Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗

Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна (читать книги онлайн без сокращений .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Сумкою Сергій відкишнув собаку і підійшов до вікна; вітер саме стулив віконниці, і світло, протікаючи крізь шпарини, м’яким густоволоссям лягло йому на плечі, а потім дощ пах грибами, пляшку і шоколад вони знаходили полапки, «земля десь цвіте на грибницях», вино бродило тихіше від вицоку дощин по стіні, «лікар сказав: другий місяць… повір більш нікого не знала», «діждешся, буду батьком дитині», «милий, кого ж мені ждати ще?», «чуєш відцвітає десь» втомленому йому, дівчина снилась за партою, і там, у сниві, Сергій пам’ятав рідну близькість, і пам’ять пробуджувала — ковток шампанського і притулена до лоба пляшка відгонила решту дрімоти, а вдосвіта Валя плакала, в поцілунку Сергій відчував присмак крові на закушених її губах, потім відводила доцю до дитсадка, «дядя, дядя, а мені стільки років», випручувала вона долоньку і показувала три пальці, потім під церквою чекав кінця двох уроків і голуби синюватими тінями яснили іржавий купол, залітали до дзвіниці і пошерхом крил озвучували давно німу мідь, і до пізньої ночі вдвох блукали над річкою, «вийдеш заміж, дай знати», «жди запрошення на весілля», «не плач, я вірю», на вистудженій туманом кручі звісили ноги в морок і подалі від берега кидали гальку: не долітаючи до води, каміння чавкало мулом, де ніхто його не позбирає.

1987 р.

Василь Портяк

народився 31 березня 1952

Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - i_027.jpg

На самому початку третього тисячоліття помер останній великий музика моїх Карпат, моєї Гуцульщини. Пишу «моїх» і «моєї», бо нерозумно, мабуть, вважати, що в цих горах більше не буде великих музикантів. Але таких, як скрипаль Моґур, не буде. Будуть хлопці після консерваторії, будуть різні хлопці, напевно, як і нинішні, часом гратимуть на сільських весіллях, але в Моґура інша гра. Яка? Щоби хоч приблизно уявити, треба прочитати ранню новелу Василя Портяка «Мицьо і Вовчур», написану чверть століття тому. Вона увійшла до першої книжки «Крислачі», виданої у 1984 році. Письменник не творив життєпис Моґура, але його найдужче цікавив нерв Моґура, а це визначало дуже багато. Це визначило майже все. Йшлося, звісно, не тільки про мистецтво, про творче обдарування. Герої новел запам’яталися, і не тільки тому, що це були живі люди, — живописати може багато хто. Відчувався нерв.

Між першою і другою книгами Портяка — 22 роки. За цей час автора «Крислачів» могли сто разів забути. Тим більше — кінець століття і тисячоліття, і всі ті зміни в Україні, які виявилися не такими, як ми їх означили в особистих роздумах та хором на мітингах і пізніше на Майдані. Герої Портяка вистояли, насамперед не як герої чину, а як люди з плоті і крові, люди його оповідань. Нерв Моґура.

Отож, друга і на сьогодні остання книга Василя Портяка «У снігах» вийшла у 2006 році. Книга з 8-ми новел. У короткій післямові до неї я поставив число під знаком оклику, але врешті і це не головне. Навіть жорсткою самовимогливістю давно нікого не здивуєш — видав же свого часу Селінджер книжку під назвою «Дев’ять новел». До того ж, якраз ці 22 роки були віддані роботі в кіно. Навіть при нинішньому страхітливому становищі українського кінематографа окремі з тої жменьки фільмів створені за сценаріями Портяка. Починається в Портяка кінотема УПА. За його авторством з’явилися фільми: «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали», «Осіннє вбивство в Мюнхені», «Нескорений», «Залізна сотня».

Аж ніяк не міг обминути він цю тему. Ще за «перших совітів» у 1940 його родину по батькові вислали в Сибір. Однак одному з татових братів все-таки вдалося втекти. Брат Дмитро, пізніше — легендарний сотник Хмара. І вже коли стане Хмарою, коли прийдуть «другі совіти», до нього із Сибіру дивним дивом добереться брат Василь і будуть воювати пліч-о-пліч, і псевдо молодшого буде Сибіряк.

