Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Що з сього приводу балакалось, які перспективи українсько-московського конфлікту, війни і завоювань висувались перед очима козацької старшини, польської і української шляхти і міщанства на тлі сих плянів об'єднання українських і білоруських земель і утворення великої Українсько-білоруської держави, до певної міри можуть ілюструвати дві справи з приводу “зрадницьких балачок” про пляни Хмельницького. Перша виникла в обстанові конфлікту з Нечаєм літом 1656 р.
В серпні доніс цареві шкловський воєвода Яковлев про непевні річи, що говорив про гетьмана й військо сотник Нечаєвого полку Котел полковникові Самійлові Тихоновецькому. Бувши разом у Яковлева спитав сей Котел Тихоновецького: “Куди їдеш?” Тихоновецький відповів: “Їду до государя в полк”. Котел на се сказав йому: “Чекай, я тебе остережу в одній справі” 8). Потім зійшовшися з ним знову, викликав його з хати на подвірє й сказав: “Ніяк не думай їхати до государя! Государь пішов до Пскова, а король польський замирився з Шведом, і козаки зістаються при королі: посли цісаря християнського і богатьох королів помирили з козаками короля (польського очевидно), а котрі люде повиїздили (з Польщі) на государеве імя, тих усіх будуть стинати 9). Тоді зараз покажеться, яке то військо прийде на государя-козаків, польського короля й инших королів-що ні здумати ні зміркувати!” Козак Филип, що з ним приїхав, а був війтом у Переймі, також сказав Тихоновецькому: “Я тебе за твій хліб і сіль остерігаю: не їдь до государя в полки! Той козак Бородавка, що їде з моїм шурином від Хмельницького в двадцяти конях нібито в посольстві до государя,-їде не для посольства, а на те щоб провідати, скільки війська з государем, і де він стоїть. А що потім буде, сам побачиш”. І додав: “Для бога, стережись того!”
Тихоновецький не надумав нічого кращого, як офіціяльно переказати воєводі всі сі, дуже неясні, повні недоговорень натяки (я старавсь їx переказати можливо зрозуміло). Воєвода списав офіціяльний протокол 10) і переслав цареві. Котла посадив під варту, Филип утік до Чаусів. Царський уряд був видимо збентежений такою дурною пригодою, з котрою незнати було що робити. Котла наказано відставити “тайним обычаем ночью” під Старий Бихів до Хованского, щоб той передав його Нечаєві, запевнивши при тім, що цар зовсім не вірить сим наклепам на Хмельницького, нібто він змовляється з польським королем на царя. Виписано окрему грамоту такого змісту до Нечая і до гетьмана-Хованский мав її переслати Нечаєві з своїм дворянином, що мав відставити Котла до гетьмана, а Филипа Нечай мав постаратись відшукати і теж відставити до гетьмана. Цар докладно описував в своїй грамоті весь інцидент, запевняв гетьмана, що ні трохи не вірить сим балачкам, і наказував йому “учинить Котлу и Филипу наказаніе по своим правам, чтоб иным не повадно было такихъ воровскихъ смутныхъ и затЂйныхъ речей говорить” 11).
Гетьман відповів на се таким листом: “Писав єси, твоє цар. вел., в своїй царській грамоті до нас про Івана Котла і Филипа, буцімто вони, а головно Іван Котел говорив перед Самуйлом Тихоновецьким у Шклові непристойні речі-нібито ми з усім військом Запорізьким з королем польським маємо помиритись і від твоєї високої і кріпкої руки відступити. Ми ж з всім військом тв. цар. вел. Запорізким і з усім православним народом Російським як раз присягли тобі єдиному православному на землі цареві вірно служити, так від тебе відступати ніколи не мислимо й не хочемо. А твоє цар. вел. покірно просимо: пустим словам і фальшивому наклепові не зволь вірити! Бо є багато таких, що такими порожніми словами й невірними вістками хочуть тільки прислужитися тв. цар. вел. Того Івана за його неправду полковник Нечай післав був до нас, і він був би від нас суворо покараний, але в дорозі, в Гомлі, він помер, сповідавшись і запричастившись-як ми мали відомість. Филипа веліли ми привести до нас, і він також дістане відповідну кару. Твоє ж цар. вел. ще раз просимо, низько чолом бючи: не вірь неправедним і маловірним словам про нас-бо ми з усім православним... (кінця нема) 12).
Друга анальоґічна справа виникла літом 1657 року. Смоленський шляхтич Яків Оловенецький, що називав себе Нечаєвим братом-в-перших, розповів в червні смоленському воєводі такі зрадницькі балачки Нечаєвого сотника Гаврила Дериглаза. Провівши з Смоленська до Борисова боярина Вас. Б. Шереметева, повертав він з сим сотником і в дорозі підчас почастунку почав той Оловенецькому радити, щоб переїхав з Смоленська до Чаусів. На запитаннє Оловенецького чому він уважає се за краще Дериглаз сказав: “Хіба не знаєш, що Хмельницький з'єднався з Турками, Кримцями, Шведами, Ракоцієм, Волохами, Мунтянами і з коронним військом, хочуть посадити на польськім королівстві Ракоція, а потім підуть війною на цареві городи-аж до Москви; а що цар жалує козаків соболями, тим їх не удобрить!” Оловенецький почав доводити, що Смоленськ не легко здобути-там богато війська і армати; Дериглаз на се відповів, що козаки Смоленськ обминуть і підуть на Москву єльнинською та рославською дорогою, тоді ті городи що лишаться в тилу однаково попадуть під їх руку, а похід буде скоро “перед Петровим днем” 13).
