Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (список книг .TXT) 📗
— А что с пареньком вашим случилось? — чоловік розливав чай у пластикові стаканчики та витирав із чола піт.
— Тебе честно сказать? — примружив око.
— Да, — узяв ніж і заходився нарізати батон.
— Я буду с черным хлебом. Если честно, — він підняв голову і почухав за вухом. — А зачем тебе правда, а? Ну какая тебе разница?
— Есть разница, малыш.
— Порезали его бандиты.
— Его? Бандиты? — він навіть усміхнувся. — А бандитам-то он на что?
— Какая разница тебе, а? Сказал — порезали, значит, порезали. Его зашьют?
— Он не мешок, чтобы его зашивать, его вылечат.
— Давай чай, я пойду к пацанам.
— Держи, — підняв тацю і передав хлопцеві, — не разлей, смотри.
— Не боись, мужик, не разолью, — біля дверей озирнувся. — Так черного хлеба нет?
— Не, нету.
— Ну, ладно, давай с батоном. Жрать-то все равно охота. — Двері за ним зачинилися.
Операція тривала другу годину, і лікар уже майже змирився з думкою, що хлопчик помре: рана була дуже глибокою, а коли він побачив, що пошкоджені життєво важливі органи, то остаточно втратив віру і робив свою справу майже механічно. Він просто тягнув час.
— Все, зашивайте, — лікар відійшов від операційного столу і втомлено сів на стілець.
— Він житиме? — медсестра дивилася на хлопчика, як на янгола.
— Не знаю. Виживе — виживе, ні — значить, так має бути. Я все зробив.
— А скільки йому років?
— Не знаю, шість, здається, — кинув у раковину рукавички і пішов до виходу.
— Значить, житиме, — медсестра поклала руку хлопчикові на голову й тихо так сказала: — Ти житимеш. — Хлопчик лежав перед нею і все ще здавався їй схожим на янгола.
Після того, як йому наклали шви, Давида відвезли до реанімації. Наркоз мав тривати ще годину, потім хлопчик мав прийти до тями. Поряд із ним нікого з лікарів не було, біля ліжка сиділа на стільчику медсестра та дивилася просто перед собою. Їй було тридцять два роки, і в неї не було дітей.
— Ну, все, давайте домой, парень ваш будет жить. — Чоловік років тридцяти вийшов із ліфта й намагався не дивитися дітям в очі. Вони вже поїли бутерброди та випили чай. Тепер вони чекали вістей про Давида, вони хотіли знати, чи зможе він піти з ними, бо без нього їм дуже сумно, і вони просто вважали його своїм другом та не хотіли залишати його самого тут.
— Какое домой, у нас дома нет, дядя, — дівчинка засміялася й голосно гикнула.
— Давид где? — Міша устав із дивана та подивився чоловікові просто в очі.
— Его нескоро выпишут: он серьёзно болен. К тому же после операции Давид не вернется к вам, его отправят в приют.
— Какой приют, ты охренел, мужик? — той, що з плямою, замахав кулаками, але чоловік усміхнувся й дістав із кишені посвідчення.
— Да он мент, — Міша розчаровано розвів руками і шморгнув носом.
— Так что договорились: вы сейчас быстро свалили, и я вас не видел, а паренек ваш останется. Все.
— Ну ты, мужик, и хитрожопый. — Вони швидко зникли за дверима, а міліціонер сховав посвідчення в нагрудну кишеню та пішов сходами нагору. Між першим і другим поверхами він зустрів лікаря і, узявши його під руку, попросив зайти в кабінет поговорити. Лікар не відмовив, хоча сказав, що дуже втомлений. Міліціонер із розумінням до цього поставився й пообіцяв, що затримає його ненадовго.
Вони розмовляли вже годину і встигли випити півпляшки коньяку «Алекс». Втім, пити вони почали тільки за сорок хвилин після початку розмови. А до цього часу, усі сорок хвилин, лікар заперечно махав головою, кілька разів поривався встати й піти з кабінету, відчиняв кватирку й випускав на вулицю цигарковий дим, але врешті заспокоївся, підійшов до шафи та поставив на стіл пляшку коньяку, потім вони випили і вдарили по руках. Міліціонер усміхнувся й дістав із кишені гроші.
— Вот тебе десять тысяч — и работай спокойно. Все получится, дам тебе еще подработать.
— А если не получится? — сховав гроші в стіл.
