Мати все - Дашвар Люко (читать книги онлайн бесплатно регистрация txt) 📗
— Ні, Стасе, прошу’. — якось дивно сміялася Ліда. — Тоді точно не буде ніякого сюрпризу.
— Але ти повинна зрозуміти: це не зрада. Це принципово інша позиція. Додатковий сексуальний досвід лише зміцнює подружні пари. Коли чоловік і дружина…
— Досить!
— Ні, ні! Коли чоловік і дружина свідомо йдуть назустріч побажанням одне одного, щоб не опускатися до випадкових «лівих» шльондр. Ти розумієш?
— Так…
— Ми ж кохаємо одне одного?
— Так…
— Це головне. Ми просто скуштуємо трохи екстриму й урізноманітнимо наш секс. Круто, чи не так?
За годину «тойота» запаркувалася на стоянці невеликого, схожого на чарівну хатинку готелю посеред лісу, біля вкритого кригою озера.
«Втоплюся! Проб’ю лунку в озері й утоплюся! — подумала Ліда, коли їм назустріч висипала весела компанія. — Людей двадцять, — відмітила. — Чоловіків і жінок порівну. Усі по двоє тримаються».
Струнка білявка у флісових брюках і лижній куртці підбігла першою.
— Ганнуся! — представилася. — Ми з чоловіком як організатори координуємо програму, — показала на лисого молодика в пуховику. — Це мій чоловік Олесь. А ви…
— Стас! — збуджено вишкірився.
— Ліда… — прошепотіла.
— Ви спізнилися! — їдуче дорікнув Олесь. — Вигадаємо вам покарання.
— Так, так! Ви запізнилися, друзі! Ми всі чекаємо тільки вас! — заторохтіла Ганнуся. Обернулася до інших свінґерів, почала називати: — Льовочка й Неля, наші давні друзі. Тимур Із Машею — новенькі, як і ви. Сергія і Тоню ми знаємо не так давно, як Нелю та Льовочку, але вони такі потужні свінґери… Можуть влаштувати таку відкриту секс-експансію, що ви навіть не помітите, коли опинитесь…
— Зарано, Ганнусю! — нагадав лисий.
— Так, зарано! А це наші улюблені Дімка з Ксюхою, а ось ці двоє… — Білявка все торохтіла, торохтіла.
— Люди, пропоную продовжити знайомство в теплі, — вискочив уперед гладкий дядько років сорока.
Усі посунули до готелю.
Сон… Ліда всілася у м’яке крісло у напрочуд затишній, майже домашній вітальні з дерев’яними стінами, теплим каміном, до якого хотілося притулитися, м’яким килимом, по якому би — босоніж. Їй здавалося, голоси людей зводять вітальню з розуму.
— Оскільки ви трішки запізнилися…
— Тільки трішки! — сміявся Стас.
— …То програма дещо корегується. Ми планували, щоби кожна пара спокійно розмістилася у своєму номері…
— Ми розмістилися! — озвалася, здається, товста потвора на ім’я Неля.
— …І тільки потім розіграти наші перші варіанти, бо ж, погодьтеся, Новий рік… Час чудес. Хто з ким — ми не знаємо! Розіграємо і це буде справедливо! Тому Стас і Ліда познайомляться зі своїм номером після обіду й розіграшу перших варіантів пар.
— Ми не проти! — Стас.
— А ви, Лідо?
«Що? Це до неї? — Ліда ошелешено озирнулася. — Хто? Білявка? Кому відповідати?»
— Ви не проти, Лідочко? — знову запитала Ганнуся.
— Я за, — прошепотіла.
— Чудово! Поки накриють стіл, ми розігріємося аперитивом. У нас шикарний аперитив — абсент, вермут, кампарі.
Компанія відірвала дули від крісел, покотилася до столиків біля засніжених вікон. Задзеленькали бокали. Голоси злилися.
— Тонєчко! Залиш мені хоч краплю кампарі!
— Олесику! Сподіваюся, ти подбав про музику?
— Ні, тільки не класику. Що за фігня, люди? Ми приїхали відриватися!
— Повідомляю всім, хто мене не знає: під час сексу я матюкаюся.
— Це природно!
— Так, ми поважаємо все природне.
— Я би сказала, ми — втілення всього природного і нормального.
— А в мене тост!
Ліда смикнулася, одним ковтком вихилила келих вермуту. Тост? У Стаса тост?
Відірвала погляд від стінок келишка, у який витріщалася затято. Полохливо зиркнула на Стаса. Чоловік підійшов до Ліди, обійняв її, усміхнувся дияволом, підніс угору келих.
— У мене тост, панове! — повторив пафосно. — Ми бажаємо товариству нескінчених трансформацій, що породжували б нові і нові варіації на одну й ту саму вічну тему. Бо, погодьтеся, весь час міняти свою кохану дружину на одну й ту саму свінґер-партнершу — це те саме, що завести коханку. Тупа дискредитація геніальної ідеї. Ми з Лідою — проти. Ми — за…
— Експансію! — вигукнула Тоня. — Я тебе обожнюю, Стасе!
