Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Тому ясно видівши добрі відносини в. кор. в. до нас, ми вже двічі з отвертих грудей висилали листи до в. кор. м., але нещастє так хотіло, що против нашого і вашого бажання вони до рук ваших не дійшли, бо можливости частіших зносин з обох сторін були перетяті тою ж нещасливою долею, і се не якомусь недбальству нашому та неприязни треба полічити, тільки тій завистній і неприязній долі. Тому тільки потверджуємо нашу приязнь з в. кор. мил. і виразно заявляємо, що ми нікому не дамо помочи-котрої у нас так часто домагаються, ні з війском нашим на нікого не наступимо з офензивою, тільки боронитимемо з божою поміччю по силам нашим нашу віру, свободу і границі наші. Коли б про нас пронеслася яка небудь неприязна поголоска, ніби то ми против в. кор. вел. хочемо піднести зброю, нехай в. кор. мил. їй не вірить, як фальшивій. Бо ми — як то свідить про нас все попереднє (букв.: обличчє минулого часу) не трубимо в воєнну трубу, коли нас не зачіпають”... ⁴)

З шведської сторони маємо такі листи-теж ледви та донесені до рук гетьмана: Карло-Ґустав 30 червня с. с. з-під Варшави повідомляє гетьмана про новий договор свій з курфірстом бранденбурзьким, котрим він забезпечив собі його воєнну поміч ⁵). Висловлює надію, що сей союз не буде неприємний гетьманові і війську Запорізькому- “бо так нас поінформовано, що між попередниками курфірста і гетьманом і народом Запорізьким ⁶) завсіди були добрі відносини”. Король вичікує курфірста з військом ⁷), і висловлює бажаннє-в виразах досить загальних:

“З ріжних доказів ми переконалися, що ваша світлість і весь нарід Запорізький має такі ж як і ми жалі за безбожно порушені договори і присягу (з боку Яна-Казимира очевидно) і з того виникає обопільний звязок, який так би сказати-примушує нас до обопільної оборони і убезпечення. Тому вичікуючи нагоди для посилки до вашої світлости наших міністрів, ми отсим даємо вам знати, що нічого більше не бажаємо, як скорше мати змогу з вами порозуміватись і вести спільні операції для спільної нашої мети. Коли ж такі бажання і вашої світлости-просимо як скорше з свого боку подумати про можливість з'їзду наших міністрів, про час і місце, а також і про те, яким би чином в. кн. московський і хан татарський могли б бути позискані для наших спільних завдань” ⁸).

Французький агент Авоґур, що пробував при Карлі, повідомляє свій уряд 29 червня (н. с.), що Фрізендорф, колишній шведський посол в Португалії, вже дістав дорученнє їхати до козаків, відти до Семигороду і до Царгороду, і нема сумніву, що пропозиція розділу Польщі буде поновлена і може прийти до здійснення, коли тому не перешкодить порозуміннє між обома королями” (Карлом і Казимиром) ⁹). Але все се ще були тільки балачки. В своїм посланію до державної ради з дня 17 (27) липня Карло-Ґустав висовує ще тільки загальні міркування про потребу тіснішого звязку з Козаччиною і просить раду висловитися з сього приводу:

“В будущині в сих краях козаки мусять бути нашою головною підтримкою. Тому при замиренню з Поляками маємо замір взяти інтереси козаків під свою протекцію. До трактатів між Поляками і Росіянами вони не включені, тому треба постаратися розвести їх з Москвою: се було б немалою користю для нас, бо сили козаків для нас можуть бути важніші ніж приязнь Поляків. Ми вважаємо потрібним порозумітися про се з вами і просимо дати негайно свої гадки” ¹⁰).

В такім власне духу-підбурюючи Запорізьке військо проти Москви, написав в тих же днях, повторюючи в копії свій попередній лист, з 30 с. с. червня, Карло-Ґустав гетьманові. Повідомляючи про свій розрив з Москвою і розпочату нею війну в Лівонії, він підносив, що приводом до того послужили зносини Карла з Золотаренком- так наче військо Запорізьке позбавлене всякого права собою розпоряджатись .-

“Між ріжними причинами (розриву) в. кн. московський закидає нам зносини з недавно помершим гетьманом війська Запорізького Золотаренком-ніби то ми його хотіли відвести від вірности ¹¹) в. кн. московському. З того й инших мотивів можна бачити, яких маловажних причин ухопився він для розриву. Ми ж знали, що між в. кн. московським і народом Запорізьким зайшов певний договір-але такий, що полишав свободу вашого народу цілою і непорушною. Покладаючися на такий вільний стан ваш, ми хотіли цілком явно, за відомом навіть в. кн. московського, війти в листуваннє з вашою світлістю й иншими особами з Запорізького народу-не на те щоб відтягнути нарід ваш від союзу з Москвою ¹²), але щоб одушевити против спільного ворога-короля і Річипосполитої Польської, обєднавши наші пляни і зброю.