Як бачимо, се було доволі близьке повтореннє торішніх осторог Котла. Одно й друге конкретизувалося в порадах переїзжій шляхті” краще бути під зверхністю гетьмана ніж царя; Оловенецький, роблячи свій донос воєводам, взявся поїхати до Нечая і розвідатися що єсть під тим-користаючи з свого свояцтва з Нечаєм. Але що там довідавсь, і чи повернув з сеї розвідки, лишається невідомим.
Примітки
1) Акты изл. виленскою комиссиею, т. 34 ч. 81 і 83. Другий документ без дати, але що був внесений до книг разом з першим, тим самим Самійлом Лядинским, що згадується в пунктах Нечая як представник новгородської шляхти, то можна прийняти за певно, що “пункти” дані були разом з універсалом, того самого дня, або в тих же днях.
2) В друк.: зошла.
3) trzech towarzystwa.
4) З дальших слів видко, що Станішевский був обжалований шляхтою, себто був одним з шляхтичів, що пристав до Нечаєвої Козаччини і наприкрився новгородській шляхті.
5) ркп. Чортирийських 3776-у Липинського, Україна на переломі с. 319.
6) Акты изд. вилен. ком. т. 34 ч. 82.
7) Записки тов. Шевченка 147 с. 75, з ориґіналу, також у замітці того ж Крипякевича “Вольний порт у Старім Бихові”, Науковий Збірник за рік 1929 (коментар).
8) “Дай мне сроку-постерегу тебе в одной мЂре”.
9) В сім очевидно й осторога: Тихоновецький, видима річ, належав до тих, що “перейшли на царське імя”, тому Котел і Филип й остерігали його, щоб не їхав до царського війська: Поляки з козаками діставши до рук таких “переїзжих”, будуть їx стинати.
10) Стовбець Малоросийського приказу ч. 5831/20, л. 61-3, ориґінал, підпис Тихоновецького по польськи.
11) Царські грамоти до Хованского, Нечая і Хмельницького з днів 15 і 16 с. с. серпня, “Коканауз, в Инфлянтех”, брульони тамже с. 64-77.
12) Видано в Сборнику київ. ком. І с. 71, з помітою, що привезено сього листа від Хованского з-під Старого Бихова октобра 2 (друга цифра вирвана).
13) Польські справи 1657 року ст. І, ненум.
ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ЗНОСИНИ, ПІДГОТОВКА СОЮЗУ-НАДІЇ ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ НА ПОЛЬСЬКУ КОРОНУ ГАЛЬМУЮТЬ ПОРОЗУМІННЄ, ЛИСТУВАННЯ ГЕТЬМАНА З КОРОЛЕМ ПЕРЕХОПЛЮЮТЬ ПОЛЯКИ, ДАНИЛО ДОБИВСЯ З ЧИГРИНА, ДО КОРОЛЯ В СЕРПНІ 1656, ЙОГО ПОСОЛЬСЬКЕ ЗВІДОМЛЕННЄ, ВІДОМОСТИ РАКОЦІЄВИХ ПОСЛІВ ПРО КОЗАЦЬКІ ДОМАГАННЯ РУСИ ПО ВИСЛУ, ІНТРИҐИ РАДЗЄЙОВСКОГО І ЙОГО АРЕШТ.
Військова конвенція Козаччини з шведським королем все не виходила з того фактичного стану, якого набрала в 1655 р. під Камінцем, і перетвореннє її в формальний союз, що так бажала старшина, все не давалось. Причиною були всетаки мабуть найбільше ті ілюзії, що Карло-Ґустав далі мав щодо польського королівства. Боявся уступками козакам ослабити свою позицію у польських маґнатів; боявся козацькими спустошеннями викликати невдоволеннє у Поляків. Можливо що до сього прилучались і впливи Радзєйовского, котрого Карло-Ґустав скоро по тім, при кінці року, формально обвинувачував, що він йому зіпсував відносини з козаками. А при тім грали ролю-хоч і другорядну-технічні труднощі звязку з козаками. Данило висланий від гетьмана з пропозиціями військової помочи ще в місяці березні, застряг у Ракоція, не можучи собі знайти дорогу до Шведів-ні через Турецько-татарські землі, ні на Краків (де стояла шведська залога). В червні він кінець кінцем повернув назад до гетьмана з листами і вістями від Ракоція 1) і тільки при кінці липня н. с. вибрався від гетьмана з новою місією до Карла-Ґустава 2). Сим разом він добився до нього і мав авдієнцію 29 н. с. серпня в Закрочимі під Варшавою. Листи привезені ним (маємо лист гетьмана до короля і другий до Радзєйовского, з датою 13 липня, в Чигрині), не містили в собі нічого конкретного. Гетьман жалувався “панові і шановному приятелеві свому”, що вже двічі висилав свої листи, але вони не дійшли до короля, і сим разом очевидно він пише дуже здержливо, рахуючися з такою ж можливістю. Тільки потверджує свою приязнь і запевняє, що не вважаючи на часті заклики шведських неприятелів (можливий натяк на Москву, на Польщу, на хана) він з боку свого війська не допустить нікому ніякого ворожого виступу против Шведів. Так треба розуміти сі досить загально постилізовані, але не безінтересні для нас фрази: “З поучень самої природи і з прирождених правил поведінки засвоїли ми собі: нікого не кривдити, а навпаки-з тими що добре до нас ставляться на-взаводи йти в приязни 3).
