Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (лучшие книги без регистрации .txt) 📗

Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (лучшие книги без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (лучшие книги без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Коли вона вбирала свій діловий костюм, більше схожий на панцир, або переодягалася в костюм спортивний, її постать ставала схожою на білку, яку запхнули в мішок, затиснувши хвоста й перетворивши її з яскравої рудої плями на невиразне дрібне тільце, що налякано тремтить і борсається. Але коли Ева роздягалася й знімала з себе корсет, який обов’язково вбирала під одяг, виходячи з дому, то виявлялося, що її мініатюрна фігура має досить таки звабливі форми — тонка талія врівноважувалася міцними й заокругленими сідницями та пружним бюстом. А пофарбоване у мишачий колір доволі густе волосся насправді було білявим та бездоганно прямим. Тож якби Ева не фарбувалася, відпустила коси і зняла корсет, то виглядала б так, немов щойно вийшла з салону краси. Але вона вважала таку зовнішність занадто вульгарною й була готова на що завгодно, аби лише не скидатися на фотографію з обкладинки модного журналу.

Єдиним, чого не вдавалося заховати Еві, були вузькі долоні з довгими й дивовижно тонкими пальцями, які навіть із криво обгризеними нігтями звертали на себе увагу. Зайве казати, що вона ніколи не робила манікюр.

Евина мати була топ-моделлю, яка покинула кар’єру задля виховання доньки й мріяла, що та виросте й колись теж стане топ-моделлю. Хоч насправді кар’єру матері перервала не вагітність, а втеча зі Східного Берліна до Західного. Евин дідусь був номенклатурним чиновником у Східному Берліні, тож її мати, попри безумовно ефектні зовнішні дані, зробила стрімку кар’єру не так завдяки зовнішності, як через добрі зв’язки батька. Її відразу ж взяли в найкраще агентство країни, й вона об’їхала півсвіту з різними колекціями. З вікна дорогого готелю західне життя здавалося ще більш блискучим і привабливим, аніж навіть у найсміливіших східнонімецьких мріях. І хоч батько відраджував Еву тікати, марно намагаючись пояснити різницю між відпусткою і щоденністю, вона наполягла на своєму й одного разу таки не повернулася із закордонної поїздки, яка насправді була лише поїздкою на інший кінець міста. Приблизно стільки ж вона добиралася свого часу до університету. Коли Евина мати збагнула, що для нового старту без зв’язків і знайомих уже занадто стара, бо їй виповнилося двадцять сім, вона якраз познайомилася з батьком Еви, відомим адвокатом. Відтоді більше не намагалася пробитися в модельний світ, а коли з’явилася Ева, їй стало простіше думати, що винна в усьому дитина.

Такою була офіційна й найбільш часто повторювана версія історії Евиної матері. Але це була далеко не єдина версія. В іншому варіанті свого раннього дитинства (того, про яке в неї не збереглося власних спогадів) Ева народилася в Південній Африці, куди її матір втекла від переслідування спецслужб. Протягом якогось часу мати була агенткою цих служб, а потім відмовилася від співпраці і, щоб уникнути неминучої розправи, змушена була переховуватися. Ця історія, коли її переповідала сама Ева, виглядала ще більш кінематографічно та неправдоподібно, ніж попередня. Здавалося, Ева й сама сумнівається в кожному своєму слові й, переповідаючи, щоразу усвідомлює, наскільки фальшиво все це звучить.

— Розумієш, я нічого з цього всього не пам’ятаю, але мама розповідала мені, як ми переховувалися спершу по дешевих готелях Франції, потім жили в найманих квартирах під чужими прізвищами, а вона боялася вийти навіть до крамниці, щоб її часом не впізнали та не вбили. Далі в неї з’явився коханець, який спершу обожнював її, а потім, коли дізнався її історію, почав шантажувати. Тоді дідусь придумав вивезти матір до Африки, куди важче було дотягнутися спецслужбам, хоч виглядає це й не надто переконливо. Навіть у шпигунських фільмах ніколи не висилають спецагентів до Африки, щоб уберегти. Невже не було якихось безпечніших місць? Одним словом, в Африці були спершу якісь страшні хвороби, потім життя в злиднях, мало не серед первісних племен. А потім — я уже сама пригадую: мені шість років, і я ходжу до приватної школи в Західному Берліні. Химерна історія. Мати щоразу приплітає до неї нові й нові подробиці, які все менше ліпляться докупи з попередніми, але наполегливо переконує мене, що розповідає чисту правду. Мені хочеться вірити їй, і я припускаю, що якась темна історія зі спецслужбами в неї цілком могла бути — дідусь справді працював на високій посаді. Але щоб аж так — навряд. Мабуть, це все ж таки частково побічні дії її антидепресантів.

