Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Коли б зайшла мова про форму сього зобовязання, і вони б стали домагатися щоб так як вони не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою стверджують свої зобовязання, щоб так і ми не тільки своїм писаннєм, але і своєю присягою потвердили нашу приязнь,-можете на се їм відповісти, що ми абсолютний володар, при божій помочи ніщо крім смерти не може змінити нашого становища, і правимо ми персонально. У них же справа стоїть инакше: захованнє гетьманства або зміна його залежить від свобідної волі підвладних і гетьман не має персональної влади 5). По третє- у них такий звичай, що вони присягають, і то не сам тільки гетьман, в нашім же краю і у инших християнських володарів видається тільки дипльом з відкликом до слова володаря”. “Але коли вони самі сього питання не порушать, ви від себе до того не давайте приводу, аби вони до сього не причіпились. Відразу жадайте забезпечення (“асекурації”) від них, а про наше буде час говорити потім-коли приїдуть їх посли щоб одержати асекурацію від нас. Зрештою можете посилатися на те, що гетьман як у власній справі так і на справах инших (осіб або держав) мав можливість пересвідчитись, що Угри взагалі, а особливо ми (Ракоцій) будучи після бога їх зверхником, свято і непорушно заховуємо дані приречення не тільки ті що скріплені нашим підписом і печаттю, але й видані нашими підвладними”.
“Союз і приязнь між нами має тільки на те служити, аби з обох сторін була та певність, що вони ніколи, при ніякій нагоді, на нічий наказ ні против нас персонально ні против наших наступників ані против наших союзників-сусідів, себто против Молдавії й Валахії і їх воєводів, не виступлять ворожо, ні помочи против нас нікому не дадуть, ні перепустять через свій край наших неприятелів,-таке саме запевненнє готові й ми їм дати.
“Але що в будуччині, коли Польща трохи поправиться, може статись, що там зараз почнуться реліґійні переслідування,-поставте їм питаннє, яке б становище вони заняли в такім разі: коли б дісіденти в Польщі, підпали реліґійним нагінкам, чи схотіли б вони за них обстати, чи ні? Але коли б вони хотіли б в тій справі якоїсь постанови, відкличтеся до того, що вони мусять сю справу доручити своїм послам, і ми з ними договоримось. Бо ся справа дотикає також і инших осіб, а ми тепер трактуємо тільки в нашій власній справі. Але ви постарайтесь привести до того, щоб вони з нами зложили умову обосторонньої помочи і на випадок реліґійних нагінок у Польщі.
“Коли б зайшла мова про те, чи ми більше схиляємося в шведську чи польську сторону-чи ми будемо помагати котрій небудь стороні,-відповідайте, що ми досі не були виразними неприятелями Польщі, але з Шведами приязнь перейшла на нас іще з наших предків, і тепер вона стоїть. Що ж до помочи, то скажіть, що шведський король досі не жадав від нас помочи, тільки приязни, а польський король дуже настирливо домагається помочи і против козаків і против Шведів, і тепер у нас їхній посол в сій справі. Але ми досі не дали ніякої обіцянки-наперед хотіли забезпечити собі приязнь гетьмана.
“Думаємо, що вони наперед будуть старатись вивідати, до котрої сторони ми схиляємось. Але ви старайтесь довідатись, до котрої сторони прихиляються вони-до Шведів чи до Поляків, і чи мають намір помагати котрій небудь стороні. Також як стоїть справа з їх обов'язками супроти московського (царя) і з їх союзом з Татарами. Чи вони збираються сього року на війну чи ні, і чи московський (цар) рушає куди небудь сього року”.
Се основна інструкція, датована 20 червня, до неї додано на окремім листку ще такі завваження, подиктовані побоюваннями, щоб якось передчасно не відкрити карт і не продешевити свого політичного престижу.
Не бажаючи відкрити своїх думок що до Польщі-бо вони ще й у нього самого не викристалізувались, Ракоцій уважав потрібним тим часом грати й перед гетьманом ролю прихильника польсько-українського замирення, і велів Шебеші говорити про його бажаннє послужити посредником в сім замиренню.
“Як з початку ми мали відразу від кровопролиття між християнами, так і тепер ми рекомендували б (козакам) замиритися з Поляками-без шкоди для московського (царя), з котрим гетьман має союз, і без шкоди для шведського (короля), з котрим ми стоїмо в приязних відносинах, тим меньше-без згоди на реліґійні утиски, против котрих ми протестуємо так само рішучо, з огляду на дісідентів, як і його мил. (гетьман). Старайтеся по можности намовити, щоб він здався на наше посередництво, під сказаними умовами. Коли б вони тепер на се не годились, то все ж таки-з огляду що кожда війна мусить кінчитися замиреннєм,-хоч тоді як будуть братися до переговорів про згоду, нехай вони се роблять не через инше посередництво, тільки наше. Говоріть про се з гетьманом і з иншими, з ким треба, і по можности старайтесь одержати се в писаній формі”.
