Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
— На коліна, ти, нікчема!
Юнак, одягнений в мундир, який був йому явно великий, глянув на Келен, потім на солдата, який його штовхнув, і прикрився рукою, очікуючи наступного удару.
— Досить, — владно промовила Келен. — Нам з Карою потрібно з ним поговорити. А ви будьте люб'язні почекати зовні.
Солдати не проявили ні найменшого бажання виконати наказ.
— Ви чули, — сказала Кара. — Вийдіть усі.
— Але… — Почав офіцер.
— Ти думаєш, що Морд-Сіт не в змозі впоратися з цією кістлявою дилдою? Почекайте зовні.
Келен була здивована, що Кара не підвищує голосу. Морд-Сіт було не обов'язково підвищувати голос, щоб змусити людей виконати їх накази, але, враховуючи побоювання Кари з приводу цього юнака, було дивно, що вона говорить так спокійно.
Стражники почали відступати до дверей, не зводячи очей з юнака. Кісточки пальців офіцера на руків'ї меча побіліли. Він вийшов останнім і акуратно прикрив за собою двері вільною рукою.
Юнак глянув на двох жінок, що стояли над ним:
— Ви прийшли, щоб мене вбити.
— Ми прийшли з тобою поговорити, — відповіла Келен. — Я — Келен Амнелл, Мати-сповідниця…
— Мати-сповідниця? — Він піднявся на коліна, і по-хлоп'ячому усміхнувся. Ух ти, яка красуня! Ніколи не думав, що ви така гарна.
Він почав вставати; ейдж Кари негайно здійнявся в повітря.
— Залишайся на місці.
Юнак завмер, дивлячись на яскраво-червоний стрижень біля свого обличчя, а потім знову опустився на килим. Дві лампи на панелях з червоного дерева висвітлили його худе обличчя. Він був ще зовсім хлопчисько.
— Чи не можна мені отримати назад мою зброю? Мені потрібен меч. Або, на худий кінець, кинджал.
Кара роздратовано зітхнула, але Келен заговорила першою:
— Ти потрапив в неприємне становище, хлопче. Ми зараз не в тому настрої, щоб терпіти твої витівки. — Він поспішно кивнув:
— Я розумію. Але це зовсім не гра. Чесне слово.
— Тоді повтори нам те, що ти сказав солдатам.
Він знову посміхнувся і махнув рукою в бік дверей:
— Ну, як я вже говорив цим хлопцям, коли мене… Стиснувши кулаки, Келен зробила крок вперед:
— Повторюю тобі — це не іграшки. Ти живий тільки завдяки моїй милості! Я хочу знати, що ти тут робиш, і негайно! Повтори, що ти їм сказав!
Юнак моргнув.
— Я — вбивця, посланий імператором Джеганом. Я прийшов убити Річарда Рала.
Не могли б ви мене до нього провести?
2
Ну, — запитала Кара із загрозою в голосі, — тепер мені можна його вбити?
Дико було чути від цього невинного на вигляд хлопчика, що стояв на колінах на ворожій території, оточеного сотнями жорстоких д'харіанських солдатів, таке відверте зізнання у своїх намірах.
Не може бути, щоб це була просто дурість. Келен сама не помітила, як відступила на крок. Вона пропустила питання Кари повз вуха і знову звернулася до юнака:
— І як же ти збирався виконати своє завдання?
— Ну, — сказав він досить розв'язно, — я думав пустити в хід меч або, якщо доведеться, кинджал. — Він знову посміхнувся, але усмішка була вже не хлоп'ячою.
Сталь, яка блиснула в його очах, не в'язалася з юним обличчям. — Тому я хочу, щоб мені їх повернули, розумієте?
— Тобі їх не повернуть.
Він презирливо смикнув плечем.
— Ну і нехай. Я знайду інший спосіб його вбити.
— Ти не вб'єш Річарда, даю тобі слово. Твоя єдина надія самому залишитися в живих — це співпрацювати з нами і розповісти все про своє завдання.
Як ти сюди проник?
Він знущально посміхнувся:
— Пройшов. Пройшов прямо всередину. Ніхто на мене не звернув уваги. Вони не надто розумні, ваші люди.
— Їм вистачило розуму взяти тебе під варту, — зауважила Кара. Юнак навіть не обернувся до неї. Він як і раніше дивився на Келен.
— А якщо ми не повернемо тобі меч і ніж, — запитала вона, — що тоді?
