Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗
— Ти думаєш, я здамся і зараз візьмуся цілувати твоє лоно? — Марк не дивився на неї.
— Ні, я так не думаю, я просто хочу, Марку, щоб тобі було добре. Якщо тобі аж так важко, ну давай займатися коханням, я зроблю так, що тобі стане легше, принаймні фізично тобі стане легше, і не тиснутиме нічого на мізки.
— Не треба. Ти знаєш, що це нічого не змінить.
— Так, я знаю, — її голос видався йому сумним.
— У тебе нема більше вина?
— Ні, нема, Марку. Ходімо спати. Ти завтра підеш?
— А ти хочеш, аби я пішов? — зняв штани і ліг у ліжко.
— Ні, просто я знаю, що ти завжди ідеш на ранок і тебе не можна втримати.
— Мені нема куди йти, — укрився ковдрою і чекав, поки Марина перелізе через нього та ляже біля стіни. — Але й тут залишатися нема сенсу. Не торкайся мене руками там, де не треба, навіть випадково.
— Добре, — відсунулася від Марка.
— Дякую тобі, Марино, що ти сьогодні була зі мною, ти найкраща подруга, я чесно кажу, — дотягнувся рукою до вимикача, світло погасло, і стало враз темно й тихо.
— Я знаю. Поцілуй мене, — це вона сказала після короткої паузи, і вона сказала це так, що він зрозумів: якщо не поцілує її зараз, то цим завдасть їй нестерпного болю і поставить між ними міцну невидиму стіну. Марк сперся на лікоть, погладив пальцями її обличчя та ніжно поцілував у губи, потім тихо прошепотів «на добраніч» і ліг поряд, рукою він гладив її груди, а вона пестила пальцями його живіт, їм було приємно, але ці дотики не збуджували бажання, за кілька хвилин вони заснули, і це, напевно, був найприємніший сон у їхньому житті. Вранці Марк попрощався, ще раз міцно поцілував Марину і пішов. Він точно знав, що має робити, Марина мовчки дивилася на нього у вікно. Марк не озирався, Марина втерла сльози та пішла смажити яєчню, вона знала, що Марк більше ніколи не з'явиться в її житті, і вона більше ніколи не побачить Марка. Задзвонив телефон, це був коханець, Марина сказала йому кілька компліментів і голосно засміялася, у неї було своє життя, і в цім житті більше не буде Марка.
Аварія, що сталася о дванадцятій дня неподалік станції метро «Політехнічний інститут», забрала життя десяти людей, причому восьмеро з них були пасажирами маршрутки і двоє — синьої «Тойоти-Камрі», яка вже не підлягала ремонту, і її водія з неї вирізали автогеном. Через цю аварію утворилася довжелезна пробка. Машини швидкої прибули вчасно, травмованих клали на ноші та везли в лікарню, трупи лежали на землі, накриті чорними поліетиленовими мішками. На асфальті червоніли великі плями крові. В машині ДАІ сидів водій маршрутки, він практично не постраждав, «тойота» вдарила якраз у бік, і він хіба що розбив голову, вдарившись об двері. Його звали Володя, він був родом із Горлівки. Володя ніяк не міг вийти з шокового стану, інспектори залишили його в спокої і ні про що не запитували. За дві години інспектори свою справу зробили, а трупи забрали до моргу, машини повантажили на евакуатори, і тільки плями крові свідчили про те, що тут сталася страшна аварія, яка забрала життя десяти людей. Рух транспорту відновився. Водія маршрутки повезли до відділення, з усього було видно, у цій страшній аварії був винен саме він. Була третя дня.
Ян Урманіс відчував останнім часом якусь небезпеку, він не міг пояснити, звідки ця небезпека походить і чи є реальні причини для страху та хвилювання, але поза тим дуже переймався, навіть утратив сон і посилив свою охорону. Він продовжував спати з Сарою, і останнім часом Сара стала єдиною людиною в Кабміні, якій він довіряв. Сара знала досить багато про його справи, і, власне, його особисто вона також знала краще від інших. Ян не пам'ятав, що саме так зблизило його і Сару, очевидно, те, що він дав гроші на лікування її мами, бо іншої причини він не міг би назвати. Але саме з того дня, коли він дав Сарі гроші на операцію її мами, яку тій зробили в Австрії, Сара раптом почала дивитися на Яна іншими очима. Вона потім ще кілька разів уважно стежила за ним і, схиливши голову, щось собі шепотіла. Ян не розумів, що саме з нею відбувається, і його та зміна в поведінці Сари мало цікавила. Вона була для нього просто дівчиною для сексу та роботи, але одного дня, він пам'ятав, що то була п'ятниця, Ян раптом просто так, посеред білого дня, коли зайшов по дорозі до «Санаханту» купити новий светр, згадав про Сару. Його це збентежило: він ніколи раніше не згадував про неї отак просто, вдень, а винятково лише, коли наближалася ніч, і йому хотілося сексу. Ян навіть кілька хвилин думав про Сару і врешті-решт, сам собі дивуючись із такого вчинку, купив їй модний червоний пояс, він ніколи раніше не робив їй подарунків отак, без причини.
