Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
Навколо панувала майже непроглядна темрява, і було вкрай важко збагнути, що відбувається. Усе безладно рухалося й кружляло. Раз по раз хтось злякано кричав. Аж тут ватажок відчув під ногами воду — баржа протікала, хоч сказати, де саме виникла пробоїна, було неможливо.
— Дайте мені сокиру! — крикнув Роран, простягнувши руку вперед.— Сокиру... дайте мені сокиру!
Тим часом баржа різко нахилилась, і Міцний Молот знов покотився по палубі. Падаючи, він устиг помітити у воротах діру, але вони ще й досі стояли на місці. Звісно, можна було б зачекати, доки тиск води так чи інакше проштовхне баржу в місто, але тоді ворожі солдати встигли б підготуватися до оборони.
Нарешті хтось із варденів простягнув ватажкові сокиру, та саме в цю мить на стелі арки відкрилося шість квадратних отворів і з них градом посипались стріли. То тут, то там вони зі свистом впиналися в палубу баржі й пробивали кольчуги варденів.
— Карне! — закричав Роран.— Карне, зроби щонебудь!
Але це було зайве, бо маг, причаївшись за мішками з борошном, уже й так почав шепотіти слова захисних заклять. Ватажок тим часом, перестрибуючи через купи сланцю, пробирався до носа баржі. Та нахилилась іще на кілька дюймів — ворота зарипіли, і крізь пробоїну почало прозирати світло.
Мить — і, дзенькнувши об сланець, за кілька сантиметрів від Роранової руки просвистіла ворожа стріла. Тоді ватажок подвоїв швидкість. Невдовзі він уже був на носі баржі. Та Міцний Молот не встиг навіть раз змахнути сокирою, як повітря розітнув якийсь різкий, неймовірно огидний звук. Сокира випала ватажкові з рук, він затулив вуха й поточивсь назад.
Великий шмат воріт шубовснув у воду, обдавши Рорана рясними бризками. Та все ж прохід іще й досі залишався недостатньо широким, щоб баржа могла вільно потрапити в місто. На її шляху стирчали гострі колоди величиною з людський зріст — то були уламки воріт. Не гаючи ані секунди, Роран відскочив назад і кинувся за сланцеву стіну.
— Прихиліть голови! — гукнув він, прикривши себе щитом.
Баржа нарешті прослизнула вперед, подалі від смертоносних стріл, і запливла в гігантську кам’яну залу, освітлену факелами. У її кінці виднілися ще одні ґрати, зроблені з дерева й металу. Крізь їхнє пруття Роран побачив нечіткі обриси перших міських будівель.
З обох боків зали були розташовані два кам’яні причали. Мабуть, мешканці міста використовували їх для завантаження й розвантаження різного краму. Посередині між берегами височів кран, зі стріли якого звисали порожні сітки, шківи й мотузки. Обидві стіни поєднувало кілька невеличких місточків, призначених для пересування вантажників. Такий самий місточок вів також до вартівні.
«Чи не можна бува потрапити звідти на стіну, туди, де я бачив переляканого вартового?» — подумав Роран.
Але це було всього лиш припущення, тим часом в іншому кінці зали на варденів чекали нові ґрати. І саме вони, ці ґрати, зараз вирішували все: якщо баржа їх протаранить, вардени опиняться в місті й блискавично розпочнуть атаку, якщо ж ні — тоді кам’яна зала стане для них пасткою, де ворожі солдати переб’ють їх, не докладаючи надмірних зусиль.
Спливла мить, друга. З вартівні вибігло кілька лучників. Вони відразу ж стали на коліна й напнули тятиви своїх луків.
— На той бік! — закричав Міцний Молот, показавши рукою на лівий причал.
Вардени похапали жердини й почали щосили відштовхувати баржу. З їхніх щитів стирчав уже не один десяток ворожих стріл, тож вони нагадували тепер якихось химерних їжаків.
Коли баржа наблизилась до причалу, не , знати звідки з’явилося ще два десятки солдатів Імперії, озброєних мечами. Вони кинулись сходами вниз/ щоб перехопити варденів, перш ніж ті спробують висадитись.
— Мерщій, мерщій! — підганяв своїх підопічних Міцний Молот.
У його щит із дзенькотом встромилася стріла — її вістря, схоже за формою на діамант, легко пробило півторадюймову дошку й вийшло назовні якраз над рукою ватажка. Від несподіванки Роран трохи розгубився, та наступної миті опанував себе — це був тільки початок.