Взагалі, ця історія просто вимагає втілення всіма на світі виражальними засобами. Таж чітко на світлині зафіксовано, як на засніжену гору піднімаються упівці, і Сибіряк із кулеметом Дегтярьова через плече несе на плечах ведмедя, який, як відомо, взимку впадає в сплячку. Якось упівці підібрали в лісі ведмежа, і Сибіряк годував його молоком з пляшки, а пізніше, за порадою брата, «провадив вишкіл». Одне слово, мали ще одного «бійця»… У рік смерті Сталіна Хмару розстріляють у Києві, а роком раніше, прикриваючи брата з товаришами, загине Сибіряк. У 1952 році народився Василь Портяк. У рік смерті свого батька.

До 65-річчя УПА ту світлину надрукують у книзі і в газетах, розкажуть ту історію, а я нагадав її не з метою наголосити про ЩО не написав Василь Портяк, а ЩО допомогло йому створити ті вісім новел. Таких вісім новел, тільки вісім новел. Думаю, що їх не забудуть через двадцять два роки. Бо цей автор доводив теорему, яку довів і дехто до нього: людину можна вбити, але не можна перемогти. Не перемогти нерв Моґура.

© Василь Герасим’юк, поет (Київ)

Гуцульський рік

Головосіки. Насварив сьогодні Настуню — або не рви яблука, бахуре пустий! Скільки то можна вчити?.. Ще би урвала маку, або, сохрань Боже, капусту на самі Головосіки врубала! Боже, таке на світі твориться, а цій дітві хоч кіл на голові теши.

Богородиця. Знову приходив Городов, забрав «Псалтир» і зошити, що я в них співанки та казки списував. Таже, кажу, знаєте, пане-товаришу Городов, що мені тої книжки треба, й так уже Біблію сте забрали, «Треба, — скривився, — із тєбя тєпєрь дьяк, што із… карабін. Поп твой сбєжал в банду, тєпєрь о церкві ми позаботімся». А солдати, псяюхи, вкрали тютюнець, що я насік і сушив на припічку. Прости їх, Господи!

Здвиження. Гаддя сьогодні в землю ховається, а людині хіба йому завидувати — нема перепочівку.

Вбили голову сільради в Зеленому, а з Красника вчительку з собою в ліс забрали. Кажуть, Заведія.

Покрова. Батьки їли квасне, а оскома в синів на зубах.

Прийшли діти зі школи, а Михайлик годину упослідь, забився в кут і плаче. Давали в школі одежину бідним і з багатодітних, хотіли і йому куфаєчку дати, але чоловік з району вчув, що син дяка, і заказав то.

Луки. Забув сказати сьогодні Парасці, аби часник-лук посадила під зиму. Як бабі не напімни, то не здогадається до самого пришестя.

Найшли в Черетові сховок, але всі повтікали, тільки сестра Жвавого, що з ними була там, не умклася від пса — догнав її в чагарях, — то розбезпечила гранату й лягла на неї. Загинув також один солдат. Упокій їх, Господи, душу!

Дмитрія. Сьогодні капітан повіншував Дмитрика з іменинами. Перестрів коло школи й допитувався за отця Ординського. «Поп, каже, бандіт, отєц твой пріхвостєнь і ти бандеровскоє отродьє…»

Михайла. Таки прибув Михайло на білім коні — вчора Кострича забілілася, а сьогодні й у нас зима приймилася. Люд ще не весь буришку [174] впораїв, будуть тепер ватри на городах палити, лопатами ряди відкопувати. Біда.

Михайликові на свято купив куфаєчку, аби за тою не кривдував, та й решті п’ятьом щось мус було дати.

Пилипа. Буде й душі моїй піст, а не лиш тілу. Прийшов учора Заведія з трьома боївкарями, та й баба з ними. Бійтеся, кажу, Бога — до мене Городов, як у корчму, ходить, за «связі» з отцем допитує. А вони мені — не бійся, вже не буде, Ординський вмер у Космачі на тифус.

Прости, Боже, його душу, але чи пастиреве то діло — збрійно по лісах блавучити?

Андрія. Баба сидить у кутку й лиш очима світить, а ми в одно ворота дозираємо. Лиш би хто намкнувся — бабу під піл, у тьму єгипетську. Це ж бо смерть моя!

вернуться

174

Буришка — картопля.

Перейти на страницу:

Кобылянская Ольга Юлиановна читать все книги автора по порядку

Кобылянская Ольга Юлиановна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва отзывы

Отзывы читателей о книге Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва, автор: Кобылянская Ольга Юлиановна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*