Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (лучшие книги без регистрации .txt) 📗
Відколи стало зрозуміло, що Ева не піде слідами матері й не стане топ-моделлю, мати відверто демонструвала доньці своє розчарування. Саме це, на думку психотерапевта, спричинилося до формування в Еви лесбійських нахилів. Недосяжність материної любові й занадто дорослі, партнерські стосунки з батьком елімінували в ній частину жіночого єства. Ева й справді значно впевненіше почувалася серед чоловіків, ніж серед жінок. Вона любила швидко їздити на всьому, на чому лише можна, із задоволенням збирала й розбирала двигуни своїх мотоцикла й машини, сама міняла колеса й мастило, любила полювання та рибалку.
Мабуть, одяг і зачіска, які спотворюють замість прикрашати, були логічною складовою цього маскулінного іміджу. Але на тих, хто бачив Еву вперше, її зовнішність справляла паралізуюче враження — здавалося, якщо трохи довше поспостерігати за цією незвичайною жінкою, то можна дочекатися, поки чари зникнуть, годинник проб’є північ і попелюшка перетвориться на принцесу. Хоча, можливо, це й не було пов’язане конкретно з Евою. На потворність завжди хочеться задивитися, уважно розгледіти всі деталі. Іноді це навіть цікавіше, ніж спостерігати за вродливою людиною. Певно, так відбувалося частково через те, що вродливі люди усвідомлюють свою привабливість і свідомо чи мимоволі намагаються підкреслити її, примусити дивитися на себе, чим повністю руйнують увесь ефект, бо поводяться надто виклично, із грубою театральністю й викликають цим відчуття спротиву. Тому, хто дивиться, починає здаватися, що його до чогось змушують, і це знеохочує. Натомість люди негарні, які також звикли, що на них усі дивляться, намагаються уникнути цього, їм неприємні надто прискіпливі погляди, і вони поводяться стриманіше, природніше, але водночас контролюють свої рухи та міміку, що ошляхетнює їх і відкриває недоступну на перший погляд привабливість чи, точніше, неповторність, несхожість на інших. І тоді стає зрозуміло, що унікальність насправді цікавіша, ніж врода, вмикається фантазія, хочеться зафіксувати цю приховану за потворністю вродливість, і починається якийсь невидимий сеанс портретування десь на підспідній стороні уяви, тож відірвати погляд і поводитися ввічливіше стає зовсім важко.
З Евою це було ще наочніше, адже розгледіти те, що потворність її штучна, спеціально сконструйована, було нескладно, і це ще більше стимулювало уяву. З перших хвилин знайомства ця жінка вже починала рольову гру; це було незвично й заворожуюче. Христина повелася на це моментально.
Стосунки з Евою нічим не нагадували те, що відбувалося іноді між Христиною і Соломією, але також не були схожі на жодні інші стосунки, які досі траплялися в житті Христини. Раніше здебільшого вона опікувалася своїми коханками, дарувала їм подарунки, допомагала в розв’язанні життєвих проблем. Тепер вона вперше сама перетворилася на підопічну. Мабуть, інший розподіл ролей у цій ситуації був неможливим — Христина поволі освоювалася в цілковито новому й чужому для себе світі, і без сторонньої допомоги це було би практично неможливим. Опіка Еви була приємною та ненав’язливою, вона вміла обставити все так, щоб Христина не відчувала себе незручно.
З першого ж дня в Берліні Ева почала розмовляти з Христиною німецькою, терпляче пояснюючи по кілька разів значення слів, і переходила на англійську та мову жестів лише в крайніх випадках. У Христини виявився хороший фонематичний слух, і вже через три місяці вона говорила німецькою майже вільно. Робота в Маріанни дуже допомогла їй, бо не вимагала особливих фізичних зусиль, але змушувала проводити багато часу в помешканні бабці, і в цей час Христина вчила німецьку зі самовчителем. У транспорті, на прогулянках, під час прибирань вона слухала в плеєрі тексти, вправи, учила напам’ять звороти. Прогрес оволодіння мовою був дуже відчутним. Якщо Христина з Евою не бачилися кілька днів, то під час зустрічі Ева щоразу зауважувала в лексиконі Христини нові слова, а в її розмові все більшу кількість граматично правильних конструкцій.
— Музикантам мови, як правило, не даються, а тобі йде так легко, — казала Ева Христині.
— Та який із мене музикант! Я ж просто вчителька, а вчителька має вміти й сама вчитися, — жартувала Христина.
Училася вона затято, вечорами дивилася фільми та серіали різного рівня мовної складності, читала книги, слухала аудіобуки.
