Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Роран потихеньку вилаявся — вардени зайшли вже надто далеко, аби зупинятися, попри те що їхнє становище щосекунди ставало дедалі хиткіше. Відійшовши від стіни будинку, ватажок роздратовано почухав голову.
— Манделе,— мовив він і клацнув пальцями,— Делвіне, Карне й ви троє,— ватажок тицьнув на трьох дужих воїнів,— ходіть зі мною. Бальдоре, залишаєшся за старшого. Якщо ми не повернемось, сховайтеся десь. Це наказ.
Бальдор мовчки кивнув, хоч на його обличчі й з’явилася невдоволена міна. Тим часом Міцний Молот разом з відібраними воїнами вже прокрадався вулицею, яка вела до воріт. За якийсь час загін дістався перехнябленої стіни, що була приблизно за п’ятдесят футів від воріт.
На їхніх вежах стояли ворожі вартові, але помітити Рорана й варденів вони змогли б хіба що в тому разі, якби перехилилися через стіну по пояс — надто гострим був кут.
— Ти, ти й ти,— прошепотів Роран, тицьнувши на Карна, Мелвіна й іще одного солдата,— атакуйте двері та якнайшвидше дістаньтесь кімнати охорони на другому боці. Ми візьмемо на себе ближчу. Робіть, що хочете, але відкрийте ці трикляті ворота! Десь там є колесо... Швидше за все, ви самі його не подужаєте, тоді кличте нас на підмогу. Ну що, готові? Вперед!
Пробираючись якомога тихіше, Роран проминув стіну й вистрибнув на відкриту місцину. Перед ним був коридор завдовжки у двадцять футів, що вів до великого майдану з фонтаном. По майдану ходили туди-сюди вишукано вбрані люди, більшість із яких тримали в руках сувої паперу.
Не звертаючи на них жодної уваги, Міцний Молот штовхнув ногою двері й видерся по кручених сходах до кімнати з високою стелею, в якій пахкали люльками й грали в кості п’ятеро вартових.
— Привіт! — сказав їм Роран.— У мене для вас погана звістка!
Солдати уклякли на якусь мить, а потім скочили на ноги, перекидаючи стільці, на яких сиділи. Та було надто пізно. Тієї миті було досить, щоб Роран опинився біля них, перш ніж вони встигли схопитись за зброю. Щосили вимахуючи молотом, ватажок загнав ворожу п’ятірку в куток. А поруч уже були Мандел і решта варденів — зблиск клинків, і охоронці попадали на кам’яну підлогу.
— Ніколи не довіряй незнайомцям,— буркнув Роран над тілом одного з них.
Кімната сповнилась нудотним солонуватим запахом крові, що тиснув на Міцного Молота, ніби важке покривало з грубого сукна. До горла підкотив спазм, тож ватажок хутко прикрив лице рукавом туніки.
Намагаючись не послизнутися у калюжах крові, вардени підійшли до лебідки, що стояла прямо посеред кімнати. Треба було швидко розібратись, як вона працює.
Роран покрутив її й почув брязкіт металу та рипіння дерев’яного люка, що відкрився в кутку кімнати. Тієї ж миті на кручених сходах залунали кроки.
— Торіне, що там у біса таке?..— солдат, який з’явився в кімнаті, хотів сказати щось іще, та слова застрягли йому в горлі, коли він побачив Рорана, варденів і понівечені тіла своїх друзів.
Один із супутників Міцного Молота широко замахнувся й пустив у воїна спис, але той пройшов у нього над головою й застряг у стіні. Переляканий солдат буркнув якесь прокляття й щодуху кинувся вниз.
Дерев’яна кришка люка глухо гупнула, а потім вардени почули за стіною пронизливий звук сурми, який сповіщав місто про несподіваний напад.
— Ну, утік, то й утік...— Роран роздратовано зиркнув туди-сюди по кімнаті й повернувся до лебідки. За секунду він напружив, як міг, м’язи й наліг на важіль, що ним підіймали ґрати. Той зрушив, але всього лиш на кілька сантиметрів. Тоді до ватажка приєдналася решта варденів, і колесо з огидним рипінням почало поволі повертатися. Трохи перегодом воно закрутилося швидше.
«Мабуть, друга частина загону почала підіймати ґрати з іншої вежі»,— подумав Міцний Молот.
Спливло десь із півхвилини, і від воріт долинув відчайдушний бойовий крик варденів, які ринули на майдан. Тоді Роран кинув колесо, дістав з-за пояса молот і побіг сходами вниз. Там до нього приєдналися Карн і Делвін — ніхто з них не був поранений, але ватажка занепокоїла відсутність старшого воїна.
