Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
В середині травня Капуста захворів, і замісць нього на авдієнції у султана був оден з його товаришів. Як доносив Реніґер на підставі зібраних відомостей,-він говорив на тій авдієнції султанові й иншим, “з намови семигородського князя й инших”, що від цісаря і польського короля прийшли до гетьмана Хмельницького два посли, щоб намовити козаків до ліґи і війни против Отом. Порти. Але (козаки) їх не послухали, а зараз всадили до арешту, і коли султан звелить, то гетьман скаже їм відрубати голови і прислати до Царгороду”.
Семигородський посол поясняв диванові, що Ракоцій підняв війну проти Польщі саме для того, аби на спілку з шведським королем, добрим приятелем Порти, не дати московському цареві заволодіти Польщею. Як би не його похід, московський цар уже б був досі заволодів усею Польщею й почав війну з Портою. Всі чотири православні патріярхи, а особливо антіохійський (що саме сидів тоді в Валахії, вертаючися з Москви до дому), благають царя, щоб він змилувався над християнами Порти і поміг їм відновити грецьку імперію, і якби тільки він з'явився, зараз би піднялася Молдава, Валахія, Албанія, Тракія і Македонія разом з Греками 33).
Козаки таким чином опинилися в подвійнім оскарженню-з боку своїх приятелів і своїх союзників, як православні підданці чи союзники московського царя; але се їм пошкодило менше ніж царгородському патріярхові, що наслідком сих балачок був повішений серед міста на страх православним підданим Порти. Хмельницькому за відомостями Реніґера відписали, що по скільки він зістається в приязни з ханом, Порта буде його мати в своїй опіці і напише ханові, щоб він з Хмельницьким порозумівся,- тільки аби козаки не пускали чайок на Чорне Море 34).
Про свою приязнь з ханом Хмельницький, як ми бачили, заявив у своїх листах, і се потвердив також і хан через свого аґу, що приїхав до Царгороду, в тім часі, коло 10 червня 35). Обидві сторони дійсно робили все можливе, щоб обминути оружний конфлікт, в високій мірі не бажаний і одній і другій стороні, але політична ситуація непереможно пхала до нього.
На жаль, наші відомости про кримсько-українські відносини в сих місцях дуже бідні, і се шкода, тому що вони мали в розвою подій велике значіннє. В осени хан з гетьманом обмінялись етикетальними, доволі холодними посольствами; кримський гонець, повернувши від гетьмана в середині жовтня, оповідав, що Хмельницький зістається з ханом у приязни, але честь йому, гонцеві, була невелика, московських же послів, що під той час приїхали до гетьмана, приймав він з великою честю, “з ними пив і їв”, а ханському гонпеві і бачити його не довелось 36). Потім прийшла відомість, що Запорозці відогнали Ногайцям коней, штук з 500; калґа-султан посилав за тими Запорозцями погоню, і погоня привела 4 козаків: з них калґа прислав двох ханові, а двох післав до гетьмана з своїм післанцем-довідатися, чи то сталося з волі гетьмана, чи козаки зробили то “собою воровски” 37). Згодом сталась справа ще серйозніша, коли козаки підстерігли Татар, як вони вертали з шведської кампанії: чимало побили під Галичом і на инших місцях, відібрали здобич і полон-так писав зі Львова 9 листопада якийсь кармеліт 38). Приязні відносини між обома дворами-чигринським і бахчисарайським від того не потерпіли,-але довіря в щирість сеї приязни не було ні з одної ні з другої сторони.
Черговим завданнєм козацької дипльоматії, і козацької стратеґії заразом, було тепер-не допустити хана до оружної підтримки Польщі против Ракоція і козацького корпуса Ждановича. Як Польща заходилася всіми способами підняти хана, щоб він звязав козаків і що найменше-зробив їх нейтральними в кампанії з Ракоцієм, так Козаччині треба було за всяку ціну затримати Крим і Порту в нейтральній позиції і не дати їм вдарити в тил сеї нової дніпровсько-дунайської ліґи: Козакам, Волохам, Семигородцям. Посольство вислане до хана в березні, приблизно одночасно з посольством Капусти до Царгороду, мало очевидно дорученнє розвинути mахіmum зусиль в сім напрямі. А далі післано сильну козацьку залогу на Дніпрові перевози, щоб загородити дорогу Татарам на Правобічну Україну, на Дунайські й Семигородські землі, в тил Ракоцієві й Ждановичу. Як побачимо далі, зусилля сі тільки припізнили виступ Орди, а не стримали її. Тим не менше сі заходи для відвернення ханської інтервенції дуже інтересні і характеристичні для ситуації і для політичної техніки українського уряду.