— Тоді все буде набагато складніше. Річарда Рала чекають болісні страждання. Тому імператор Джеган мене і послав — запропонувати йому милість швидкої смерті. Імператор милосердний і не хоче нікого катувати даремно. Він людина миролюбна, соноходець — але при цьому аж ніяк не обділений рішучістю.
Боюся, Мати-сповідниця, мені доведеться вбити й тебе, щоб позбавити від страждань, які неминучі, якщо ти будеш опиратися. Мушу визнати, однак, що мені не хотілося б вбивати таку прекрасну жінку. — Його посмішка стала ще ширше. — Хоч і нікчемну.
Келен відчула, що його самовпевненість зростає на очах. Коли він заявив, що соноходець — людина милосердна, її мало не вивернуло навиворіт. Вона-то знала…
— Які страждання? — Поцікавилась вона. Він розвів руками:
— Я всього лише піщинка. Імператор не ділиться зі мною своїми планами. Я просто посланий виконати його волю. Він повелів усунути тебе і Річарда Рала.
Якщо ти не дозволиш мені вбити його милосердно, він все одно помре, але смерть його буде жахлива. Чому б тобі не дозволити мені закінчити цю справу зараз?
— Та ти, видно, спиш і бачиш сни, — сказала Кара. Він перевів погляд на Морд-Сіт:
— Сплю? Може бути, це ви бачите сон? А я — ваш самий страшний кошмар.
— У мене не буває кошмарів, — хмикнула Кара. — Я сама їх насилаю.
— Та ну? — Глузливо протягнув він. — У цій безглуздій одежинці? Чи не забагато ти на себе береш? Чи ти так вирядилася, щоб відлякувати птахів з городу?
Келен зрозуміла, що він навіть не знає, хто такі Морд-Сіт, і одночасно вразилася собі — як вона примудрилася прийняти його за нетямущого молодика? Його манера триматися вказувала на зрілий вік і чималий життєвий досвід. Ця людина — не хлопчисько. У повітрі запахло небезпекою. Але Кара, як не дивно, лише посміхнулася.
У Келен перехопило подих, коли вона зметикувала, що чоловік стоїть, а вона навіть не помітила, коли і як він піднявся на ноги.
Він звузив очі, і одна лампа погасла. Залишена лампа горіла, тьмяно освітлюючи половину його обличчя, але Келен відразу зрозуміла, в чому тут справа.
Ця людина володіє даром.
Її намір уникнути непотрібної жорстокості миттєво зник, зметений гарячим бажанням захистити Річарда. Чужинцю було даровано можливість врятувати себе, але він нею не скористався і тепер скаже все, що знає. Він буде сповідатися сповідниці.
Їй потрібно тільки торкнутися його — і все.
Над тілами жінок і дітей, убитих за наказом Джегана в Ебінісі, вона присягнулася у вічній помсті Імперському Ордену. А ця людина — поплічник Імперського Ордена і ворог всіх вільних людей. Він виконує волю соноходця.
Келен зосередилася, закликаючи свою магію. Магія сповідниці діяла швидше думки, і не було заклинання, здатного випередити цю блискавку, яка народжувалася всередині самої Келен і була свого роду спалахом інстинкту.
Всі сповідниці не відчували задоволення, руйнуючи магією розум людей, але на відміну від деяких сповідниця Келен не відчувала ненависті до свого покликання і жила в світі з тим, що вона є і що повинна робити.
Річард був першим, хто зумів за магією розгледіти людську сторону її істоти, і любив Келен, незважаючи на її могутність. Він не боявся її магії; він брав і любив її такою, яка вона є, з даром сповідниці і з усім іншим. І тільки тому він міг залишатися з нею, тільки тому її магія не могла заподіяти йому шкоди.
В цю хвилину Келен особливо цінувала свій дар, тому що з його допомогою вона могла врятувати Річарда. Їй потрібно лише торкнутися цієї людини — і загроза зникне. Відплата цього поплічника Джегана в її руці в буквальному сенсі цього слова.
Не зводячи очей з чарівника, Келен погрозила Карі пальцем:
— Він мій. Дай його мені.
Але коли той, примружившись, перевів погляд на другу лампу, Кара вклинилася між ним і Келен і з розмаху вдарила його по обличчю. Келен мало не загарчала, обурена цим втручанням.
Від удару чоловік упав на килим. З його розсіченої губи потекла кров. Кара нависла над ним:
