Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Тим часом Карн, який ще й досі був на носі баржі, звів руки, спрямував їх убік ворога й різко вигукнув кілька слів прадавньою мовою. Тієї ж миті, ніби за командою, у повітря здійнялись два мішки борошна й один шмат сланцю. Опинившись над солдатами, мішки розв’язалися, оповивши їх білою хмарою борошна, а сланець, ніби коса, на шаленій швидкості постинав бідолахам голови.
Здавалось, на цьому бій і завершено. Та де там! За сходами біля стіни спалахнула велика жовтогаряча куляста блискавка. Вона рушила в хмару борошна й почала всотувати його в себе, видаючи якийсь дивний звук, схожий на лопотіння доброї сотні прапорів. Невдовзі, змінивши напрямок руху, вона опинилась за кілька ярдів від Рорана й бризнула снопом іскор, що відразу ж обернулися на чорний смердючий попіл. Міцний Молот сховався за своїм щитом, відчуваючи під ногами й на обличчі пекуче тепло.
Блискавка зникла так само раптово, як і з’явилась. Міцний Молот обережно підвів голову й принюхався. Щось іще й досі продовжувало горіти, пускаючи неприємний ядучий димок, від якого сльозились очі. Що це? Та це ж його власна борода! Роран швидко кинув свій молот і почав плескати по бороді долонями.
— Агов! — гукнув він Карну, загасивши останні тліючі іскри.— Ти обсмалив мені бороду! Будь обережніший, інакше я настромлю твою довбешку на спис!
Більшість ворожих солдатів були вже мертві. Ті, кому пощастило врятуватися від смертоносного сланцю, померли від опіків блискавки. Живими лишилась тільки дрібка тих, кому блискавка випекла очі. Вони метушились навпомацки, сповнюючи залу жахливими криками. Дехто з них вимахував мечем, ніби ще й досі захищався від нападу варденів.
Тим часом усі люди Рорана були живі й здорові. Щоправда, у декого трохи обгорів одяг, але серйозно ніхто не постраждав.
— Чого дивитесь як баран на нові ворота! — крикнув Міцний Молот.— Порішіть цих бідолах, доки вони не накоїли якої біди!
Він іще раз подумки лайнувся й попрямував до воріт, із яких незадовго перед цим з’явились солдати Імперії. Ворота були доволі широкі, принаймні в них міг спокійно заїхати один з варденських возів, але нічого гідного уваги ватажок тут не знайшов. Тоді він пішов до Карна.
Маг сидів на основі крана й спокійно їв темні кульки, які діставав зі шкіряної торбинки. Роран знав, що то був якийсь спеціальний харч зі свинячого сала, меду, ягід, подрібненої телячої печінки та серця ягняти. Якось Карн давав йому покуштувати одну з таких кульок, але Роран не витримав її огидного смаку — його знудило. Та попри свій смак, дві-три такі кульки дозволяли протриматись на ногах цілісінький день, навіть якщо ти тяжко працював. А маг виглядав дуже виснаженим.
— Ти зможеш битися далі? — спитав Роран, зупинившись поруч із ним.
— Так, але мені треба перепочити ще бодай пару хвилин,— сказав маг і кинув у рот іще кілька кульок.— Спочатку стріли в тунелі, потім мішки борошна, шматки сланцю... Надто багато магії як на одну годину.
Міцний Молот із розумінням кивнув і хотів уже піти далі, але Карн схопив його за руку.
— До речі,— він весело зиркнув на Рорана,— я цього не робив... Ну, я не підпалював тобі бороду. Мабуть, вона зайнялася від факелів.
Роран якось невиразно гмукнув і пішов до своїх воїнів.
— Шикуйсь! — гукнув він, ударивши молотом об щит.— Бальдоре, Делвіне, ви підете поруч зі мною. А решта за нами! Щити, мечі й луки тримати напоготові! Гелстід, мабуть, іще не знає, що ми в місті. Треба порішити кожного, хто може його попередити... Готові? Тоді за мною!
Міцний Молот пліч-о-пліч з Бальдором, на чиєму обличчі виднілось кілька невеличких опіків, першими увійшли у ворота й рушили до внутрішньої частини Аруфса.
КУРЯВА Й ПОПІЛ
Там, де канал заходив у Аруфс, стояли десятки велетенських будівель. Усі вони ули холодні й непривітні, та ще й мали замість вікон чорні діри. Судячи з усього, мешканці міста використовували їх як склади й крамниці. Незважаючи на те що надворі було вже достатньо світло, ніхто з місцевого люду, здавалося, навіть не помітив того, що вардени протаранили ворота. Зрештою, Роран і не збирався цього перевіряти.
