Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

А далі такі “пункти”, списані вже польською мовою й підписані рукою Нечая і стверджені його печатю (подаю їх в дещо систематичнішім вигляді-в ориґіналі вони

списані, як то кажуть, “на коліні”):

“Відповідь на прохання ї. м. панів обивателів воєводства Новгородського, занесені через п. Лядинского, дана від мене Івана Нечая полковника війська й. ц. в. Запорозького. Перше-на жаданнє ї. м. п. обивателів висилаю сотника мого полку п. Івана Миткевича і з ним трьох товариства ³), а саме: пана Бушму, пана Форощу і пана Самійла Круковського, що мають там справуватись згідно з інформацією від мене даною. Друге-пану Станішевскому ⁴) визначаю час і місце-12 лютого в Чаусах. Третє-наказав я вчинити справедливість усім покривдженим, де що покажеться-пильнуючи, щоб усе відповідало слушности, в тім й. м. п. Міржевскому і п. Дибовскому дати справедливість на винних. Четверте-всім панам сотникам і товариству мого полку заборонити під горлом, аби не важилися (посилати) жадних чат і людей не затягали. Пяте-всім панам шляхті і всякого стану людям має бути вільний переїзд-чи до маєтностей своїх чи хто куди хоче з усякими товарами. Шосте-всякі купи, які б де небудь були під титулом війська Запорозького, а полку мого-взявши людей від п. Мурашки з поміччю воєводства Новгородського зносити і суворо карати, хочби й на горло. Сьоме-коли б кому не досить було з тої справедливости, тоді термін ї. м. п. обивателям дня 22 лютого за старим калєндарем, і я сам обіцяю чинити справедливість як над п. Станішевским, так і над иншими. Восьме-доходити справедливости у п. обивателів за забитого козака мого полку. Девяте-тих козаків що з Цєхановичом забрано до Несвижа, допевнятися щоб їх визволено, і тоді зараз їх карати відповідно до вчинків, хоч би й горлом, тільки допитатись, за що і з якої причини їx забрано до вязниці. Девяте і останнє-з людьми й. цар. м., з усіми обивателями воєв. Новгородського і з тими що прибувають з ріжних країв жити в згоді й любови братерській, не даючи ніякої оказії до неприязни, при тім послуги свої й. м. п. обивателям воєв. Новгор. офірувати і на взаєм просити зичливости для війська Запорізького, запевняючи лицарським словом, що від війська Запорізького найменшої оказії до незгоди не буде подано-аби тільки самі ї. м. були терпеливі і жадної оказії до неприязни не подавали”.

З сих резолюцій ясно видко, що фактично Козаччина доволі розгосподарилася в Новгородськім воєводстві. Єсть там сотник Мурашка з козацькими силами; “сотники і товариство” затягають людей в козацтво; якихось козаків поарештовано на території воєводства і забрано до Несвижа; від козаків шляхті трудно стало їздити навіть з власних маєтків, возити товари і т. д., і Нечай кінець кінцем не обіцяє ні вивести козаків, ні посилати їх туди, а тільки-пильнувати згідливого пожиття всіх трьох сторін: польської, московської і козацької.

Се був момент після воєнної конвенції України з Семигородом і волоськими князівствами (а фактично і з Шведами) і постанови про висилку козацького корпуса, під проводом Ждановича, до Польщі для її розділу між союзниками-при чім усю східню частину “до Висли” хотів забрати козацький уряд, і питаннє засвоєння й обсадження козацьким військом сих земель стало особливо актуальним. Приєднаннє Західнє-українських земель, обсадженнє бузької й дніпровської дороги на північ для стику з пруськими й шведськими володіннями, поширеннє Сіверської козаччини на північ і північний захід (формуваннє Стародубського і “Білоруського” полку) все се поставило на черзі ріжні стратеґичні, організаційні й адміністраційні питання. В звязку з ними мабуть ото й їздив Нечай до Чигрина в лютім 1657 р. Не ясно, чи в сей мент йому вже нарешті вдалося взяти до своїх рук сей каторжний “курник”-Старий Бихів, що паралізував сю козацьку експанзію. 9 (19) березня в листі до львівського маґістрату гетьман уже ставив їм перед очі “бихівську фортуну”, і в момент виїзду Нечая капітуляція могла вже статись-або бути річчю передрішеною. Може бути що Нечай хотів саме порадитися з гетьманом і писарем що до форми сеї капітуляції: пізніше Виговський підчеркував, що Бихівці присягли на те, що “ніколи тої фортеці кому иншому не піддадуть, але по-вік при війську Запорізькому оную заховати мають” ⁵), і се власне та формула, яка була висунена гетьманським урядом для сеї козацької експансії в той мент. Висилаючи Ждановича на захід, гетьман розіслав такого універсала: “Б. Хмельницький гетьманъ з войскомъ є. ц. в. Запорозскимъ-всемъ в-обецъ и кождому з-особна, кому о томъ ведати належить, вселякого стану и конъдыцыи людемъ, кому тулко сеє наше показано будеть писаньє, до ведомости доносимъ, ижъ мы посылаючы войска нашы Запорозскиє, жебы ся злучили з войсками князя є. м, семиградского и тамъ шлы где онымъ указано, теды упевняємъ ласкою нашою, же хтоколвекъ горнути се маєть до войска Запорозского, абы найменьшоє крывды не мЂлъ ни од кого, и нозначоный высланый наместникъ нашъ того постерегати маєтъ, жебы никому утяженья не було, хто пры ласце нашои и войску Запорозскомъ зостават(ь) будеть. Спротывных тежъ и войску Запорозскому не зычливых и не прЂличных (!) росказали смо громить.-Счо илачей не маєт быть над росказаніє наше. Данъ в ЧигирынЂ 31 декабря 1656 ⁶). t

