінками ніколи не були повноцінними. Він ніколи не зустрічався з дівчатами ввечері на лавочках, чи в міських парках, чи на березі річки в той час, коли дівчатка і хлопчики вперше закохуються. Ян був із небагатої сім'ї, батько помер рано, і мама, — вона працювала вчителькою, — сказала йому одного разу ввечері, коли прийшла з роботи дуже втомленою і змученою, так от, вона тоді йому сказала: «Яне, тобі нема на кого покластися, все у твоєму житті залежить тільки від тебе». Потім вона розвернулася і пішла до ванної. А за кілька місяців мама знайшла собі мужчину та вийшла за нього заміж. Ян вітчима не любив і тому не жив із ним в одній квартирі. Він навчався в інтернаті й завжди пам'ятав мамині слова про те, що все в його житті залежить тільки від нього. Після інтернату він вступив до інституту, а потім займався науковою діяльністю. Протягом усіх цих років він не зустрічався з дівчатами: у нього на це не було часу і грошей.
Коли йому виповнилося 27, він уперше закохався так сильно, що готовий був померти за свою кохану. Це сталося з ним в той час, коли він саме захистив кандидатську й жив у маленькій кімнатці в гуртожитку. Окрім нього, в цій кімнаті жив ще один хлопець, і більше там не було нікого. Ян не наважувався запросити дівчину до себе, а вона його до себе додому також не запрошувала. Її звали Ангелом. Так і звали. Принаймні вона так казала Янові: «Мене звуть Ангел» — і голосно сміялася. Ангел вийшла заміж за сина якогось чиновника й оселилася у великій квартирі на Святошині. Йому тоді було дуже важко. Після цього він ніколи більше не бачив Ангела. Вона його також не бачила. Це було єдине кохання Яна, більше він не закохувався ні разу. Ян вирішив, що кохання надто складно переживати і позбавлятися від нього також дуже складно.
Він одружився за три роки, коли йому виповнилося тридцять, її звали Аліною, і Ян не любив її. Вони жили з її батьками, і вечорами він працював за письмовим столом, він дуже хотів заробити грошей, аби швидше покинути дім її батьків і жити там, де йому ніхто не заважатиме бути собою.
В 1995-му Яна взяли на роботу до Кабміну, а в 2000-му він став заступником міністра. Коли Ян став віце-прем'єром, його вже ніхто не наважувався запитувати про особисте, навіть друзі, у Яна практично не залишилося друзів після того, як він став віце-прем'єром. Дружина напевно знала, що в нього є коханки, але її це мало турбувало, вона жила у новій квартирі на Оболоні і щовечора ходила до салонів краси, тренажерних зал, і ще вона відвідувала театри, ресторани і часто заходила в гості до подруг.
Ян геть утратив бажання закохуватися і просто спав із коханками, секретарками та молодими дівчатами з клубів, які дуже часто сідали за його столик і голосно сміялися, розповідаючи щось веселе. Ян часто ходив до клубів. Тепер, після сорока, він намагався надолужити все, чого був позбавлений в юності. Щоправда, він не міг надолужити любові і простих таких зустрічей із коханою дівчиною в кафе чи кіно, на лавочці в парку чи на березі річки. Власне, Ян уже не пам'ятав, що мріяв колись саме про такі зустрічі і такі стосунки — прості й невимушені, коли тебе люблять тільки за те, що ти отакий є і з тобою просто добре, і тобі готові віддати все на світі тільки тому, що люблять тебе.
Життя навчило Яна платити за все й вимагати плати з інших. Він добре пам'ятав слова матері, яка казала, що йому нема на кого покластися, і тому Ян завжди покладався тільки на себе, і довіряв він також тільки собі. А тепер з'явилася Сара, і він відчув, що в серці щось прокинулося, і йому захотілося нарешті відкритися іншій людині й бути поряд із нею природним. Сара була молодшою від нього більше ніж на десять років, і він не міг напевно сказати, любить вона його чи ні. Йому просто було добре поряд із нею і хотілося робити для неї добро.
— Я закажу себе бекон и кофе с пирогом. Ты что будешь? И еще пусть принесут вина. Хорошо? — він перевів погляд на неї і підкликав офіціанта.
— Я не голодна. Мне пирожное и чай. Вино я тоже буду, белое сухое. Я люблю белые сухие вина, — вона невимушено всміхнулася і поправила ланцюжок на шиї.