“Коли вашому народові-теж як нам тепер-не вважаючи на найкращі ваші заміри і вірну послугу, сталась би якась кривда від Московського народу, про се в своїм часі треба буде нам подумати-про способи (як тому запобігти). А що до Поляків, то як попереду ми заявляли ¹³), так і тепер повторяємо: чи прийдеться нам вести війну далі, чи закінчити сей конфлікт якимсь договором,-ми завсіди будемо пильнувати, щоб свобода вашого народу була застережена непорушно. Тому і сим листом ми хотіли побудити вашу світлість повідомити нас про заміри свої і всього народу Запорізького: коли вашій св-и лежить на серці уставити тісніше порозуміннє з нами й прийти до обопільного союзу ¹⁴), то просимо приспішити се діло висилкою своїх комісарів” ¹⁵).

Три дві пізніш, з приходом курфірста, розпочалися голосні бої під Варшавою (28-30 липня н. ст.), що закінчилися відступом польського війська. Карло-Ґустав 27 липня (6 серпня н. с.), знову посилаючи гетьманові копії попередніх листів, з з 30 червня і 15 липня, описує сю битву і передбачаючи, що Казимир з своїми прибічниками після сеї невдачі знову почнуть забігати коло Запорізького війська, щоб перетягти його на свій бік,-остерігає гетьмана від яких небудь сепаратних кроків. Радить приспішити з дипльоматичною конференцією, щоб уставити спільну лінію супроти Польщі і уложити трівкий воєнний союз обох держав, України і Швеції.-

“Наскільки можна довіряти їх обіцянкам, навіть заприсяженим, нарід Запорізький се знає, і ми про се з певних доказів переконались. Коли для безпечности нас обох-народу Запорізького і нас треба буде подбати, щоб Поляки прийняли справедливі умови, і свято заховали сей договір,-то се безперечно можна буде забезпечити тільки воєнним союзом і вічним звязком Швеції з народом Запорізьким. Коли Запорізький нарід прихиляється до такого пляну-нехай в. світлість подбає як найскорше повідомити нас про се і вказати час і місце, де наші уповноважені з обох сторін могли вигідно з'їхатися. Бо територіальні віддалення, що нас розділяють від України, і подорожування через місця заняті в. кн. московським і Поляками, настільки небезпечні для наших, що се відіймає майже всяку можливість висилання від нас”.

Далі Карло просить у гетьмана інтервенції в татарських справах. Поява значного татарського війська під Варшавою, де воно брало участь у згаданих боях 28-30 липня, була, мовляв, повною несподіванкою для Шведів, які не дали ніякого приводу для такого воєнного виступу, після того як хан свого часу через своїх послів заявив про свої добрі бажання. Карло потім, уже досить давно вислав був свого посла до хана, але небезпечні дороги і недостача в людях обізнаних з татарською мовою утрудняють сі зносини ¹⁶).

Сумні передчуття і сим разом не обманули Карла: з актів польської делєґації висланої на виленський з'їзд довідуємося, що сей лист попав у польські руки, і з ним разом-лист Радзєйовского до гетьмана, досить інтересний судячи з того змісту, що був присланий виленській делєґації. Подавши дневник битви під Варшавою, Радзєйовский намовляв гетьмана триматися шведського короля, арґументуючи се такими раціями: “Від шведського короля йому нічого боятись не треба, через саме віддаленнє місць, через котре шведський король не може сягнути так як инші пограничні з Україною монархи; з другої сторони-шведський король завсіди може його ратувати війною, бо легко її може почати з тими, котрі б хотіли воювати (Хмельницького) на Україні”. При тім радив Хмельницькому, щоб він прислав йому, Радзєйовскому, повновласть на переговори з Поляками,-очевидно на виленську комісію ¹⁷).