Голова професора Доуеля - Беляев Александр Романович (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно txt) 📗
Першої миті професор Керн знітився і зробив мимовільний порух у бік Лоран, так ніби хотів затримати її. Потім він швидко повернувся до Джона і прошепотів йому на вухо кілька слів. Джон вислизнув у двері.
В загальному сум’ятті ніхто на це не звернув уваги.
— Не вірте йому! — кричала Лоран, показуючи на Керна. — Він злодій і вбивця! Він украв праці професора Доуеля! Він убив Доуеля! Він і зараз працює з його головою. Він мучить і тортурами примушує продовжувати наукові досліди, а потім видає їх за власні відкриття… Мені сам Доуель казав, що Керн отруїв його…
У публіці сум’яття переростало в паніку. Багато людей попідхоплювалися з місць. Деякі кореспонденти навіть погубили олівці й застигли у приголомшених позах. Тільки кінооператор старанно крутив ручку апарата, радіючи з несподіваного трюку, який забезпечував стрічці успіх сенсації.
Професор Керн цілком опанував себе. Він стояв спокійно, з посмішкою співчуття на обличчі. Дочекавшись, коли новий спазм стиснув горло Лоран, він скористався паузою, повернувся до контролерів, які стояли біля дверей, і владно наказав їм:
— Виведіть її! Хіба ви не бачите, що в неї припадок безумства?
Контролери кинулися до Лоран. Але перш ніж вони встигли добутися до неї крізь натовп, Ларе, Шауб та Доуель підбігли до дівчини й вивели її в коридор. Керн провів усю групу підозрілим поглядом.
У коридорі Лоран намагалася затримати поліція, але молодим людям пощастило вивести її на вулицю і посадити в автомобіль. Вони поїхали.
Коли схвильована публіка трохи вгамувалась, професор Керн зійшов на кафедру і вибачився перед зборами за «сумний інцидент».
— Лоран — дівчина нервова й істерична. Вона не витримала тих сильних переживань, які відчувала, проводячи цілісінькі дні у товаристві штучно оживленої мною голови трупа Бріке. Психіка Лоран надломилася. Вона збожеволіла…
Ця промова була вислухана в моторошній тиші залу.
Почулися слабенькі оплески, але вони були заглушені шиканням. Ніби подих смерті повіяв над залом. І сотні очей тепер уже дивилися на голову Бріке з жахом і жалістю, як на мерця, що встав з могили… Настрій присутніх було зіпсовано безнадійно. Багато хто пішов, не досидівши до кінця. Нашвидку прочитали заздалегідь написані промови, привітальні телеграми, акти про обрання професора Керна почесним членом і доктором різних інститутів та академій наук, і збори було закрито.
За спиною професора Керна з’явився негр і, непомітно кивнувши йому, почав готувати до перевезення назад голову Бріке, відразу змарнілу, стомлену й перелякану.
Залишившись на самоті в закритому автомобілі, професор Керн дав волю своїй люті. Він стискав кулаки, скреготів зубами і так лаявся, що шофер кілька разів стишував хід машини і запитував у слухавку:
— Алло?
ОСТАННЄ ПОБАЧЕННЯ
Уранці другого дня після злощасного виступу Керна перед науковим товариством Артур Доуель прийшов до начальника поліції, назвався і заявив, що він просить вчинити обшук у квартирі Керна.
— Обшук у квартирі професора Керна вже здійснено минулої ночі, — сухо відповів начальник поліції. — Жодних результатів цей обшук Не дав. Заява мадемуазель Лоран, як того й слід було чекати, виявилася витвором її збудженої уяви. Хіба ви не читали про це в ранкових газетах?
— Чому ви так легко повірили, що заява мадемуазель Лоран є витвором її збудженої уяви?
— Тому що, поміркуйте самі, — відповів начальник поліції, — це неймовірна річ, і, зрештою, обшук підтвердив…
— Ви допитували голову мадемуазель Бріке?
— Ні, ми не допитували жодних голів, — відповів начальник поліції.
— Дарма! Вона також могла б підтвердити, що бачила голову мого батька. Вона особисто розповідала мені про це. Я наполягаю на повторному обшуку.
— Не маю до того ніяких підстав, — різко відповів начальник поліції.
«Невже він підкуплений Керном?» — подумав Артур.