— Прошу до столу, — у вітальні виник офіціант.
Стас довів Ліду до столу, галантно відсунув стілець, допомагаючи дружині зручніше сісти, присів поруч, поклав на Лідину тарілку ложку грецького салату.
— Я не помилився? Ти ж любиш грецький, кохана?
— Дякую…
Салат? Оливка в горлі… Ліда повільно повела поглядом по лицях, наче багнюкою ялозила.
«Вдавіться! Я хочу, щоби ви всі вдавилися і померли! Мені однаково, як це буде. Я навіть не заплющуватиму очі й не жахатимуся, коли ви почнете кашляти й задихатися, — божеволіла подумки. — Раз за все життя забуду, що лікар. Нізащо не допоможу. Помріть усі! Крім Стаса…»
Згадка про чоловіка не зупинила моторошний потік. Перед очами весела компанія: «Ось вони їдять з апетитом, сміються, давляться великими шматками стейків із кров’ю. Мало крові! Мало… Ось вони червоніють — зле! Хапаються за келихи, намагаючись запити криваве м’ясо, та марно. Марно! На підлогу! Кашляйте і здригайтеся в судомах. Надто далеко… заїхали! Навкруги тільки ліс. “Викличте лікаря!” Лікаря? А де взяти лікаря посеред лісу? Надто далеко зайшли! Здохніть же всі природною смертю. Здається, вам подобається все природне! Усі здохніть. Крім Стаса… Стас — ні до чого! Він просто не розуміє. Обсидіан! Чорний камінь надії. Він змінить мого коханого. Він… А якщо не змінить? Уже кілька годин на пальці, поруч з обручкою. Обман? Навіщо ж ти брехала, дівчино з ювелірного бутика? Навіщо Ліда наділа ці дурні сережки з лазуритом? Невже обман? А якщо Стас не має дурних намірів? Так теж може бути… Якщо компанія цих дурнуватих свінґерів — це нормально? Вони ж нікого не вбивають, а от вона… Вона тільки-но палко бажала смерті кожному з них. Значить, ненормальна — вона?»
— їж, кохана. Тобі знадобляться сили, — прошепотів Стас.
— Добре, — відповіла спустошено. «Сон… Усе це сон…»
їй дістався лисий Олесь. За ним дебелий дядько років сорока. Третім став рухливий, як сперматозоїд, білявий хлопець років двадцяти.
— Bay! Лідо! Я Ерік! Ти станеш моєю останньою жінкою в цьому році! — махнув їй.
«Сон… Це сон. Тікати!»
Ліда підхопилася надто жваво. Кампанія розцінила по-своєму, розвеселилася.
— Чого чекаємо, панове? Розпочнімо?
— Так, жінки рвуться…
Білявка вискочила перед кампанією, жестом попросила уваги.
— Друзі, сьогодні Новий рік. Тому діймо так… — подивилася на годинник. — Друга дня. Чудово. До третьої дня — «намбе ван»! Із третьої до п’ятої — розважальна програма у вітальні. Обіцяю, буде цікаво. Із п’ятої до шостої — «намбе ту»! Із шостої ми знову чекаємо вас у вітальні. Святкова вечеря, розваги і веселощі аж до десятої. Із десятої до одинадцятої познайомтеся зі своїм останнім партнером цього року. Але вже надто не затримуйтеся. О пів на дванадцяту ми починаємо новорічні розваги до ранку! Супер? Так?
— Е ні, ні! — запротестував Стас. — Пощадіть! Ми з Лідою ще не розклали речі. У вас буде година, а нам… і нашим партнерам?
Олесь збуджено глянув на Ліду, крикнув білявці:
— Ганнусю! І чого стоїмо? Швидше покажи людям номер!
«Сон… Це сон».
У номері Ліда кинула на ліжко сумку й запакований разом із продуктами коньяк, мовчки залізла під душ.
— Лідо! Не переймайся! Потім усе порозкладаємо, добре? — почула голос Стаса.
— Добре…
— Я побіг?
— Біжи… — прошепотіла.
Стас зазирнув до ванної кімнати, прискіпливо глянув на Ліду й раптом сказав:
— Ти ж не цілуйся… у губи…
Ліда почула, як грюкнули двері, схлипнула.
«Сон… Це сон».
Вилізла з-під душу, гола-мокра-заплакана, почовгала по номеру до ліжка. Розірвала пакунок із делікатесами, дістала коньяк. «Коньяк плюс гаряча вода. Тиск підвищиться! Має підвищитися!» — безпорадно. Спробувала відкоркувати пляшку. Куди там! Руки тремтять. Зубами в кришку — зі стогоном. Та відкорковуйся ж, клята! Вийшло. Ковтнула… Пішла під гарячий душ. Із пляшкою. Голова обертом.