У Христини була інша думка з цього приводу. Спілкуючись із дуже різними людьми, вона не раз зустрічалася зі схожими на Евину матір бабцями, які щоразу по-новому переповідали їй історію свого життя. І зазвичай у цих історіях не було ні слова правди. Чистенькі біло- й кучерявоголові матері та бабусі в певному віці усвідомлювали, що життя, яке складається лише з сумлінно виконаних обов’язків, рано чи пізно стає нестерпно нудним. Вони роками пишалися чиїмись здобутками — здобутками своїх чоловіків, своїх дітей, своїх онуків і подалі відганяли від себе думку, що їм цього не достатньо. Вони звикли понад усе дбати про те, як виглядають збоку, ховаючи за ідеально доглянутим фасадом усі проблеми, недоліки, страхи. І тепер, коли виглядати їм уже немає перед ким, вони намагалися застосувати цю ж стратегію в щоденній грі з власною психікою. Найважливішим було не зізнатися собі, що фасад дав тріщину, що були певні прорахунки чи помилки в бездоганності їхнього сумлінного минулого, чи що ще гірше — попри відсутність помилок чи прорахунків тепер їм чомусь більше не вдається знаходити звичну радість у простому перелічуванні власних чеснот. І тоді вони просто змінювали фасад — тихо, уночі, щоб не помітили сусіди, добре усвідомлюючи, що правила доброго виховання не дозволять нікому вголос засумніватися в правдивості сказаного ними. І поступово, спостерігаючи за коректним виразом обличчя співрозмовника, якому вони переповідали чергову історію власного життя, почерпнуту з улюбленого серіалу чи останнього дамського роману, вони починали й самі вірити в ці розповіді. Адже в більшості життєвих ситуацій важливо не так, що саме сказано, як те, як на сказане відреагують і як виглядає той, хто говорить. І тоді відверта брехня може чудодійно перетворитися на поважну правду.

У таких бабульок зазвичай категорично не було ніякої роботи для прибиральниці, але вони нізащо в цьому б не зізналися, і саме вони були найбільш надійними та щедрими клієнтками. Коли Христина бачила перед собою котрусь із них, то могла б із точністю до хвилини розписати її день — те, як ретельно вона знімає вранці бігуді, складає їх до рожевого пуделка, проводить ідеально рівний проділ, зачісує кучері, бризкає їх лаком (незмінна протягом останніх двадцяти років марка), одягає одну з білих або голубих блузок і темно-брунатних спідниць довжиною до середини гомілки, як фарбує губи незмінно рожевою помадою і як замислюється над колекцією світло-голубих шовкових шаликів, обираючи щоразу інший, який нічим не відрізняється від десятка сусідніх. Ці бабусі, як і Христина, теж не вірили в психоаналіз, і прибиральниця заміняла їм сеанси на кушетці. Тим більше що в розповідях цілковито чужій людині, яка навряд чи й слухає те, що їй говорять, значно легше абстрагуватися від того, наскільки переконливо звучить історія.

У Христининій колекції таких бабусь було кілька колишніх спецагенток, які переховувалися в Західному Берліні, аж поки не зруйнували мур, і тепер продовжують жити тут інкогніто, хоча насправді саме вони написали мемуари спецагентки, які стали бестселером кілька років тому. Були серед них і онуки російських аристократів, які планували зайнятися пошуками втрачених під час Другої світової війни фамільних коштовностей, а тепер тільки приблизно могли намалювати родинний герб.

Іноді родинні історії вигадували не лише представники старшого покоління, які пробували видавати їх за власну правдиву біографію, а й зовсім молоді люди. Колись Христина потрапила на презентацію роману, написаного заледве двадцятирічним автором. І цей хлопець намагався переконати присутніх, що описав автентичну історію свого дідуся, хасидського єврея, що походив із білоруського селища під Львовом, усю війну просидів партизаном у Литві біля Риги, а потім у складі російської армії пройшов пів-Європи та врешті-решт оселився в американському секторі Лондона.

Перейти на страницу:

Сняданко Наталка В. читать все книги автора по порядку

Сняданко Наталка В. - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Фрау Мюллер не налаштована платити більше отзывы

Отзывы читателей о книге Фрау Мюллер не налаштована платити більше, автор: Сняданко Наталка В.. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*