На жаль, знаємо тільки те, що заховалося в звідомленню московських послів Жукова і Пашина, що були тоді в Криму 39). Тут читаємо насамперед згадку про приїзд козацьких послів від гетьмана 2 (12) квітня 40), і потім їх авдієнцію у ханського “ближнього чоловіка” Сефер-казі:
“4 апріля (с. с.) приїхав на становище товмач Абдул і розповідав послам: “Як я був у ближнього чоловіка, були при мені посли Б. Хмельницького, 5 чоловіка, і я став за Татарами і ближній чоловік мене не бачив. Як війшли козаки, він їx питав: “Єсть якийсь приказ від великого гетьмана Б. Хмельницького?” Козаки сказали: “Прислав нас великий гетьман Б. Хмельницький до милого брата Магмет-ґерая з тим, щоб був він з ним у братській приязни і любови по давнішому. Як у нього була війна з неприятелем польським королем і з усею його землею, тоді Магмет-ґерай гетьмана з усім військом Запорізьким боронив, з польським та литовським військом разом бився і в усім заступав самого його і військо від неприятелів. Від початку Магмет-ґерай учинив з гетьманом брацтво і приязнь, і жодна держава не помагала (гетьманові) і не боронила ні в чім, не облишив тільки цар Магмет-ґерай, вчинив приязнь і любов вічну, і за його охороною і обороною гетьман з усім військом Запорізьким живуть тепер в тишині і спокою. І тепер присилає великий гетьман з тим, щоб Магмет-ґерай далі був із ним у старій приязни і разом стояв против неприятелів, що тепер на нього наступають”.
“На се Сефер-ґазі відповів, що тепер великий гетьман віддавсь у вічне холопство московському государеві, якже тепер Магмет-ґераєві за нього стояти? Не може він його у всім захищати!
“На се козаки сказали: “Від того часу як гетьман упросився в підданство великому государеві і до нинішнього часу (від великого государя) нам ніякої помочи ні охорони нема” 41). Потім додали: що великий гетьман мав написати братові свому Магмет-ґераєві, то написано в його приятельськім листі. Понадто нічого не говорили і пішли геть з палати, і я пішов з ними, і ближній чоловік мене не бачив, тому що в палаті було богато людей”.
До козаків приставлено капіджеїв, і згодом старший над капіджеями Мустафа-аґа вийшов з палати і побачивши Абдула велів сказати московським послам, що їм ханським словом заборонено які небудь зносини з козацькими послами. Коли хто небудь буде говорити, буде арештований 42).
В тім часі приїхали також польські посли--прохати у хана помочи “на Можары” (на “Угрів”) Ракоція і 10 (20) квітня московські посли вислали того ж Абдула до Бахчисарая розвідати про обидва посольства: козацьке і польське. Того ж дня Абдул вернувся з такими вістями. Бачився він з козаками, що привезли листа від Хмельницького і мав з ними довгу розмову. Сказав їм, що царським послам стало відомо, як тепер Хмельницький з військом Запорізьким піддається в підданство ханові, і з тим своїх послів прислав-свого часу так впрошувався в підданство цареві, а тепер виявляє таку “непостійність і не твердість”. Козацькі посли то рішучо заперечили, і пояснили, що гетьман запобігає тільки, аби хан не напав на царські українні городи і особливо на козацькі-бо царські городи дальші від Криму, а козацькі близькі, “і козаки безнастанно ходять Дніпром за звірем і рибою”, отже треба бути з Татарами в приязни щоб не було між ними “ссори”. Згадали при тім, і се, до них приходили чутки про замирення царя з польським королем вічним миром-“тільки ще певної відомости не було”. Товмач випитувався, коли їм буде відправа, і радив по відправі побачитися з московськими послами. Козаки сказали, що відправи сподіваються після 12-20, а з московськими послами вони самі раді були б побачитися, але думають, що їм того не позволять 43).