Як бачимо, разом з операційним корпусом Ждановича розсилалися гетьманські намістники, що мали приводити місцеву людність під владу і зверхність гетьмана. Як видно з пізніших документів, вони мали заміняти собою польських управителів-воєводів і старост, переймаючи на себе їх функції, охороняти людність від військової і всякої иншої своєволі і підтримувати лад і порядок. Така ж акція, очевидно, мусіла розвинутись і в північних, білоруських аннексах, в звязку з загальними завданнями нової українсько-шведсько-семигородської ліґи. Козаччина поширювала свою територію, закріпляла її своїми залогами, волею і неволею переводила місцеву боєздатну людність в козацтво, приводила під свій протекторат шляхту і міста і при першій нагоді готовилася виполошити відси Москву з її претенсіями так само як і Польщу, і перетворити все в замкнене козацьке володіннє, оперте о Карпати і Балтик, звязане з новими союзними державами-Швецією і Прусією. Одержавши відомість про підданнє Старого Бихова Запорізькому війську український уряд видав такий цікавий універсал-недавно віднайдений І. П. Крипякевичем:

“Богданъ ХмЂльницкий гетманъ з войскомъ его царского велич. Запорозскимъ. Всъмъ вобець и кождому з-особна, кому о томъ вЂдати належитъ, меновите п. пувковникомъ, асавуломъ, сотником, атаманомъ и всей старшинЂ и черни Войска Запорозкого и вшелякого стану свЂцкого в местах, местечкахъ преложоным людемъ доносимъ до вЂдомости тымъ нашимъ писанемъ, и кому толко показано будетъ: іжь з волЂ божое упаметавши се шляхта, месчане и вси обивателЂ Старого Быхова цале и вЂрне поддали се под владзу и протекцию нашу и присегу виконали нам, же нЂгды южь нЂкому иншому тоєй фортеци не подадут, але по вЂкъ при Войску Запорозкомъ оную заховати мают. Видечи мы южь их щирую вЂрность, позволили смо купцомъ и мещаномъ києвскимъ-поневажъ портъ сотворил се-вгору люб самым ити, люб своих факторовъ посылат(ь) до Быхова и где колвекъ залоги нашЂ зстают, а вшелякими легкумЂнами и купецкими речами сухим путем и водою, як хто может. Пилно теды жадаєм и приказуемъ, жебы без вшелякого задержаня и гамованя всюди пропусчано так самыхъ, яко и факторовъ ихъ, мыт жадныхъ торговых и подачок абы у нихь не витягано, ведлугъ давныхъ привилеєв от королей наданихъ. А хто спротивныи был волЂ нашой и дороги тоєє имъ зборонял и мыто витягал, таковый кождый за найменшою скаргою срокго от нас караный будетъ,-іначей не чинечи. Дан в ЧигиринЂ 15 марца 1657 Богданъ Хмельницкий рука власна ⁷).

Судячи з того, що знаємо, київська громада не мала часу порушити сю справу з власної ініціятиви. Гетьманський уряд властиво давав їй від себе дорученнє занятись орґанізацією торговельного звязку з Ст. Биховом, і через Ст. Бихів з усею окупованою країною Горішнього Дніпра,-використовуючи, очевидно, тутешні торговельні шляхи до Балтійського моря. Коли се ми зіставимо з попередніми відомостями про торговельні звязки з Слуцьком, з тим що ми чули про шведські пляни бузького і горішнє-дніпровського торговельного звязку, з плянами торгу чорноморського (плян торговельного договору з Туреччиною, хронольоґічно й річево звязаний з сими шведськими плянами-котрих в обох випадках головним інспіратором був очевидно Немирич)-перед нами вирисується доволі ясно загальний образ (бідний деталями, але безсумнівний в головнім) сеї нової козацької експанзії та її увязки з новою ліґою.