Чекаючи на ватажка, Бальдор вишикував варденів у шеренги на краю майдану. Воїни стояли п’ятьма рядами, пліч-о-пліч, тримаючи щити над головою. Коли Роран опинився поруч, з однієї з будівель на протилежному кінці майдану висипало кілька сотень ворожих солдатів. Вони миттю вишикувалися в оборонний стрій, нагадуючи велетенську швацьку подушечку, обтикану вістрями списів. Міцний Молот не мав ані найменшого сумніву в тому, що його невеличка армія легко впорається із цими солдатами Імперії, та це все одно коштуватиме життів і часу.
Настрій ватажка зіпсувався остаточно, коли він за мить побачив того самого кривоносого мага, з яким вардени вже мали справу. Маг став попереду шеренги, звів руки над головою, і на обох його долонях зблиснуло чорне тріскотливе світло. Ватажок знав, що всі ці витребеньки з магічним світлом не становлять для варденів жодної небезпеки. Колись Ерагон казав йому, що в такий спосіб маги хизуються,— але недооцінювати кривоносого все одно було не варто.
Невдовзі до Міцного Молота підійшли Карн і Бальдор. Трійця обвела ворогів уважними поглядами.
— Ти можеш його прикінчити? — спитав Роран так тихо, щоб його не почули інші вардени.
— Хіба в мене є вибір? — відповів Карн і витер губи тильним боком долоні. Його чоло вкрилося дрібними крапельками поту.
— Ти не впевнений?..
— Та яка різниця? Це мій клопіт. Я мушу з ним упоратись!
— Ми можемо тобі хоч чимось допомогти?
— Не знаю... Можете подратувати його десяткомдругим стріл — є шанс, що він припуститься помилки. Але що б ти не робив, навіть не думай встрявати поміж нами... Це дуже небезпечно... і для тебе, і для мене,— нервово посміхнувся Карн.
Роран переклав молот у ліву руку, а правою поплескав Карна по плечу:
— Усе буде добре. Пам’ятай, не такий він уже й кмітливий. Ти обдурив його раніше, обдуриш і на цей раз.
— Знаю...
— Хай щастить,— прошепотів Роран.
Карн кивнув і впевнено попрямував до фонтана. Сонячні промені саме торкнулись водної гладіні, і вона мерехтіла, як жменька діамантів, підкинутих у повітря. Кривоносий маг і собі рушив назустріч Карну. Вони зупинились аж тоді, коли між ними залишалося футів двадцять. Із того місця, де стояв Роран, було добре видно, що Карн говорить із супротивником, але розчути бодай слово з такої відстані зміг би тільки ельф. Перекинувшись кількома фразами, обидва маги застигли так, ніби хтось всадив їм у серце кинджал. Це був сигнал для Рорана: маги почали з’ясовувати стосунки закляттями, тож були надто занурені в себе, аби звертати увагу на те, що відбувалось довкола.
— Лучники! — скомандував ватажок — Станьте там і там,— він показав на протилежні кути майдану.— Випустіть у того негідника стільки стріл, скільки не буде шкода. Та не зачепіть Карна, інакше я згодую вас Сапфірі.
Коли %дві групи лучників розбіглися в різні кінці майдану, ворожі солдати почали збентежено переступати з ноги на ногу, проте ніхто з них не покинув стрій.
«Мабуть, упевнені в перемозі цього кривоносого пацюка»,— подумав Роран.
За якусь мить у ворожого мага вже полетіло кілька десятків стріл із гусячим оперенням. Спершу Міцному Молоту здалося, що вони ось-ось неодмінно вразять свою ціль, проте метрів за п’ять від мага всі стріли почали лунко тріскатись і падати на землю, так, ніби врізались у невидиму кам’яну стіну.
Роран крутнувся на підборах — він був надто схвильований, щоб стояти на місці. Для нього не було нічого гіршого, як просто стояти й чекати, коли твій друг перебуває в небезпеці. Крім того, кожна згаяна секунда дозволяла лорду Гелстіду краще підготуватися до оборони. Було цілком очевидно: якщо вардени не хочуть програти бій, їм треба вивести ворога з рівноваги, дезорієнтувати його, щоб він не знав, куди бігти й за що хапатися.
— Струнко! — скомандував ватажок, розвернувшись до своїх воїнів.— Доки Карн пробує врятувати наші голови, ми теж не повинні сидіти без діла. Ми атакуємо ворога! Половина піде зі мною, друга — з Делвіном. їх надто мало, щоб перекрити всі вулиці, тому ти, Делвіне, виведи своїх людей їм у тил. А я зі своїм загоном атакуватиму в лоб — навряд чи вони довго протримаються. Якщо хтось із них спробує тікати, не женіться, залиште втікачів для лучників. Ясно? Вперед!