Марк із самого ранку думав над запитанням, чи варто те, що він робить, того, аби це робити. Уночі Даша написала йому смс, вона нагадала про те, що він колись її любив, і що їй набрид Олег, і що вона хоче з ним, Марком, якось зустрітися. Марк довго думав про те, що б їй таке відписати, а врешті набрав приблизно такий текст: «Я колись любив людину, дуже схожу на тебе. Тепер тієї людини немає, а те, що є, мало схоже на людину». Потім він ще дописав «прощай», здається, і відіслав повідомлення. За кілька хвилин прийшла інформація, що смс Даша отримала і прочитала. Щоправда, вона нічого не відписала. Врешті, Марк і не чекав, що вона бодай щось йому напише, він поклав телефон під подушку й ліг спати. А на ранок він раптом зрозумів, що те, заради чого він живе, не варте того, аби заради цього жити. Марк уперше за кілька тижнів прокинувся в ліжку у своїй квартирі; він, коли пішов від Марини, вирішив, що повернеться додому. Просто в той час він перестав боятися смерті і тих людей, які могли його вбити. Саме тому він прийшов додому й ліг спати. Марк ніколи не замислювався серйозно про те, що відбувається, все йшло так, як ішло, і він це сприймав як даність, йому було абсолютно байдуже, чому саме так усе відбувається. Тепер Марк став іншим, він намагався зрозуміти, чому все, що є навкруг, є саме таким, яким є. Марк сів до столу і написав на папері: «Заради чого живу я й ті 48 мільйонів, які мешкають в одній зі мною країні?». Потім проставив цифри від 1-го до 10-ти.
1) Заради того, щоб заробляти гроші.
2) Заради того, щоб займатися сексом.
3) Заради того, щоб працювати.
4) Заради того, щоб їздити влітку на курорт.
5) Заради того, щоби самореалізуватися.
6) Заради того, щоби створити сім'ю та виховати дітей.
7) Заради того, щоб виконати свій громадянський обов'язок.
8) Заради того, щоб залишити щось після себе на цій землі.
9) Заради того, щоб допомагати іншим.
10) Заради того, щоб інші допомагали мені.
Марк відклав ручку, ще раз перечитав написане й усміхнувся. Усе це не було вартим того, щоб жити. Що ж було вартим? Він точно знав, що не був зараз готовий відповісти на це запитання. Він просто знав: якщо в житті людини нема того, заради чого вона була б готова померти, значить, у її житті нема й того, заради чого варто було б жити. Життя не робить людей чесними й одвертими, тільки смерть робить людей чесними, смерть допомагає людям стати собою, і, врешті, смерть позбавляє людей усілякої фальші, бо зі смертю все, що люди вважали важливим, стає раптом неважливим. Марк закусив нижню губу і, діставши з шафи рушник, пішов до ванної.
Розділ 42 (Chapter 42)
— Алло, Ян. Это Борис. Ты говорить можешь? — голос міністра внутрішніх справ був не таким, як завжди, в ньому було щось незвичайне, очевидно, якась дуже глибоко прихована радість.
— Да, я могу говорить. Что тебе, Боря? — Ян їхав у ресторан «Фелліні», там на нього чекала Сара. Він їхав сам, без охоронця, у нього був чудовий настрій, і поряд, на сидінні, лежав маленький букет польових квітів. Ян уперше за багато років їхав на побачення з дівчиною, молодшою за нього на десять років, він уперше за десять років їхав на побачення і хвилювався, очікуючи зустрічі з дівчиною, якій йому вперше за десять років захотілося сказати три найголовніших слова: «Я тебе люблю». Втім, Ян знав напевно, що не скаже цих слів, бо за десять років співжиття з дружиною, протягом яких змінив не одну коханку, він перестав вірити в любов і вважав, що про любов говорять ті, хто не в змозі її купити.
