Енциклопедія російської душі - Ерофеев Виктор Владимирович (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений TXT) 📗

Скільки ще залишилося верещати російським дівкам? Незрозуміла глибина їхніх тваринних вересків. Замовкнуть верески — висохне російська душа. Закриється остання сторінка моєї енциклопедії. У біблійній культурі спочатку було Слово, в Росії — вереск.

Мама купала Сірого. Сірий купав ляльку. Лялька була Петром Першим, чоловіком, високим на зріст.

— Мамо, — запитав Сірий, — що таке бути росіянином?

— Захід є Захід, Схід є Схід, — весело, по-молодому заговорила мама, витираючи піт із чола, — і разом їм не зійтися.

— Не зійтися! — і собі зрадів Сірий.

— Зійтися! Зійтися! — рішуче заперечила мама. — Кіплінг помилився. Схід і Захід зійшлися в Росії.

— Навіщо? — насупився Сірий.

— Що «навіщо»? — не зрозуміла мама.

— На хріна вони зійшлися в Росії? — Фарба вдарила Сірому в обличчя.

— Ти що? Ти що? — здивувалася мама. — Росія є великий і цілісний Сходо-Захід за Божим задумом і невдалий спотикач, Заходо-Схід фактично, за емпіричним наповненням.

— А раптом це стереотип? — злякався Сірий.

— Не треба боятися, — м’яко заперечила мама. — Ми живемо у світі домінуючого стереотипу.

— Від опису національного характеру до фашизму — один крок, — сумно сказав Сірий.

— Знаю.

Вони помовчали.

— Ну, вставай! — скомандувала мама. — Давай мити спину й живіт.

Сірий підвівся, тримаючи Петра Першого за руку.

— Як ти виріс! — зніяковіла мама, оглянувши тіло сина. — Ти виріс і змужнів.

— Кращий за нас тільки Бог, — зі смішком завважив Сірий.

— Російський народ — богоносець, — сказала мама. — Що це означає?

— Немає такої надмірності, на яку були б нездатні російські чоловіки й жінки, коли вони беруться утверджувати свою вільну особистість, — сказав Сірий. — Мене не примусиш пристібнути ремінь у машині. Пристібатися входить у моє уявлення про боягузтво.

— Чому німці називають нас російськими свиньми? — запитала мама. — Але ж ми справді свині. Неохайні, невдячні свині, синку! У росіян брудна душа?

— Навпаки: світ занадто брудний для росіянина.

— Хтось, не пам’ятаю, хто, сказав, що росіянин нахиляється до супу, а не підносить ложку до рота. Він підлещується до супу. Він плазує перед супом.

— Росіянин схильний до запозичень, — сказав Сірий. — Він — сама сприйнятливість.

— Російська істина виведена за межі російської людини. Вона не в ній, а десь там. — Мама звела очі до стелі.

— Бог створив росіянина для повчального прикладу. Росіяни в метро мають такий вигляд, начебто вистрибнули із себе.

— «Нічого» — насправді головне російське слово. Це поступка вічній поразці.

— А раптом і це стереотип? — знову злякався Сірий.

— Росіянами не стають, синку, — сказала мама. — Росіянами народжуються.

— Як це? Як це? — дивувався Сірий.

— Запитай у свого батька, — сухо сказала мама, намилюючи голову Сірого.

— Він не відповість, — переконано сказав Сірий. — Він лежить п’яний у канаві. На городі. Під тином.

— Він помре під тином, та поки що він виїхав у відрядження.

— Наш тато — розвідник?

— Наш тато — Генштаб.

— Я пишаюся своїм татом, — сказав Сірий.

— Він протверезіє і відповість, — машинально сказала мама. — Чому ти не миєш вуха? У нас, росіян, вуха виробляють велику кількість сірки. Російські вуха треба мити щодня. Ми — велика країна.

— Він не протверезіє, — насупився Сірий.

— Хай живе, синку мій, Росія! — сказала мама. — Немає на світі кращої країни.

— Правильно, — глибоко зітхнув син.

— От кажуть, — підхопила мама, — що в нас дороги погані. А справа ж не в дорогах, а в кліматі. Жодне шляхове покриття не витримує, — додала вона з гордістю.

— Та й узагалі, — сказав Сірий, піднімаючи голову, — у російській людині важлива не форма, важливий зміст.

— Російська людина складається вся зі змісту, — заперечила мама. — У неї форма відсутня.

— А як же тіло?

— Видимість. У російської людини немає тіла.