— До того ж, — провадив далі начальник поліції, — повторний обшук може викликати невдоволення громадськості. Люди і так уже обурені виступом цієї божевільної Лоран. Ім’я професора Керна у всіх на устах. Він одержує сотні листів і телеграм з висловленням співчуття йому й обурення вчинком Лоран.
— І все-таки я наполягаю на тому, що Керн вчинив кілька злочинів.
— Не можна безпідставно кидатися такими звинуваченнями, — повчально сказав начальник поліції.
— То дайте ж мені можливість підтвердити їх, — заперечив Доуель.
— Таку можливість вам уже було надано. Представники влади вчинили обшук.
— Коли ви категорично відмовляєтесь, я змушений буду звернутися до прокурора, — рішуче сказав Артур і підвівся.
— Нічим не можу вам зарадити, — відповів начальник поліції, теж підводячись.
Однак згадка про прокурора зробила своє. Трохи подумавши, він сказав:
— Я, щоправда, міг би дати розпорядження вчинити другий обшук, але, так би мовити, неофіційно. Коли обшук дасть нові дані, тоді я доповім про це прокуророві.
— Обшук має бути проведений в присутності моїй, мадемуазель Лоран і мого друга Ларе.
— А чи не забагато?
— Ні, всі ці особи можуть виявитися дуже корисними.
Начальник поліції розвів руками і, зітхнувши, сказав:
— Гаразд! Я відряджу кількох агентів поліції у ваше розпорядження. Запрошу й слідчого.
Об одинадцятій ранку Артур уже дзвонив у двері Керна.
Негр Джон прочинив важкі дубові двері, не знімаючи ланцюжка.
— Професор Керн не приймає.
Та тут наперед виступив поліцейський і примусив Джона впустити несподіваних гостей до квартири.
Професор Керн зустрів їх у своєму кабінеті, вдаючи з себе ображену доброчесність.
— Прошу вас, — сказав він крижаним тоном, широко розчинивши двері лабораторії і метнувши на ходу нищівний погляд на Лоран.
Слідчий, Лоран, Артур Доуель, Керн, Ларе і двоє поліцейських зайшли.
Знайома обстановка, з якою було пов’язано стільки тяжких переживань, схвилювала Лоран. Серце її забилося сильніше.
У лабораторії була тільки голова Бріке. Її щоки без рум’ян набули темно-жовтого відтінку мумії. Побачивши Лоран і Ларе, вона посміхнулась і закліпала очима. Ларе, здригнувшись від жаху, відвернувся.
Зайшли до суміжної з лабораторією кімнати.
Там була виголена голова літнього чоловіка з великим м’ясистим носом. Очі тієї голови були сховані за зовсім чорними окулярами. Губи злегка тремтіли.
— Очі болять, — пояснив Керн. — От і все, що я можу вам запропонувати, — додав він з іронічною посмішкою.
І дійсно, оглянувши весь будинок від підвалу до горища, інших голів не виявили.
Коли поверталися назад, знову довелося проходити через кімнату, де була товстоноса голова. Розчарований Доуель уже було попростував до виходу, а за ним рушили слідчий і Керн.
— Почекайте! — зупинила їх Лоран.
Підійшовши до голови з товстим носом, вона відкрутила повітряний кран і запитала:
— Хто ви?
Голова рухала губами, але голос не звучав. Лоран пустила сильніший струмінь повітря. Почувся шиплячий шепіт:
— Хто це? Ви, Керн? Відкрийте-но мені вуха! Я не чую вас…
Лоран заглянула у вуха голови і витягла звідти великі шматки вати.
— Хто ви? — повторила вона запитання.
— Я був професором Доуелем.
— Але ваше обличчя, — задихнулася Лоран від хвилювання.
— Обличчя?.. — голова ледве вимовляла слова. — Так… мене позбавили навіть мого обличчя. Маленька операція… парафін введено під шкіру носа… На жаль, моїм лишився тільки мозок в оцій спотвореній черепній коробці… але й він відмовляється слугувати мені… Я помираю… наші досліди недосконалі… хоч моя голова й прожила довше, ніж я розраховував теоретично.
— Для чого у вас окуляри? — запитав слідчий, наблизившись.
— Останнім часом колега не довіряє мені, — і голова спробувала посміхнутись. — Він позбавляє мене можливості чути і бачити… Окуляри непрозорі… щоб я не виказав себе перед небажаними для нього відвідувачами… Зніміть же ці окуляри….