— Должно получиться. Таких малых знаешь сколько в Киеве?
— Сколько? — він був переляканий, незважаючи на те, що випив спиртного.
— Та до хера их, понял? До хера. И каждый день они сдыхают от простуды, сифилиса, передозировки, клея, ножевых ран и кучи всяких еще разных болячек. Их потом находят и зарывают где-то. Так какая тебе разница, подохнет он так, или мы еще на этом поимеем?
— Да нет, нет никакой разницы, — на лікаря було шкода дивитися, таким жалюгідним він був у цей момент.
— Помоги малому умереть пораньше. Чего он мучиться будет? У него почки нормальные, сердце, печень…
— Нет, печень — нет, с печенью проблемы, ранили его в печень.
— Ну, так удалим почки и сердце. Я зайду через день-другой. Ты пока готовься, — пішов до виходу, потім озирнувся: — Слышь, и, это, не скажи кому. Хорошо? Это дело серьезное, деньги тут серьёзные, люди. Станешь поперек — задавят. Понял?
— Да.
— Ну, пока.
— До встречи, — лікар сів на стілець, важко зітхнув і налив собі повну склянку коньяку, випив миттю і, гидливо скривившись, крутнув головою й різко підвівся. Надворі світало. У двері постукали. — Хто?
— Там это, — медсестра відчинила двері, — паренек наш очнулся, маму зовет. Я с ним рядом буду. Присмотрю за ним.
— Да, присмотри, присмотри. Я ушел.
— Да, конечно, — вона відступилася, він вийшов із кабінету й зупинився біля ліфта.
— Жалко мальчика, — дивилася собі під ноги.
— Да, жалко, — він сів у ліфт, поїхав униз.
Медсестра пішла назад до палати. Вона цілу ніч не спала, і її вже хилило в сон.
Перемагає в житті той, хто виходить за межі. От саме людина, яка робить те, чого від неї не очікують, обов'язково переможе. Перемога — це єдине, що залишиться в тебе, коли ти втратиш роботу, друзів, кохану, машину, квартиру, гроші, кредитні картки, релігійні почуття, віру в життєві ідеали й номери телефонів впливових людей. Так от, коли цей день настане, а він обов'язково настане, бо надто багато навколо тебе щодня снує істот, які хочуть усе це в тебе забрати, так от, того дня ти подолаєш хвилювання, подивишся в небо, зітхнеш із полегшенням і підеш туди, куди давно хотів піти, але тобі увесь час заважали це зробити гроші, робота, кредитні картки, друзі, коханка і релігійні почуття вкупі з номерами телефонів впливових людей. Перемога — це те, що робить тебе особливим. Перемога — це здатність зробити саме те, що ти хочеш зробити і нікому нічого не пояснювати. Переможці не бояться програти і тому дуже рідко програють, адже грають тільки в ту гру, в якій виграти практично неможливо, і тому ніхто, окрім них, не береться в неї грати.
Розділ 38 (Chapter 38)
— Життя триває навіть після того, як тобі здалося, що воно закінчилось, — Діераль сиділа на дивані, пила вино й дивилася просто Світлані в очі, та напівлежала на килимі і перебирала в руках морські камінці.
— Ти так думаєш? — Світлана не підіймала очей, було видно, що їй важко. Вона тримала себе в руках, вона навчилася тримати себе в руках, але це було дуже добре помітно, що вона чимдуж намагається тримати себе в руках.
— Так, я так думаю, Світлано. Життя триває. Не має значення, що сталося: покинув коханий, зрадив друг, вигнали з роботи, позбавили зарплатні, образили найрідніші люди, настав період тривалої депресії, улюблений кандидат програв на виборах президента, чи, скажімо, ти раптом дізналася, що вагітна. Розумієш, я дуже давно про це думала. От жив ти, жив, і все, здавалося, йшло так, як ти хотів, як собі це уявляв, як думав, але враз усе змінилося: тобі повідомили щось зовсім неочікуване, і ти раптом опускаєш руки чи хапаєшся за голову, потім бродиш парками чи скверами, приходиш надвечір додому і, сівши на диван чи в теплу ванну, починаєш сумувати, жаліти себе, під ранок спадає на думку накласти на себе руки чи просто почати пити, чи ще якась дурна думка може прийти тобі в голову. Але це все неважливо. Важливо розуміти одне: не має значення, що відбувається, має значення, як ти до цього ставишся. От ти, ти хочеш дитину?
