Енциклопедія російської душі - Ерофеев Виктор Владимирович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений TXT) 📗
Зачеши бабусю-матір з особливим цинізмом.
Миколай Угодник
мама
Солженіцин
екстремістка тітка Женя
юродивий
Іван Піддубний
бандит
Набоков
мент
кабанчик
єврей
блядь
бурлаки на Волзі
француз
американський друг Росії
Распутін
Іван Грозний
відьма
Горбачов
Іван-дурень
народ
татарин
японці
степ
Запорозька січ
монгольське іго
бідні люди
Обломов
зайві люди
розчулення
емігрант
хитрий росіянин
злий хлопчик
піп
чиновник
бюрократія
лісоповал
алхімія
маківки
каша в голові
Ірина Борисівна
водопровідник
солдат
генерал
Віхи
заздрість
щиросерді люди
чеченець
халтурник
халявщик
пустельник
споглядальник
робітничий клас
казка
совість
Іван Грозний — Сірому:
— Що ти губи витріщив?
Убиральня — з’єднання Сірого з туалетом.
Стаханов — це така тварина. Як свиня.
Горілка — це така тварина. Як свиня.
— Квас — за нас, — вважав Сірий.
Пушкін — хороший, але Сірий — кращий. Сталін повинен бути сильним, гарним, несподіваним. Як космонавт.
Сірий любить, щоб йому вірили на слово, залишаючи за собою право нікому на слово не вірити. Тому Сірий любить гасла. Одружуйся, коли одружується. Розлучайся, коли розлучається. Не ґвалтуй себе. Ґвалтуй інших. Хто слабший. Гордість — ось чого зовсім немає у Сірого. Ми — люди не горді. Сірий терпить приниження з великою покорою. Сірого приємно принизити.
Сірому доручили знайти вбивцю.
— Лади, — відповів Сірий.
Сірий став шукати. Він довго шукав убивцю. У хрущобах. В інших місцях. На горищах. Нарешті він знайшов убивцю.
— Здрастуй, — сказав Сірий.
Сірий прокинувся вранці зовсім парубком. Він поголив чоло й потилицю, накачався і став охоронцем, поборником православної монархії.
— Імперію розвалили масони, — сказав Сірий.
Масони розвели руками.
— Йес, — сказали масони. — Це ми.
Сірий розхлябано здригнувся. Росіяни до начальника відчувають щиру глибоку неприязнь.
Сірий побачив дівчину й став на чотири лапи. Сірий завдав страшного удару в дихало, потім у мошонку, потім у сонну артерію. Самарська дівчина Юля мала спину від сфінктера до астралу.
— Саме задоволення, — пив горілку Сірий. — Я князь — ти княгиня!
— Ти граф — я графиня!
З усіх програм Сірий найдужче любив футбол. Що гірше грали, то він більше любив футбол. А взимку любив музобоз і хокей. Хокей шанував. А теніс не любив. Треба розширювати внутрішні людські можливості.
— More! — провістив Сірий новий закон.
«Незабаром знову будемо вішати», — подумалося Сірому.
Сірий був романтиком, який ударився об смітник. Від травми він закульгав, зате знайшов чистоту жанру. Нарвався на «колеса» — став візіонером. Йобнувся так, що побачив блакитний місяць. Розбився об рекламний щит — іскри з очей стали його новим стилем. Потім мистецтво закінчилося, і Сірий придбав пивний ларьок.
А все-таки, незважаючи на всі поразки, ми кращі за кавказців.
Сірий знав, що тітка Дуся платить податки, але він ніколи не бачив тітки Дусі.
Сірому приснилося (всяке може приснитися), що він — старий.
— Почалася агонія, — сказав Сірий.
— Усі знамениті футболісти — буддисти, всі знамениті рокери — буддисти, а я зостаюся з тобою, рідна моя сторона, — заспівав Сірий. — Гондон — не гондола, до Венеції не допливеш.
Нуль. Нуль — нуль. Нуль.
Цар — це така тварина. Як свиня. Цар у всьому винен, але він наш.
— Сіренький!
— Ау?
Єврей — друг Сірого. У кожного росіянина є свій еврей. Єврей — це таке страшне слово, якого бояться навіть самі євреї. У російській мові немає неприємнішого слова, ніж єврей.
— Бережися, пизда й срака! — заспівав Сірий. — Їде з Півночі їбака!
У Сірого все добре виходить, він цеглу кладе на цеглу. Ось — розчин. Ось — цегла. Кипить робота. Сірий машинам не довіряє. Він вірить своїм рукам. Він — ручник.
Щоб зрозуміти Росію, треба розслабитися. Це приблизно так само, як коли тебе б’ють ногами. Розслабся, зовсім розслабся, і ти побачиш яблуню у цвіту. Я не знаю іншої такої краси. Що сильніше б’ють, то яскравіше яблуневе світло.
Антонівка.
Ти тільки не бійся.
У Росії обіцяли скасувати тілесні покарання. Я сам ратував за це марення. Я піддавався легковажним настроям. Я забув запах яблук.
Тільки тепер я бачу, що прорахувався. Кому спала божевільна думка, що Росія повинна перестати корчитися? Не постраждаєш — не буде життя. Судома — наш імпульс.
Чорний переділ — заповіт батьків. Рідні, бийте! Повій — на шибеницю. Наркоманів — четвертувати. Педерастів — на палю. Патріарха — під лід! З нами, братці, Ісус Христос.
Зірка Богородиці! Заберіть скуплені квартири. Зупиніть джипи! За кожний захований долар — по кулі! Робітники, ваш клас — алмаз. Пенсіонери — начепіть ордени! Комісари — запровадьте голод!
Навколо вороги. Усі — вороги. Хочу громадянської війни! Дайте нам цензуру. Ми — силачі! Україно — на коліна! Тільки пташок Божих не кривдьте.
Що може бути прекрасніше за російське застілля? Ну, хіба що яблуня у цвіту. Під нею розляглися на траві троє не розпізнаних мною офіцерів. Між ними всілися в яблуневий запах три наші сестри в ластовинні й у білих косиночках. Милі! І подивилися безпосередньо своїми середньо-російськими очима. З кострубатими букетами яблуневих квітів у руках. Мабуть, офіцерський подарунок. І я там був. Навіщо? Швидше за все, від розчулення.
У Сірого немає кордону. Кордон. Кордон. Хамство. Недоробленість Сірого, необпаленість. Про Росію й так занадто багато написано.
У Ненудному саду Сірий причепився до французького звіряти Сесіль, дружини французького посла, і навіть трішки її поїбав, злякавши ножем. Після цього випадку маленька жінка своїм ходом рушила до себе в резиденцію.
Нам із Сірим не потрібні ні жиди, ні ці самі, ніхто нам не потрібний, окрім нас самих. Сірий перевдягнувся в міщанина.
— Мені пасує міщанський одяг, — казав Сірий. — Він мене прикрашає.
Щохвилини ми відставали на рік. Учора відстали назавжди. Не квапся. Сповільни крок. Настав час повернути в інший бік. Жалібне майбутнє індійських обрубків нам ближче, рідніше. Воно так солодко принизливе.
— О, це рідне, — сказав Сірий.
— Ти пам’ятаєш: наречена із зубами шанувала прислів’я і співала частівки?
— Давай Росію порвемо на шматки, — сказав Сірий. — Ну, чого? Не знаю, мені подобається.