Вихоплюючи з мороку верхівки веж, зубці стін, куполи й верхівки дахів, місто пронизали перші сонячні промені. Тим часом вулиці й алеї ще й досі перебували в полоні сріблястих тіней, а вода в каналі виглядала лиховісно через криваві плями. Високо в небесах виблискувала самотня зірка, але сонце поступово стирало всю нічну красу.
Вардени швидко просувались брукованою вулицею, аж раптом над їхніми головами пролунало оглушливе кукурікання півня. Ватажок навмисно не шукав найкоротшого шляху, намагаючись рухатися найвужчими й найтемнішими вуличками, щоб уникнути випадкових зустрічей з місцевим людом.
Кожна вуличка мала свої стічні канави, які немилосердно смерділи нечистотами — це трохи вибивало Рорана з колії й змушувало сумувати за неозорими просторами ланів, до яких він змалечку звик.
«І як вони тут живуть? — подумав Міцний Молот.— Навіть свині не купаються у власних нечистотах».
Невдовзі велетенські будівлі змінилися на доволі затишні будиночки й чепурні крамнички з побіленими стінами й кутими залізом дверима. За зачиненими віконницями Роран час від часу чув голоси, брязкіт посуду або порипування дерев’яної підлоги.
«У нас обмаль часу,— сказав він сам собі.— Пара хвилин — і вулиці вже кишітимуть мешканцями Аруфса».
Ніби на підтвердження його слів з-під крислатих дерев алеї вийшло двоє чоловіків. Кожен із них ніс на плечі коромисло з двома відрами свіжого молока. Побачивши ворога, вони завмерли як укопані, так, що аж молоко хлюпнуло на бруківку, і пороззявляли роти, певно, збираючись кричати.
«Якщо ви хоч писнете,— мовив Роран м’яким привітним голосом, нервово тупцяючи на початку шеренги,— нам доведеться вас прикінчити».
Чоловіки розвернулись і кинулися тікати.
«Стійте, бо тут вам і смерть!» — ще раз попередив їх Міцний Молот, та вони вже не чули його слів.
Провівши втікачів важким поглядом, ватажок покликав до себе Карна.
— Зроби так, щоб вони заснули,— поплескав він його по плечу,— мені не потрібні їхні життя.
Маг не змусив себе довго чекати: він тут-таки почав щось бубоніти прадавньою мовою, сказавши наприкінці, як здалося Роранові, слівце, схоже на «слітха».
І в ту ж мить двійко втікачів враз обм’якли й упали на землю, упустивши свої відра. Цівочки молока розтеклись бруківкою, нагадуючи біле павутиння.
— Віднесіть їх подалі з очей,— наказав ватажок варденам, які стояли в нього за спиною.
Воїни відтягли чоловіків з дороги, і Міцний Молот скомандував рушати далі, щоб якомога швидше дістатися внутрішньої стіни. Найприкрішим було те, що пройти їм пощастило не більше сотні футів — повернувши за ріг, вардени наткнулись на невеличкий загін із чотирьох солдатів.
Цього разу ватажок був нещадний; Здолавши відстань до ворогів усього кількома стрибками, він опустив молот на шию одного з воїнів Імперії. Це сталося так блискавично, що троє інших не встигли нічого збагнути. Другого порішив Бальдор, змахнувши своїм мечем з такою силою, ніби удар завдавав не один чоловік, а принаймні троє.
Двом іншим солдатам не залишалось нічого іншого, як із галасом дременути. Хтось із варденів напнув лук. Стріла просвистіла повз Роранове плече і вп’ялася в спину одному з утікачів. Той скрикнув і впав на бруківку.
— Джиєрда! — гукнув Карн за мить, за допомогою закляття скрутивши в’язи останньому солдату.
Тим часом вражений стрілою ворог за кілька секунд прийшов до тями й відчайдушно загукав:
— Вардени! Вардени! Тривога!
Тоді Міцний Молот дістав кинджал, кинувся до чолов’яги й перерізав йому горлянку. Витерши лезо об туніку небіжчика, він звівся на ноги:
— Уперед, ворушіться!
Не гаючи ні секунди, вардени посунули вулицями вбік внутрішньої стіни Аруфса. Та вже за якусь сотню футів Роран застиг у вузькому провулку й застережливо здійняв руку над головою, даючи варденам знак, щоб ті теж зупинилися. Потім він обережно прокрався вздовж одного з будинків, зазирнув за ріг і побачив високу гранітну стіну. Ворота були на замку, але ліворуч від них зяяв отвір невеличких прочинених дверей. Невдовзі з них вискочив солдат Імперії.
