Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » День, що навчив мене жити - Гунель Лоран (читать книги онлайн без сокращений .txt, .fb2) 📗

День, що навчив мене жити - Гунель Лоран (читать книги онлайн без сокращений .txt, .fb2) 📗

Тут можно читать бесплатно День, що навчив мене жити - Гунель Лоран (читать книги онлайн без сокращений .txt, .fb2) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Назад 1 ... 35 36 37 38 39 Вперед
Перейти на страницу:

— Деякі з них я читав.

— Є багато таких, які побували у глибокій комі, практично у стані мозкової смерті, і невідомо як повернулися до життя, вони можуть точно описати події, які відбувалися довкола них під час коми, й навести слова, якими обмінювалися відвідувачі та лікарі, інколи розповісти навіть те, що відбувалося… в сусідній кімнаті. Багато хірургів зібрали свідчення оперованих пацієнтів, які після пробудження дуже фактологічно розповідали про дії й слова персоналу, який був присутнім при операції, й могли описати предмети, наявні в іншому залі, де вони ніколи не бували. Таке траплялося навіть із науковцями… матеріалістами! Марно говорити, що пізніше вони переглянули свою позицію…

Вона розсміялася і додала:

— Звісно, з тих пережитих досвідів не можна робити ніяких висновків, однак спокусливо припустити, що наша душа, яку часто ототожнювали із мозком, в нашому тілі не замкнута, вона може від нього звільнитися, а в призначений день повністю відділитися.

Уявивши цей образ, образ, у який йому самому хотілося б повірити, Джонатан усміхнувся. Марджі замовкла. Оповитий святобливою тишею, сад начебто заснув. Почувся пташиний спів. За кілька метрів від них сів дрізд з пір’ям кольору антрациту.

Раптом несподівана думка виникла в голові Джонатана.

— Але ти дуже ризикувала з циганкою. Я міг погано зреагувати, погано закінчити…

Вона послала йому одну зі своїх найосяйніших усмішок.

— Я досить добре тебе знаю, мій дорогий, щоб угадати твою реакцію. Зокрема, — сказала вона з хитрим блиском в очах, стишивши голос, ніби звірялась у якомусь гріхові, — була певна, що ти до мене приїдеш!

Джонатан глянув на тітку, обличчя якої сяяло, а в очах світилась пустотливість. Яка все-таки в нього класна тітонька!

Далі обвів поглядом сад і неймовірний краєвид, що відкривався до самого небокраю, де океан зливався з небесами. Знявся західний вітер, який привабив нові вітрильники. Джонатан глибоко зітхнув. Морське повітря було насичене запахом вічності.

~ 42 ~

Минуло кілька тижнів, після хвилі осінніх холодів знову стало тепло, прийшло так зване бабине літо, яке додавало втіхи у серця мешканців і туристів Сан-Франциско.

Втомившись від довгих післяобідніх сидінь перед телевізором, Райян знову звернувся до своєї камери за довгими чорними шторами. Він давно не знімав, але, наклавши навушники на вуха й притулившись оком до об’єктива, спостерігав за клієнтами тераси й слухав їхні розмови. Сам не знав навіщо.

Відкрив баночку кока-коли, зробив ковток, витер вологі руки футболкою й повернувся на свій пост.

На вуличці обіч кав’ярні, на розі проспекту припаркувався кабріолет «Порш». З нього вийшов Майкл. Райян провів його поглядом і всміхнувся: впродовж двох тижнів він скрізь з’являється разом з авто, це вперше Майкл не обернувся, щоб кинути оком на свій болід, ступивши кілька кроків.

Він сів за стіл і роззирнувся, щоб переконатися, що привернув увагу. У цьому він ніяк не змінився. Подав знак офіціантові.

Райян наблизив зображення.

— Каву, — попросив Майкл.

Офіціант кивнув і відійшов.

Майкл знову обвів терасу поглядом, за якусь мить його очі застигли в безмежжі, майже інертні, загублені в пустці.

Офіціант поставив каву і пішов.

Упродовж кількох тижнів Майкл завжди сидів за столом один. І каву пив отак, на самоті.

Ця картинка викликала у Райяна якусь тривогу. Він немов уперше в житті відчув до когось співчуття, поставив себе на його місце і відчув його самотність.

Відвів широкий план назад. Тераса була майже вся заповнена. Багато туристів, деякі — селюки селюками, в інших хитрі мармизи.

Порожній стіл.

Віднедавна, щойно він помічав порожній стіл, йому ну дуже хотілося спуститися й сісти за нього, просто посеред цих людей. Та, дивлячись на них, і сам стаєш придурком.

Чорна пляма праворуч.

Здається, на терасі з’явилася погано вбрана циганка, з неприкритими грудьми.

Вона повільно ковзала між столиками, тоді зупинилась перед Майклом і вхопила його за руку.

Райян наблизив зображення.

Майкл не протестував, на вустах грала зацікавлена усмішка. І коли вона нахилилась над його долонею, зазирнув у запропоноване декольте.

Вона випустила його руку, випросталася й, мовчки подивившись якусь мить на нього, сказала замогильним голосом, який прицвяхував того на місці:

— Ти скоро помреш.

***

Клое шпурнула портфель в інший бік вітальні.

— Маєш якісь домашні завдання? — запитав Джонатан.

— Пізніше! — запротестувала вона.

І, не чекаючи відповіді, побігла в сад до гойдалки. Вмостилася на ній.

— Угадай, що я купила, — долинув голос Анжели крізь розчинене вікно.

— Уявлення не маю, — відповів Джонатан.

Клое вигиналася з усіх сил, щоб розворушити цю кляту гойдалку.

— Уяви собі, що Ґарі пече тепер хліб на заквасці.

— Он як!

Нарешті гойдалка розхиталася так, як потрібно.

Швидше!

— Я взяла один хлібець на сніданок.

— Не впевнений, що щось залишиться…

Клое вдалося розгойдатися сильно. Так кумедно, й у животі лоскітно.

Ну ж бо, ще швидше!

— Клое! Уроки!

— Зачекай…

Маю ж я право трохи погратися

Вона гойдалася щораз швидше, щораз вище.

Аж до неба!

Раптом її сіднички зісковзнули з дошки, й вона відчула, що летить…

— Ааааааааааа!!!

Сильний удар спиною. Вона не могла перевести дух, її наче заблокувало, затисло, ні дихнути.

Крики мами. Біжать обоє.

Ух, я можу дихати відпустило Ух

Вона поворушила руками, ногами, повільно перекотилась на живіт.

— Сонечко! — крикнула Анжела, кинувшись до неї.

— Де болить? — запитав украй стривожений Джонатан.

Вони бояться.

— Усе гаразд, — хлипаючи, відказала Клое.

Їй майже не боліло, але вона плакала дедалі сильніше, сама не знаючи чому, ницьма лежачи на траві.

Мені справді не щастить

Мама пригорнула її до себе й засипала поцілунками.

— Все буде гаразд, моя люба, все буде гаразд.

Раптом якраз перед своїм носиком, поміж сльозами, що лилися з очей, Клое побачила щось неймовірне. І покліпала повіками, щоб краще роздивитися.

Це справді існує

Дівчинка простягнула руку, щоб її торкнутися. Серед стебелинок трави, перед нею, ось отут, перед очима, росла справжня конюшина на чотири листочки.

Назад 1 ... 35 36 37 38 39 Вперед
Перейти на страницу:

Гунель Лоран читать все книги автора по порядку

Гунель Лоран - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


День, що навчив мене жити отзывы

Отзывы читателей о книге День, що навчив мене жити, автор: Гунель Лоран. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*