Мати все - Дашвар Люко (читать книги онлайн бесплатно регистрация txt) 📗
— Що? Знову «добрий день» усі сили висмоктав? Ох Іветто Андріївно. Зупиніться вже, а то геть усіх урятуєте, а Платосик сиротою лишиться…
— Ялинка…
— Стоїть! Ялинка стоїть, Платон сидить, святкова вечеря готова, а мала так міцно заснула, ніби ніколи не висипалася.
— Її звати Раєчкою. Щоб я не чула цього принизливого «мала».
Господи! Ледь ноги переставляє, а команди роздає. Усе їй боротьба, сердешній.
Нянька допомогла Іветті дійти до спальні, заколотила солодкого чаю з ризьким бальзамом і, поки хазяйка з кожним новим ковтком повертала собі сили, розтирала їй ступні спиртовою настойкою з бджолиного підмору. А потім ще й витягла пляшечки кілька дохлих бджіл і приклала до ніг.
— І приляжте, їй-богу.
— Ні, Ангеліночко. Вечеря… Збери на стіл. За десять хвилин вечеряємо.
Нянька помчала на кухню, Іветта допила чай, відчинила шасі))’. Добрий день! Добрий рік. Жодних боргів, жодних невиконаних справ! Можна сміливо дивитися на годинник. У рожевій кімнаті сидить чудова лялька для сина: зараз Іветта познайомить їх і дуже обережно поведе діло до бажаної розв’язки. Добрий день. Варто надягти білий із молочним відливом костюм, що так подобається Платону. І діаманти.
Іветта вдяглася так швидко, ніби на неї чекали тяжкохворі. Увійшла до вітальні й тільки тепер помітила високу, розлогу, трохи розгублену ялинку, що заплуталася в павутинні гірлянд, серпантину, дощику, та не змирилася, репетувала — скляні іграшки одна об одну: дзелень… Під ялинкою — великий червоний мішок для подарунків. Іветта підійшла ближче, усміхнулася: зараз Ангеліна перекладе до мішка пакунки з «Глобусу». І буде диво!
Круглий стіл із карельської берези замело — біла скатертина — снігом. Срібло — кригою, порцелянові тарілки, тарелі. А запахи, запахи… З черговим тарелем до вітальні забігла Ангеліна.
— Усе! Можна вечеряти.
— Добре, Ангеліночко. Перевдягнися. Вечерятимеш із нами, — наказала. — Я зараз покличу Платона.
— А я дівча приведу, — визвалася нянька.
Іветта сиділа за столом, ледь стримувала роздратування. Довго ще на ляльку чекати? Усі зібралися. Ангеліна сукню з вишитим комірцем надягла, Платон — красень. Як йому личить чорний метелик із цією блакитною сорочкою і чорним піджаком. Шкода, що босий… Добре, що ноги під столом. Зайві питання і сумніви залишимо на потім. Сьогодні — знайомство. Та де вона?
— Можна їсти? — запитав Платон.
— Я по неї збігаю, — підхопилася Ангеліна.
Іветта владним жестом повернула няньку на місце. Підвелася — сама!
— Добрий вечір. — Почула шелест від дверей. Озирнулася.
У дверях вітальні стояло дівча. Нові джинсики ніби порожні всередині — ох і худа, зелений светрик Міккі Маусом усміхається, коса розпущена, на зап’ястку золота любов, а ноги… Ноги босі.
— Нарешті, Раєчко! Так і Новий рік пропустити можна. Не почути курантів. Не загадати бажань. — Іветта пішла до дівчини, обійняла за плечі, повела до столу. — Нарешті вся сім’я зібралася. Ангеліночку ти вже знаєш, а це Платон…
Іветта поставила збентежену дівчину поряд зі стільцем сина, прискіпливо подивилася йому в очі. Разів двадцять із Платоном бесіду вела, обережно пояснювала, як треба вести себе, щоби лялька залишилася з сином назавжди — не зіпсувалася, не порвалася.
— Добрий вечір, — ледь чутно прошепотіла Рая й опустила очі.
Нянька витягла шию й завмерла. Ну що, партизани, час язики розв’язувати? Дівча, певно, промовчить, бо щось дуже налякана, а Платосик ляпне. У тій голові таємниці не приживаються.
Платон подивився на дівчину, усміхнувся, простягнув руку… Іветта напружилася: невже нянька пігулку не дала? Платон провів долонею по довгому русявому волоссю.
— Ти залишишся зі мною назавжди?
Дівча розгубилося, безпорадно обернулося до Іветти.
— Безумовно, Платоне! — Іветта вже вела Раю до її стільця. — Хіба може бути інакше? Ми — одна сім’я, а в сім’ї всі люблять одне одного. І ніколи не покидають.
