Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
Надін просунула голову між Келен та Карою.
— Можливо, заклинання? Чарівництво яке-небудь, — припустила вона, але відповіддю їй були тільки сердиті погляди, і Надін прибрала голову.
Скоріше з цікавості, ніж бажаючи розбудити Марліна, Кара злегка штовхнула його в плече. Потім тицьнула пальцем йому в груди і в живіт.
— Твердий як камінь! Його м'язи ніби застигли.
— Мабуть, тому він і стоїть. Може, чарівників вчать цьому фокусу.
Кара з сумнівом похитала головою і невловимим рухом схопила ейдж.
Біль, яку, як знала Келен, вона при цьому відчувала, ніяк не відбилася на її обличчі. Як завжди.
Келен перехопила зап'ясті Кари.
— Не треба. Просто розбуди його. Не чини йому болю до тих пір, поки це не стане дійсно необхідно. До тих пір, поки я тобі не скажу.
На обличчі Кари з'явилося невдоволений вираз.
— Я вважаю, це вже необхідно. І я повинна використовувати всю свою владу над ним без вагань.
— Кара, між коливаннями і обережністю величезна різниця. Ця історія з Марліном з самого початку якась дивна. Так що давай робити все поступово. Ти сказала, що він повністю в твоїй владі. Давай не будемо поспішати. Адже він в твоїй владі, чи не так?
— О так, він повністю в моїй владі, можеш не сумніватися, — повільно посміхнулася Кара. — Але якщо ти наполягаєш, я розбуджу його так, як ми іноді будимо наших вихованців.
Кара нахилилася, обняла Марліна за шию і ніжно поцілувала його в губи довгим поцілунком. Келен відчула, що червоніє. Вона знала, що таким чином Денна деколи будила Річарда для того, щоб знову почати його мучити.
Задоволено хмикнувши, Кара випросталась.
Марлін розкив повіки, ніби прокинувся кіт.
У його погляді знову з'явилося щось — те саме щось, що лякало Келен до глибини душі.
Але зараз вона побачила більше, ніж минулого разу. У цих очах відбивався не тільки вік. Ці очі ніколи не відали страху.
Окинувши трьох жінок повільним оцінюючим поглядом, він витягнув зв'язані за спиною руки і вигнув спину, потягуючись. Губи його розтяглися в задоволеній усмішці, і в ній раптово проявилося щось зловісне, як кров виступає на білому полотні.
— Так. Значить, мої дорогенькі повернулися. — Його лякаючі очі, здавалося, бачили і знали більше, ніж очі звичайного смертного. — І привели з собою ще одну сучку.
Раніше голос Марліна був дзвінким, як у хлопчиська. Тепер він став низьким і глибоким, ніби належав чоловікові вдвічі більшому. Чоловікові, що володіє незаперечною владою і авторитетом. Келен ніколи раніше не чула настільки загрозливого голосу.
Вона відступила на крок і потягнула за собою Кару.
— Кара… — Витягнувши руку назад, Кара змусила Надін відступити і сама відійшла ще на крок. — Кара, скажи мені, що він в твоїй владі.
Кара, розкривши рота, дивилася на Марліна.
— Що?..
Раптово вона рвонула вперед і з розмаху вдарила його рукою в сталевій рукавичці в обличчя. Такий удар повинен був збити його з ніг.
Марлін подивився на неї, посміхаючись закривавленим ротом, і виплюнув вибитий зуб.
— Непоганий удар, дорогенька, — прокоментував він. — Але я перехопив контроль над узами, що зв'язують тебе з Марліном.
Кара всадила ейдж Марліну в живіт. Він здригнувся всім тілом, руки затремтіли. Але загрозливий вираз не зник з його очей. Він продовжував дивитися на Морд-Сіт, як і раніше, посміхаючись.
Кара відступила на пару кроків.
— Що відбувається? — Прошепотіла Надін. — Що трапилося? Ти ж казала, що він безпорадний.
— Забирайся! — Кара відштовхнула Келен назад. — Негайно! — Вона подивилася на сходи. — Я з ним впораюся. Замкни двері.
— Уже хочете піти? — Скреготливим голосом поцікавився Марлін, коли вони рушили до сходів. — Так швидко? І не бажаєте зі мною поговорити? Я насолоджувався розмовою між вами двома. І так багато відкрив. Раніше я нічого не знав про Морд-Сіт. Тепер знаю.
Келен різко зупинилася:
— Про що це ти?
Хижий погляд перемістився з Кари на Келен.
