Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Крім сеї відповіди на царське посольство гетьман вислав з козаками кілька листів меншої ваги до царя і до ріжних його достойників. Осібним листом він прохав царя за вдову Януша Радивила, в риторичних виразах відкликуючися до його доброти і милосердя, котре, мовляв, ніколи ще досі не лишало даремними гетьманових прохань 19); я вище згадував про зміст сього прохання, тому не буду повторювати. З листів висланих до ріжних московських маґнатів маємо писаннє гетьмана до думного дяка Ларіона Лопухина 20). Путивльському воєводі Зюзину, дякуючи за присланий листовний привіт, гетьман пише про ті кривди пограничних людей, що він згадав у листі до царя- з реєстром їх посилав до Зюзина якогось Мартина Яцковського “для подысканія справедливости”, а від себе спеціяльно згадував убийство козака з своєї “власної маєтности” Плещівця 21).
Другого дня одержавши вісти від Ждановича, гетьман післав Кикину наздогін сю звістку, удаючи, ніби то вважає так само приємною для царя як і для козаків сі новини, що військо їx перейшло Сянок, наступає на Краків, і Поляки не мають з чим їм противстати:
“По від'їзді в. милости принесено нам листа від Антона Ждановича, що його з частиною війська послали ми против неприятеля. Лист писаний в таборі під Переворськом 24 лютого, об'являє нам, що все йде добре: про Ляхів мало де чути, більше військо все геть порозбігалося. Тільки з Чарнєцким за Краковом небагато, але й ті не сміють стати до бою. Військо (козацьке) з-під Переворська рушивши пішло аж під Краків, і де б не почуло якесь військо лядське в зборі, підуть на них, аби неприятелі не розпростералися. А ми яку відомість далі будемо мати, не загаємося післати й. ц. вел.” 22).
Похід козаків за Вислу, на Краків гетьман представляв таким чином самостійним ділом козаків-превентивною війною, що мала запобігти наступові Поляків на Україну, і цілком відмовчувався від царських бажань, щоб козацьке військо на імя царя і для нього робило свої здобутки в Польщі.
Перше настільки виразно розминалося з відомостями, які приходили з польської сторони, що невірність гетьманських заяв ставала цілком ясною. Поскільки ж гетьман вів операції в Польщі на власну руку, чому ж він відмовчувався від царського бажання, щоб усе що він там здобуде, було цареве? Се не могло не викликати все більшого роздражнення в Москві, і попихало московський уряд до все ріжчих виступів против гетьмана, до самостійних виступів на Україні, обрахованих на дискредитацію гетьманського правління, і робило неминучим конфлікт і розрив, що старшина хотіла обминути.
Се прослідимо ми далі. Тепер я хотів звернути увагу на ту інтерпретацію польсько-українських відносин, що давалася в сім листі. В московсько-польських зносинах спинюсь на московськім виступі, згаданім в інструкції Кикинові: цар вислав до Польщі свого післанця, щоб вияснити польському урядові порушеннє виленських постанов допущене в справі вибору царя на королівство польське, і заразом випімнути ті “задори”, що робляться від Поляків на українській границі. Звідомленнє сього посольства, дуже докладне й інтересне, до нас дійшло і було нещодавно видане 23). В царській грамоті, що повіз сей царський післанець, Климент Ієвлев в перших днях березня н. с., цар вичисляв всі ті польські кривди, що визначав гетьман в листі своїм, післанім з Лопухиним-напади на Калюс і околиці Бару, знищення монастирів, побивання ченців, і т. д. Але коли Ієвлев звернувся з сими закидами до тих діґнітарів, котрих мав нагоду побачити в дорозі-були то маршалок в. кн. Литовського Завіша, гетьман Сапіга, референдарій Бжостовский-ті заявили йому рішучо, що се козацький гетьман видумує умисно, щоб сварити царя з королем. “Хоче бути собі паном”, сприсягся з Ракоцієм і післав йому в поміч козацьке військо. Ієвлев, відповідно до московських інструкцій спочатку пробував се заперечити: “Се не можливо, щоб гетьман мав післати своїх людей Ракоцієві без відомости цар. величества”. Але маршалок на се відповів: “Я се знаю напевно, і тобі кажу: гетьман Хмельницький присяг Ракоцієві угорському і хоче цар. величеству зрадити” 24). Референдарій заявив: “У Вильні у нас був договір з послами цар. вел., щоб військо стримати і ні з котрої сторони не чинити зачіпок і війська не посилати: тепер же нам стало відомо, що гетьман Хмельницький післав своїх людей на польські міста, і вони на ріжних місцях села попалили, шляхту порубали, а тепер ідуть разом на Берестє і на Підляше. Отже ми дуже тому дивуємось, як се воно так чиниться, тим часом як гетьман Хмельницький і все військо його Запорізьке піддані цар. величества”. На се Ієвлев відповів, уже більш ухильчиво: “Мені про се нема у кого довідатись, тільки від вас то чую, а вважаю, що се неможливе, аби гетьман післав своїх людей села палити і шляхту рубати без відома і наказу цар. вел.-великий же государ того йому не позволить. Ви говорите, що гетьман присяг Ракоцієві, а вел. государеві правди (присяги) не додержав, і ти сам говорив, що гетьман Хмельницький хоче напасти на Малу Русь, самі можете міркувати, що на таке не було цар. величества наказу” 25).