Слизька тема! Розмірковувати про сімейні цінності наступного дня після того, як Іветта брутально висмикнула з хутірця затюкане дівча, перед тим забравши в неї братів і маленьку сестру, — плазувати пузом по лезу, але виходу не було, Платон сказав геть не те, чого його вчила матінка, проте й не кинувся на ляльку, і вже це залишало хоч і невеликий, але таки простір для крену під час розмови.
— Запропонуймо зараз, під час вечері, розваги на новорічну ніч. Мій план такий… — Усадила Раю, всілася сама, кивнула: можна їсти, першою взяла виделку і все говорила, говорила — якнайдалі від небезпечних тем. — Зараз повечеряємо на славу, бо їсти посеред ночі — такий моветон! Потім Ангеліночка приготує нам легкі закуски, десерти, крюшон. Ти ж купила кавун, Ангеліночко?
— За мільйон. Такі ціни!
— От і прекрасно! До опівночі — таємничий час… Час подарунків. Ми спустошимо цей величезний червоний мішок, а рівно о дванадцятій загадаємо бажання…
— Я бажаю… — почав був Платон. Раптом потягнувся через < тіл. До Раї.
Іветта нервово випростала руку.
— Зачекай, синку!
— Добре.
Іветта миттєво опанувала себе, усміхнулася дівчині, ніби нічого не сталося.
— Як тобі такий план, Раєчко?
Рая стисла в руці виделку, прошепотіла ледь чутно:
— Можна, я малим зателефоную?..
Безумовно! Після вечері, бо спочатку — їсти, їсти. Раєчка така худенька, що Іветта починає хвилюватися. Шматочок фаршированої рибки? А ось холодець. Канапки з червоною і чорною ікрою — треба скуштувати обидві, щоби відчути різницю. Говорила, накладала, накладала, говорила. Безперервний потік Іветтиних слів для Раї — ніби Едька горохом стріляється. А ухилятися соромно, втекти — ні, бо за столом навпроти сидів Платон, спокійно колупався в тарілці, зрідка кидав на Раю дивний погляд.
Дівчина обережно зиркнула на хлопця, перевела погляд на тарілку й злякалася — повна! Останній раз, як не рахувати вранішньої атаки на млинці та яєшню, так багато Рая їла лише у бабусі. Та коли це було! «Як не з’їм, пані розсердиться», — перелякалася і мало не розплакалася. Приречено взяла бутерброд, відкусила — не відчула смаку і знову зиркнула на Платона.
Сьогодні — ще красивішій. Як артист. І ще більш недосяжний через той багатий одяг. Учора вночі — тільки тепле тіло, глибокі очі, долонька в його руці… Близько… Вона вловлювала коливання повітря від його подиху, а сьогодні хіба почути? Й очі інакші. І рухи. І голос.
— Платоне… Ти радий знайомству з Раєчкою? — почула голос красивої пані.
— Знайомство — це перша зустріч. А я бачив Раю раніше.
Чорна ікра в горлі клубком. Дівча завмерло, розгублено опустило очі.
— Раніше? — насторожилася Іветта. — І коли?
— Учора вночі, — спокійно відповів Платон.
У няньки очі заблищали: ось воно!
— Уночі? — У голосі Іветти крижані ноти.
— Так. Я бачив Раю вві сні. Вона хотіла втекти, а я сказав: «Залишися», і вона погодилася. Тільки попросила, щоб я повісив у передпокої її курточку.
Платон говорив звично-спокійно, та нянька бачила: ще слово, і дівчина розридається просто за столом. Засовалася…
— Щось ви їсте геть погано. Чи я марно на кухні півдня вошкалася? Усе похололо! Ви ж гляньте — все холодне. І це ж із якими силами подарунки роздивлятися?
Платон відклав виделку, подався вперед, простягнув до Раї руку.
— Хочеш подивитися подарунки?
— Чудова ідея, синку! — Іветта підхопилася першою, пішла до червоного мішка під ялинкою. Події чудесним чином повернулися до запланованого русла. А дивні сновидіння… Іветта ще матиме вдосталь часу, щоби розібратися зі сновидіннями!
Нянька перехрестилася: пронесло блаженних. Заходилася прибирати зі столу тарілки. Нема їй часу за дурниками спостерігати, їй ще б устигнути до дванадцятої кавун розтовкти га шампанським залити. Зиркнула скоса: хоч би подовше з подарунками цяцькалися… Іветта вже спорожнювала мішок.
Платонові перепали колекція дисків із дослідницькими програмами «Дискавері», крутий джемпер і коштовний «брегет» — механіка, автоматичний підзавод, рожеве золото сімсот п’ятдесятої проби, сапфірове скло. А сенс? Іветта і сама розуміла — геть зайва річ, та не втрималася — придбала коштовну цяцьку для єдиного й неймовірного.