Дальше йдуть остороги-не давати “асекурації” Ракоція, не одержавши асекурації з козацької сторони: коли б не можна було обмінятися сими “асекураціями” на місці, нехай Шебеші се відложить до приїзду козацького посольства до Ракоція: воно одержить асекурацію від Ракоція на авдієнції у його, передавши йому козацькі грамоти. Наступний лист до певної міри пояснює сю незвичайну обережність, а навіть боязкість, щоб козацькі дипльомати, не давши відповідних гарантій, якось не видурили документів семигородської сторони-як се мовляв сталося в козацьких переговорах з молдавським господарем. “Вважайте в кожнім випадку на нашу гідність”, кінчиться додаткова інструкція 6).
Три дні пізніш наздогін пішли сі нові завваження 7). “Ми післали наші приречення (“асекурацію”), але будьте дуже обережні з сею справою, аби не вийшло так, що вони наші візьмуть, а своїх не дадуть-так як зробили з воєводою Стефаном: він зложив присягу персонально перед послом гетьмана, а той потім обіцяної присяги не вчинив”.
Політичні новини, одержані останніми днями і переказані Шабешеві в сім листі, до певної міри поясняють сі побоювання: “Зловлено татарського шпіона, і він розповів, що се вже рішена справа: Татари і козаки зійдуться в Польщі, щоб напасти на нас. Ми можемо допускати такий намір, але сам оден хан (без козаків) не посміє (на нас напасти),-сумніваємось, щоб він се мав зробити”. Тому-“дуже вважайте, які їx наміри (гетьмана і війська)-чи вони справді хочуть нашого союзу, чи тільки удають, і коли хан виступить против нас, чи вони (козаки) не зроблять того ж? кому вони властиво сприяють?”
“Коли б під час подорожі вам довелось від козаків почути, що вони готові присягнути на тім, що не будуть нашими ворогами, повідоміть нас про се”.
“Зажадайте від воєводи (Стефана) чоловіка, через котрого ви могли б повідомити нас, коли б вам прийшлось затриматися довше”.
Гетьманові і його людям належить переказати останні відомости, що справи Яна Казимира дуже лихі, і Поляки ледви чи утримаються власними силами. Французи, Шведи, Анґлійці, Бранденбуржці в союзі. Я думаю, що при сім розумілося як то користно до гетьмана звязатися з сею ліґою через Ракоція. Про посередництво Ракоція в замиренню з Польщею вже нема мови.
Нарешті технічні вказівки: “Начерк листу для гетьмана зроблено латинською мовою, титул треба перемінити і додати формули присяги”. Мова про текст договору, що має підписати гетьман. Як побачимо далі, через сі формальности, котрим Ракоцій надавав занадто богато значіння, справа пішла в проволоку.
Шебеші догоню Бруховецького 23 червня, разом приїхали до Яс 4 липня, затрималися два дні у воєводи, 6 липня виїхали і 10 були на козацькій границі в Рашкові. Полковник Зеленський стрів посла на березі Дністра з сотнею козаків і прийняв його обідом. Пробули у нього два дні, виїхавши 12-го зробили пристанок на попілищах “Пішанці”-було місто, але Татари спалили, обідали в полі; “почавши від Рашкова все спустошене, через сю пустиню йде татарська дорога; боязко і небезпечно-записує в своїм дневнику Шебеші 8). 14-го були в Умани, у полковника Ханенка; 17-го вечером в Орловці у “військового судії, дуже поважної людини”, другого дня у нього ж обідали, а на вечір поспіли до Смілої-“нею володіє молодший брат Виговського; довгий міст через ріку, але саме болото, біжучої води навіть не видко”. Другого дня були в Чигрині. Гетьмана застали, на другий день (20 липня) він прийняв Шебеші, і запросив до обіду, але переговорів очевидно не було. Наступна записка під 23-м: обід у Виговського, після обіду туди ж прийшов гетьман. 25-го обід у Бруховецького, другого дня нарешті Шебеші “посольство у гетьмана відправив і мав з ним переговори”. Потім під 29 відправа; гетьман посилає з Шебеші до Ракоція осавула Ковалевського і “Поляка” Грушу; того ж дня й виїхали, другого дня були знову в Смілій “в місті Данила”, 3-го серпня в Умани, 7-го в Рашкові і т. д.
