Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
22) Акты Ю. З. Р. III с. 600-1, дата: 14 березня (московський переклад, подаю його в скороченню).
23) “Сборникъ” київ. арх. комісії, т. І (1911), ст. 72 дд.-посольство Климента Ієвлева, 19 с. с. лютого 1657 р.
24) Ст. 76, розмова 6 и 7 квітня н. с.
25) Розмова 16 н. c. квітня, с. 81-2.
26) “такую нелюбов обещали”.
27) Розуміти: польського короля і московського царя.
28) Польські справи 1657 р. стовбець 11, без нумерації.
29) В латин. копії: certae militiae commendantem.
30) Архив Ю. З. Р. III. VI ч. 89, заголовок: “Копія листу, що писав Б. Хмельницький наміснику яничарському, рекомендуючи йому свого посла”.
31) Реляція Реніґера з Царгороду 7 травня-короткий зміст в Жерелах XII ч. 560.
32) Див. вище с. 1343.
33) Реляція Реніґера з 12 червня-Жерела XII с. 479-80.
34) Реніґер тамже с. 482.
35) Тамже с. 483.
36) Кримські справи кн. 39 р. 1655 л. 61.
37) Тамже л. 63.
38) Жерела XVI с. 221.
39) Так у кн. 40; в паралєльнім тексті в стовбці 11 квітня 3.
40) Кримські справи 1656 кн. 40 л. 225, 335, 362, теж в стовбці 11 року 1656 л. 458, 534.
41) “Никакіе им помочі і заступы и обереганья нЂт”.
42) Крим. справи 1656 р. кн. 40 л. 352 дд., теж в стовб. 11.
43) Книга 40 л. 251-3.
44) Стовбець 11 л. 533-9.
45) Тамже л. 381-2.
46) “тогда де свое дЂлo у царя будет” — книга 40 л. 383-4.
47) Стовбепь 11 під 2 червня.
48) Стовб. 11 л. 105, 108.
49) Вісти 12 квітня кн. 40 л. 363.
50) Вісти з 26 червня і 1 липня кн. 40 л. 416.
51) Тамже 414-5.
ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНА СУПРОТИ ПОЛЬЩІ, БРАК ВІДОМОСТЕЙ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ МІСІЇ БЄНЬОВСКОГО, ЩО ДАЄ ЗВІДОМЛЕННЄ З ЦІСАРСЬКОЇ МІСІЇ. ВИБОРИ ЮРКА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ВІДПРАВА ПОСОЛЬСТВ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ДО КОРОЛЯ З БЄНЬОВСКИМ, РЕЗУЛЬТАТИ ЙОГО МІСІЇ-ПОЛЬСЬКІ ВІСТИ ПРО НЕЇ.
В відносинах до Польщі гетьман перед Москвою маркував повну непримиреність, як ми бачили, і наступ козацького війська під проводом Ждановича в глибину Польщі надавав сій деклярації повного переконання.
В козацьких кругах з приємністю відзначали побідоносні походи Ждановичевого корпусу по Польщі й Литві: погром Ланцута, марш під Краків, здобуттє Берестя, потім Варшави 1). Козацький протекторат ширивсь і поглиблювався на Волині, в сумежнім Поділлю і Поліссю. В березні гетьман виправив до Львова свого фінансового аґента Теодосія Томковича “в ріжних військових і приватних справах”, фактично для того щоб відновити старі пляни протекторату Запорізького війська над західнє-українським міщанством і шляхтою.
Але при тім, відповідно раніш узятому курсові супроти Яна-Казимира і його партії, становище гетьмана і старшини не було цілком негативним, так що оптимістичне звідомленнє зложене Бєньовским королеві з своєї місії не було безпідставним, як я то зазначив уже вище. Без сумніву-йому вдалося вже в сій подорожі завязати звязки того компромісу, що вилився потім в змінених формах в Гадяцькій унії. Але одною з його передумов-прийнятих Бєньовским-було також признаннє польською стороною тої козацької експансії-заведення фактичного козацького протекторату в ріжних ділянках Західньої України, так як його було осягнено в сім часі.
Витримавши Бєньовского і Парчевича до закінчення старшинської ради, що зібралася на провідній неділі і протяглася цілий тиждень, вирішаючи цілий ряд кардинальних питань внутрішньої політики-між иншим наступство по старім гетьмані, що ладився до смерти 2)-гетьманський уряд очевидно взяв від старшини певні принціпіяльні директиви і для відносин українсько-польських в сім аспекті.
В той мент, в 20-х днях квітня мусіло йому бути ясно, що акція Ракоція не розвивається так успішно як можна було собі бажати 3). Його кандидатура на польське королівство не стрічала спочуття; ніяка впливова маґнатська клієнтеля не ставала при нім.