— Я дізнався про твою зворушливу любов до Річарда Рала. Дуже люб'язно було з твого боку повідати про обмеженість його дару. Я це підозрював, і ти підтвердила мої підозри. Також ти підтвердила мою здогадку, що він вміє відчувати тих, хто має чарівний дар. Втім, навіть ти зуміла вгледіти невідповідність в очах Марліна.
— Хто ти? — Запитала Келен, підштовхуючи Надін до сходів.
Марлін утробно розсміявся:
— Як це хто? Не хто інший, як ваш самий страшний кошмар, дорогенька!
— Джеган? — Недовірливо прошепотіла Келен. — Вірно? Ти Джеган?
Утробний регіт рознісся по колодязю і луною відбився від стін.
— Ти мене застукала. Зізнаюся. Це я, соноходець власною персоною. Я запозичив розум цього бідолахи, щоб зробити вам візит.
Кара тицьнула ейджілом йому в шию, але Марлін млявим рухом відкинув її назад. Кара знову підскочила до нього і вдарила його по нирках. Він навіть не ворухнувся. Рухаючись, як маріонетка, він схопив її за шнурівку сукні і жбурнув об стінку, як солом'яну ляльку. Кара впала на підлогу обличчям вниз, і її світле волосся забарвилися кров'ю.
Келен штовхнула Надін до сходів.
— Забирайся звідси!
— Що ти будеш робити? — Запитала Надін, взявшись за перекладину.
— З мене досить. Я вже надивилася. Пора з цим кінчати. Негайно.
Келен рушила до Марліна, або Джегана, або ким він там був. Вона збиралася торкнутися його магією сповідниця.
Надін з криком пронеслася повз Келен по підлозі, ніби ковзала по льоду.
Марлін зловив її, крутонув і схопив за горло. Надін, витріщивши очі, судорожно хапала ротом повітря.
Марлін застережливо насварився пальцем, і Келен завмерла.
— Тс-с! Я зверну їй шию.
Келен відступила. Марлін злегка послабив хватку, і Надін з хрипом втягла в легені повітря.
— Одне життя взамін багатьох? І ти думаєш, що Мати-сповідниця не зможе зробити вибір?
Почувши ці слова Келен, Надін задьоргалась, відчайдушно намагаючись розтиснути пальці Марліна. Навіть якщо Марлін не зверне їй шию, якщо Келен торкнеться його своєю владою, то Надін теж кінець.
— Можливо. Але хіба тобі не хочеться дізнатися, дорогенька, що я тут роблю?
І долю, приготовану мною твоєму коханому, великий магістр Ралу?
Келен повернулася й крикнула:
— Коллінз! Закрийте двері! Замкніть їх!
Двері нагорі відразу зачинилися. Тепер колодязь висвітлювали тільки факели на стінах.
Келен повернулася до Марліна. Не зводячи з нього очей, вона почала повільно обходити камеру.
— Хто ти?
— Ну, взагалі-то це досить складне філософське питання, і важко відповісти на нього зрозумілими для тебе словами. Соноходець здатний проникати в проміжки часу між думками, коли особистість як така просто не існує, і захопити розум людини. Те, що ти бачиш перед собою, — це Марлін, моя слухняна кімнатна собачка. А я — блоха у нього на спині, яку він приніс у ваш будинок на собі. Він лише маріонетка, яку я збирався використовувати для… деяких цілей.
Надін продовжувала боротися, і Марлін сильніше стиснув пальці. Келен веліла їй не брикатися. Якщо вона буде продовжувати чинити опір, то в кінцевому підсумку її задушать. Надін затихла і змогла нарешті вдихнути.
— Твоя маріонетка скоро стане мертвою маріонеткою, — зауважила Келен.
— Він одноразового використання. І, на твоє нещастя, я його вже використовував.
Келен зиркнула на лежачу Кару і почала підбиратися до неї.
— Що це означає? Що він зробив?
— Як — що? Марлін привів тебе сюди. Звичайно, попереду у вас ще багато страждань, але він впорався зі своїм завданням. І мені пощастило бути присутнім при цій перемозі.
— Що він накоїв? Що ти робиш тут, в Ейдіндріле? Джеган реготнув:
— Розважаюся, що ж ще! Вчора я навіть ходив дивитися, як грають у Джалілі. Ти там теж була. І Річард Рал був. Я бачив вас обох. Мені не сподобалося, що він замінив брок на більш легкий. Перетворити таку хорошу гру в гру слабаків. У неї повинні грати важким м'ячем, і тільки найсильніші і найжорстокіші. Ті, хто дійсно жадає перемоги. До речі, ти знаєш, що значить «джа-ла», дорогенька?