Окрім мовної проблеми, адаптація передбачала ще чимало інших нюансів, з яких складається соціалізація в тому чи іншому середовищі або суспільстві. Щоразу, коли Христині доводилося стикатися з чимось уперше, посилювалися страх і невпевненість у власних силах — чи правильно вона поводить себе в ресторані, чи вбрана відповідно до ситуації, чи не говорить дурниць у присутності Евиних знайомих, чи не виглядає нелегалкою на вулиці, чи не надто правильно переходить дорогу, чи не видають її стрижка, відсутність манікюру, макіяжу, взуття, особливості постави та жестикуляції? Поступове освоєння в побутових ситуаціях не дуже допомагало позбутися цих страхів, радше навпаки, бо що більше вона розуміла німецькою, то більше відкривала прихованих раніше речей, у яких могла помилитися, видати себе, виглядати по-дурному. І якщо поволі зникали мовні проблеми, то проблеми, пов’язані з іншим досвідом попереднього життя, лише загострювалися. Вона не вловлювала цитат із важливих для її тутешніх однолітків фільмів або книг, не розуміла жартів про специфічні побутові моменти, бо виховувалася на інших книгах і фільмах, жила раніше серед інших побутових реалій, не вміла настільки чітко, правильно і безжально визначати психологічні особливості людей, з якими спілкувалася, як це вміли люди Евиного кола. Ева не раз дивувалася наївності, з якою Христина сприймала людську поведінку, і її невмінню правильно відчитувати найпростіше: опущені додолу очі, відведений убік погляд, нервове потирання долонь, спітніле чоло, несподівану зміну теми, надто напружену манеру розмови, і навпаки — награну, надмірну невимушеність у спілкуванні та ще масу схожих деталей, об які вона перечіплялася іноді навіть у художніх текстах, коли герої раптово замовкали на півслові — досвідченішому в психології читачеві усе ставало ясно без слів, а Христина просила Еву пояснити. Те саме було і з читанням газет — уже навіть тоді, коли вона майже не зустрічала в статтях незнайомих слів, значення написаного часто залишалося для неї таємницею, поки Ева не пояснювала їй усього, що залишалося між рядками — натяків на минулорічні чи позаторішні події, гучні скандали, законодавчі курйози, політичні особливості тощо. Проникнення в чужу мову виявилося лише першим, поверховим зануренням у чужий світ, що складався із багатьох шарів, засвоєння яких відбувалося повільно й мимоволі, а іноді здавалося взагалі недосяжним.
Іншими, ніж із Соломією, були й сексуальні стосунки Христини з Евою. Вони доволі довго залишалися товариськими, платонічними, обом це подобалося. Обидві боялися зайти занадто далеко, порушити щось тонке й непомітне занадто швидким розвитком подій. Між ними відбувалася не мимовільна спонтанність і гарячковість, як у Христини з Соломією, а планомірна й дуже обережна поступовість, наближення крок за кроком. І це зовсім не нагадувало нудну розміреність і теж було захопливим та інтенсивним, просто зовсім іншим.
Із Соломією вони кидалися в любощі щоразу як востаннє, ніби намагаючись залікувати якісь невидимі рани, зануритися на мить у щось, що неможливо втримати довше. А з Евою вони будували щось значно тривкіше, щось, у чому планують жити роками, щось, що потрібно дуже берегти на початку, зате потім воно стане міцним і невразливим до труднощів. Мабуть, це був якийсь різновид подружніх стосунків, але зовсім інших, ніж ті, які Ева та Христина бачили у своєму дитинстві. Стосунків, побудованих на довірі й намаганні створити спільний простір, у якому ніхто не диктує та ніхто не підпорядковується, простір, у якому добре обом.
На перший берлінський день народження Ева подарувала Христині поїздку на двох до Венеції. На чотири дні. Христина сама здивувалася, з якою легкістю прийняла найдорожчий з усіх презентів, які отримувала у своєму житті. Це була нова риса в її характері — Христина непомітно для себе припинила постійно подумки виправдовуватися за все, що робила. Раніше це було її другою натурою й вона точно картала б себе як за те, що погодилася взяти подарунок, так і у випадку, якби відмовилася. А зараз уже не вперше ловила себе на тому, що їй усе менш важливо, як вона виглядає та що про неї думають, і все важливіше, як вона почувається. Поступово вона звикала, як робили всі в її новому оточенні, просто стримано дякувати, коли за неї розраховувалися в кнайпі або коли щось дарували, а не по-слов’янському багатослівно й театрально відмовлятися, заперечувати, червоніти, перш ніж таки дати себе вмовити. Та насамперед треба було пройти шок перших досвідів того, коли вмовляти ніхто не збирався. Просто не підозрював, що потрібно вмовляти. Їй пропонували, вона з увічливості відмовлялася, а потім із подивом помічала, що на цьому ритуал вичерпувався й доводилося знову переконувати саму себе, що насправді вона не хотіла того, від чого відмовилася, заглушуючи несміливий голос розчарування.