Нарешті баржа впритул наблизилась до причалу. Міцний Молот пружиною вистрибнув із-за купи сланцю. Щоправда, він трохи не розрахував дистанцію й приземлився, боляче вдарившись колінами об кам’яну підлогу. На щастя, молот уже був у його руках, і ворожому солдату, який опинився прямо перед Рораном, не пощастило заскочити його зненацька.
Якась дика радість охопила Міцного Молота. За минулі дні він страшенно втомився від нудного планування й ретельного обдумування кожної деталі наступу. І зараз мав розпочатися чесний бій із чесним суперником, коли ніхто не підкрадається до тебе, як злодій, і не нападає посеред ночі з-за спини.
Перша сутичка видалась коротка, жорстока й кривава. Роран просто крутнувся довкола себе й одним махом поклав одразу кілька ворожих солдатів. Слідом за ватажком на тепер уже вільну пристань вистрибнули Бальдор, Делвін, Гемунд і Мандел.
Роран ніколи добре не володів мечем, тож не користався ним навіть для оборони. Натомість він відбивав усі удари щитом, визираючи з-за нього й блискавично трощачи своїм молотом ворожі кістки. Словом, меч був створений не для нього, і він усіляко уникав вступати в бій із цією зброєю, добре розуміючи, чим це може закінчитись. Досвід багатьох битв дозволив Роранові вивести для себе головне правило — треба брати ініціативу у свої руки й робити на полі бою щось таке, чого суперник від тебе не чекає.
Ось і зараз, відокремившись від свого невеличкого загону, Міцний Молот кинувся по сходах і почав пробиратися до ворожих лучників, які так і продовжували обстрілювати баржу.
Збоку на Рорана страшно було глянути — ватажок мчав угору, перестрибуючи через три сходинки й розмахуючи молотом, ніби вітряк крилами. Першого лучника він порішив ударом в обличчя. Другий, випустивши стрілу, відскочив назад і схопився за руків’я свого кинджала. Та оголити його лезо бідоласі пощастило тільки наполовину — за мить він уже лежав з пробитими грудьми.
Роран любив свій молот іще й тому, що з ним не треба було приглядатися, який на суперникові панцир. Молот нищив ворога найперше силою удару, не завдаючи глибоких колотих чи різаних ран. Саме ця простота й приваблювала ватажка.
Перш ніж Міцний Молот устиг зробити ще один крок, третій ворожий лучник випустив у нього стрілу. На цей раз вістря прошило щит і ледь не вп’ялося Роранові в груди. Тоді він, тримаючи щит якомога далі від себе, кинувся на супротивника й завдав йому нищівного удару в плече. Та солдат виявився в’юнкий і зміг парирувати його своїм луком. Зрештою, цей маневр подарував йому лиш кілька секунд життя, бо вже наступної миті ватажок замахнувся щитом і вдарив ворога в шию, скинувши його зі сходів униз.
Удар був дуже вдалий, але він залишив Міцного Молота без захисту. Уже за мить Роран побачив, що п’ятеро лучників ціляться йому прямісінько в груди. Ще мить — і стріли зі зловісним свистом полетіли ватажкові в серце. Відстань, яка розділяла лучників і Рорана, була така мала, що він навіть очі заплющити не встиг, а про те, щоб прикритись щитом, і казати годі. Але сталося диво — за метр від Міцного Молота стріли змінили свою траєкторію й шугонули праворуч від нього, наче рій розлючених ос.
Роран із вдячністю зиркнув на Карна й стрибнув уперед, порішивши п’ятьох бідолах. Він опускав молот на їхні голови так, ніби то були цвяхи, які йому треба було забити в дошку.
Упоравшись із лучниками, Міцний Молот обламав стрілу, що стирчала з його щита, і глянув униз. Вардени святкували свою першу маленьку перемогу — тіло останнього із солдатів Імперії бездиханно впало на залитий кров’ю причал, а його стята мечем голова булькнула в каламутну воду.
Приблизно дві третини воїнів уже встигли покинути баржу й вишикуватись на причалі. Та тільки-но Роран хотів їм крикнути, щоб вони трохи посунулись, як у лівій стіні розчахнулись зовні непримітні ворота, і з них вибіг іще один ворожий загін.
«Чорт забирай! — подумки лайнувся Міцний Молот, підстрибом біжучи до сходів на допомогу варденам.— Звідки вони взялися? І скільки їх там?»