Можна було передбачити, що він вернеться до попередньої політики-шукатиме порозуміння з Яном-Казимиром і з маґнатами, щоб здійснити дещо з своїх амбітних плянів в Польщі-особливо маючи на увазі воєнну інтервенцію австрійську, що ладилася обтяти крила його кампанії.
З другої сторони-питання розмежовання козацьких, семигородських і шведських інтересів в землях Річипосполитої лишились невиясненими. Тил цілої акції зіставався незабезпеченим збоку Орди й Туреччини; порозуміння тут не було осягнене. Відносини з Москвою були досить непевні. В сих обставинах пляни приєднання Зах. України і Білоруси, очевидно, не можна було переводити силою козацької зброї на перебій з керівними сферами Річипосполитої. Ясно, що треба було вертати до тої компромісової політики, яка шукала можливостей привести і закріпити в фактичнім володінні козаччини сі краї, формально не відриваючи їх від Річипосполитої. В тім, бачу, лежав завязок Гадяцької унії-хоч у дальшім переведенню ся власне сторона відпала, коли прийшлось переводити її під знаком повного розриву з Москвою. Бєньовский, очевидно, встиг досить влучно вхопити сей нерв справи і почав її зручно розмотувати.
На жаль не маємо ніякого звідомлення з сеї його місії-тільки деякі листи передані з них: від гетьмана до короля, від Виговського до канцлєра. Але Маріянович у своїм звідомленні коротенько описав відправу свого посольства, а тому що гетьман відправляв їх одного дня, і виїхали оба посольства разом, відправа австрійського посольства кидає деяке світло на становище заняте гетьманським урядом до всеї польсько-католицької ліґи. Через те я пічну від його оповідання.
Після того як рада закінчилась, Юрка вибрано і проголошено гетьманом (так представляє справу Маріянович-далі ми до сього повернемо) і скінчилися трьохденні пири з сього приводу, австрійське посольство звернулося до Виговського з проханнєм, щоб його також відправлено, коли відправлено инших послів. Виговський переказав се проханнє гетьманові, і той другого дня рано покликав до себе Маріяновича.
“Дуже чемно (pulchre) виправдувався, що нас так довго затримав. Хотів нас як найскорше відправити, коли б ті перешкоди, що я вище описав, не перепинили того- як ми то собі могли пізнати і побачити. “З усих сил старавсь я (казав гетьман), щоб вас-такого монарха послів, відправити гідно, з повною резолюцією, як до свого патрона і посередника. Ми його св. величність, і нікого иншого взяли собі за патрона і посередника і бажаємо, щоб він залагодив сю довголітню ворожнечу між нами: скінчив і заспокоїв її без нашої шкоди і кривди, аби кров християнська більше не проливалась. Що він в сій справі між нами постановить, ми обіцяємо того триматись, і виразно заявляємо, що коли котра небудь сторона позволить собі порушити ласкаву постанову й. вел., то й. ціс. вел. разом з покривдженою стороною може повстати і укарати сторону, що не додержала пунктів постанови. Далі ми від усього серця обіцяємо на будуче вірно служити й. вел. ціс. і австрійському домові і мати його приятелів за своїх приятелів, неприятелів за своїх неприятелів, і против котрого б з них його вел. схотів,-ми против такого неприятеля не то що з 100, але як треба було- і з 200 тисячами повстати і битися будемо завсіди готові. Про се все ми докладніше повідомимо 'й. в. через спеціяльного нашого посла. А наше козацьке військо-тих 40 тисяч, що ми післали в поміч Ракоцієві, ми з огляду на вставленнє і ласкаву намову й. вел. зараз нашим листом відкличемо”. “Вони”, додав від себе Маріянович-“отримавши того листа, справді повернули-з великою здобичею і награбленим добром”.
“28 квітня гетьман переслав через свого канцлєра листа з відповіддю по помешкання архиепископа і переказав своє прощаннє в гарних виразах. Сам архиепископ через лихий стан свого здоровля власною особою попрощатися з ним не міг, але я його іменем і своїм висловив йому наше поважаннє і попрощався. Після сього гетьман покликав свого сина і в моїй присутности сказав йому: “Сине мій Юрку! вважай аби справувався добре! Маєш над собою ласкавого пана цісаря римського, котрого ми взяли собі за посередника і патрона, постарайся йому послужити, а він, як ласкавий пан, у всякій потребі тобі поможе!” І з тими словами, заплакавши простяг мені руку, і сина свого, і поблагословив нашу дорогу”.