Се говорилося в квітні, в Москві ж дня 3 квітня н. ст. польський післанець Бонковский подав до польського приказу таку записку: “Одержавши нового листа від й. кор. вел., котрим мені дає дорученнє до й. цар. в-ва, бю чолом, щоб мене прийнято й вислухано, щоб договориться в такій справі: Дає знати й. кор. в., що він 9 лютого з Ґданська вийшов не давши себе ніякими теплими словами намовити до яких небудь договорів з Шведами,-покладаючися на замиреннє, відложене з комісії до найближчого сойму. Дає знати також, що Ракоцій уже війшов до панства й. кор. вел., взявши присягу від Хмельницького і козаків, і йде щоб з ними сполучитись. А мати неприятелем 26) обіцяли вони не тільки короля, але й царя, і Хмельницький так писав козакам: “Коли Ляхи миряться з Москвою, мушу я шукати собі иншого пана, і воювати як одного так і другого” 27). Безсумнівно в тім же союзі- се напевно запевняє й. кор. вел.-також і оба господарі, волоський і молдавський, й їх війська з Ракоцієм. Тому й. кор. вел. лишивши військо против Шведів, пішов против Ракоція. Належить се тепер сусідській і братській приязни й. цар. велич. до корол. величества: своїм військом відірвати Хмельницького, так щоб він не міг сполучитися з Ракоцієм; а як тільки полагодиться справа з сими людьми, тоді знову обернути все військо против Шведа, і він за божою поміччю не переможе!”) 28).
Перейдемо до инших дипльоматичних кроків українського уряду. До посольства Капусти до Царгороду маємо листа таки самого гетьмана, писаного в березні, але без дня (в копії, що заховалася в шведськім державнім архиві):
“Вже давніше постановили ми післати нашого посла до Отоманської Порти, щоб засвідчити нашу стару приязнь до неї, щиру вірність і службу. Але в сих сторонах мали ми багато неприятелів, треба було з ними воювати і не могли ми післати свого чоловіка. Тому я хотів би, щоб був єси певний нашої вірности і постійности супроти найяснішого пана, як досі так і надалі. Також зайшло, що ми зложили новий союз і постійну приязнь з найясн. ханом кримським, в котрій згідно з сим договором постійно будемо пробувати. Через те виправили ми нашого посла отамана 29) Лаврина Капусту до Отоманської Порти, до непобідимого царя турецького, нашого найвищого пана, щоб засвідчити йому нашу покору, підданство і вірність”. Далі прохання подбати, щоб посла відправили назад не затримуючи і т. д. 30).
Конкретніше могло бути в листі до візира, найбільш реальне доручено виложити устно.
Посольство приїхало до Царгороду 29 квітня, 3 травня мало авдієнцію у візира і по всяких свідченнях вірности і підданства подало йому до відома, що козаки й князь семигородський змушені були виступити против Польщі, очевидно змушені до того неможливою поведінкою польського уряду і маґнатів: козаки пішли в поміч Ракоцієві в числі 40 тисяч 31).
На спілку з семигородським і шведським послом, що прибули скоро потім, і з аґентами обох господарів Капуста з товаришами мали завданнє паралізувати обвинувачення на Ракоція за непослух і самовільство. Їх піднесено з боку Польщі, Австрії, а головно хана, котрого підтримували також приграничні баші, тим часом як посол французький і англійський тримали сторону шведського короля. В якім напрямі вели оборону свого виступу против Польщі наші союзники, довідуємося дещо з реляцій австрійського аґента. Я вище говорив уже про се: проти польсько-австрійських інсинуацій, що козаки злигавшися з Москвою готують православну революцію на Балканах, гетьманський уряд висунув против Польщі й Австрії обвинувачення в орґанізації противтурецької ліґи і підбиванню козаків до морських походів на Турецькі землі 32).