— Стривай, — Сірий наморщив чоло. — Що ти зараз конкретно миєш?

— Я мию твій життєвий зміст, — незворушно сказала мама.

— Зрозумів! — зрадів Сірий. — Тепер я зрозумів, чому всі російські тітки такі товсті.

— Вони повні життєвого змісту, — сказала мама. — Їм цей зміст ніяк не вгамувати.

— Знаєш, яка в мене мрія? — примружився син. — Я, коли стану великим, займуся докладним описом російської людини. Ми нарешті повинні зайнятися своїм самовизначенням.

— Думка сама по собі непогана, — погодилася мама. — Але біда в тому, що російська людина невимовна, вона не піддається опису, — мама розвела руками. — У цьому її відмінність від інших національностей.

— Я тільки боюся, — пристрасно вів далі Сірий, не слухаючи маму, — щоб із цього не вийшло торжество стереотипу.

— Лише дурні вважають стереотипи лайкою.

— Правильно, — зрадів син. — Я горю бажанням послужити російським людям у новому тисячолітті. Я хочу вивести формулу російської душі.

— Для цього треба багато їздити по країні, — сказала мама. — Треба об’їхати Росію уздовж і впоперек.

— Я об’їду! — закричав Сірий. — І тебе візьму із собою.

— Як добре! Тільки я не поїду! Я вже стара, мені пора на спочинок.

— Спокій нам тільки сниться, — відбувся жартом Сірий.

— Ану давай мити наші дорогі кінцівки! — наказала мама.

Сірий підняв ногу, тримаючи Петра Першого за руку.

— От чого росіяни не знають, — сказала мама, косуючи на Петра Першого, — то це власної історії. От коли він народився? Коли вмер?

— Коли народився, не знаю, а помер 1725 року.

— І чим він був знаменитий?

— Ой, матусю! — сказав Сірий. — Ну й запитання ти мені поставила! У нас ще історія не почалася.

— А по-моєму, вже скінчилася, — недобре посміхнулася мати.

— Не скажи! — стрепенувся син. — Росіяни ще всім покажуть.

— Так, нас бояться, бо є за що! — сказала мати. — І нехай бояться! Ми їм усім покажемо. А це що в тебе?

— Вавка. З гірки впав.

Не встиг я вбити Сірого, як усі хати стали цегляними. Деякі з них перетворилися на хмарочоси. Імпотенти стали коханцями. У найстисліший термін побудували Дніпрогес. Спалахнули мільйони лампочок Ілліча, навіть у тих місцях, де на них не сподівалися. Північні ріки самі по собі повернули назад. Кілери пішли в ченці; клерки — у медсестри. Охорона здоров’я сягнула висот. Росіяни кинулися в банки відкривати особисті рахунки. У них накопичилося стільки грошей, що вони стали допомагати продуктами та ширвжитком Індії, Індонезії, Анголі, Перу. Визвольні рухи затопили світ. Африка пішла російським шляхом. Спорудили мордовські табори для шпигунів та іноземців. Почалися показові процеси. Після довгої кривавої війни перемогли Гітлера. Захопили Східну Європу. Освіта вдалася. Землю нарешті віддали народові. На птахофермі «Маяк» виростили експериментального вічного гусака, який після того, як його з’їдять, воскресає з обгризених кісток, загорнених у скатертину, по команді:

— Гусак, ану сюди!

У всіх наречені як наречені, а в моєї — пизда схожа на собачу. Чотири пари сосків, шерсть тигриста, ніс приплюснутий. Щоранку крутиться перед дзеркалом в самих французьких трусах. Відкрито розповідає чоловікам про настання менструації, але не часто користується прокладками, тому підлога в кімнаті закапана кров’ю. Майже кожний другий (48 %) росіянин — господар собак і 60,5 % власників кішок вступають зі своїми тваринами у статеві відносини. Тварини не тільки запрошуються у свідки для збудження плоті. Вони — активні співучасники подружньої єблі. Вони лижуть, смокчуть, роздряпують до крові геніталії господарок і господарів, які, за російською традицією, називають себе при цьому їхніми «мамами» і «татами». Бувають випадки, коли збуджений пес відкушує хуя своєму господареві. За міліцейською таємною статистикою, це найчастіше відбувається в Нижньому Новгороді. В царині зоофілії Росія б’є всі рекорди. Для прикладу, США сильно відстають, перебувають на 15-му місці, Франція — на 23-му, Англія — на 27-му. На другому місці — срібний призер по зоофілії — Сейшельські острови. Там собак після трахання вживають у їжу практично в сирому вигляді.