Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Джеган і його свита йшли по широких дорогах, мережею прокладеним між ямами по всій рівнині. Ці дороги були достатньо широкі, щоб по них могли роз'їхатися два зустрічні вози. «Тут, внизу, Ваше Превосходительство. Ось це місце».
Джеган зупинився, оглядаючи довгий похилий спуск в яму. Здавалося, це було єдине місце розкопок, де не кишіли люди. Він оглянув найближчі ями.
«Очистити он ту теж, — сказав він, вказуючи на найближчу яму в напрямку плато. — І не починати нових розкопок в цьому напрямку».
Деякі з присутніх наглядачів поспішили виконувати вказівки.
— Ходімо, — сказав Джеган. — Хочу подивитися, чи дійсно це щось варте чи ні.
— Упевнений, ви як я і описував, визнаєте це цікавим, Ваше Превосходительство.
Джеган не звернув уваги на манірного посланця і почав спускатися по схилу на дно ями. Келен трималася поблизу. Обернувшись, вона помітила в десятці кроків позаду сестру Юлію.
Без капюшона на плащі, з прилиплим до голови мокрим волоссям, сестра явно не відчувала задоволення від дощу. Келен відвернулася, обережно спускаючись по слизькому брудному схилу.
Дно ями було нерівним місивом, в якому, копаючи і навантажуючи грунт, копошилися тисячі людей. Подекуди — очевидно, там грунт був м'якше і копати було легше — на дні ями були поглиблення.
В інших місцях, більш кам'янистих, копати було складніше, і залишалися виступи майже вдвічі вище Келен, які ще належало забрати.
Слідуючи за провідником через цей безлад, Джеган спустився в одне з заглиблень. Келен послідувала за ними вниз в провал, тісно оточена охороною. Вона хотіла бути якомога ближче до Джегана на випадок, якщо він відволічеться на те, що ховалося в ямі. Якщо їй представиться можливість, вона спробує вбити його.
Вони зупинилися, і провідник опустився навпочіпки.
— Ось, Ваше Превосходительство.
Він поплескав рукою по чомусь виступаючому із землі. Келен насупилася, разом з усіма розглядаючи відкопаний гладкий фрагмент.
Посланник не помилявся, він і справді виглядав штучним. Вона побачила щось, що нагадує шви. Схоже було на закопану в землю стіну.
— Розчистити, — наказав Джеган бригадирам, що спустилися в яму з ним разом.
Як і слід було очікувати, за його наказом, як тільки було відрито цю будівлю, роботу зупинили і робочих відвели до тих пір, поки Джеган не огляне знахідку особисто. Форма виступаючого предмета була злегка округлою, ніби вони знайшли верхівку масивної сфери.
У міру того, як робітники з лопатами і мітлами, слідуючи вказівці Джегана, розкопували завал, ставало очевидно, що гонець не помилявся: це виглядало куполом склепінчастої стелі.
Коли конструкція була розчищена, Келен побачила, що вона була зведена з великих каменів, висічених і підігнаних під форму склепіння арки. Знахідка дуже нагадувала Келен засипану будівлю, хоча у неї і не було даху, а тільки виступаюча зовнішня частина зводу.
Келен не могла і припустити, як така річ могла опинитися тут, на рівнині Азеріт, під землею. Неможливо було сказати, скільки сотень або навіть тисяч років покоїлася похована тут споруда.
Коли було знято достатньо землі і сміття, Джеган нахилився і пробіг рукою по вологому каменю. Його пальці пробігли по нечисленних швах. Вони були настільки щільними, що навіть лезо тонкого ножа не пройшло б між плитами.
— Принесіть сюди інструмент — ломи, ще що-небудь, — вимовив він. — Відкрийте це. Я бажаю знати, що приховано всередині.
— Зараз, Ваше Превосходительство, — вклонився один з керівників будівництва.
— Замість робочих залучіть своїх помічників, — Джеган випростався, обвівши рукою майданчик. — Виставити оточення всієї цієї ділянки. Поблизу не повинно бути нікого з рядових солдатів. Я залишу декілька людей зі своєї варти для постійного спостереження за ділянкою. Це місце має бути так само недоторкане, як мої особисті намети.
Келен знала, що варто якому-небудь солдату ввійти до гробниці — або можливо древньої скарбниці, якщо йому випаде її знайти — він неодмінно приступить до розграбування. Здобуті грабунком кільця, які носив Джеган, ясно показували, що той був знайомий з подібною практикою.
Келен підняла погляд, коли помітила, як деякі стражники Джегана попрямували по скату в поглиблення. Вони розштовхали зі свого шляху будівельних майстрів та інших охоронців щоб підійти ближче до імператора.
— Ми захопили її, — повідомив один з затамовуючих дихання чоловіків.
Джеган повільно посміхнувся, злобно усміхнувшись.
— Де вона?
Солдат подав знак.
— Прямо он там, Ваше Превосходительство.
Джеган кинув короткий погляд на Келен. Вона толком не зрозуміла, що він хотів сказати своїм поглядом, але від нього пробіг холодок по спині.
— Приведіть її сюди вниз, прямо зараз, — Джеган віддав розпорядження солдату.
Він разом з іншим стражником поспішив назад по скату, щоб привести того когось, кого вони захопили. Келен і уяви не мала, про кого вони тлумачили і чому це принесло таке задоволення Джегану.
Поки вони чекали, будівельні наглядачі продовжували роботу над вилученням чергових блоків гробниці. Після швидкого наказу, був витягнутий камінь приблизно в п'ятдесят футів завдовжки. Розчищаючи собі дорогу, вони дотримувалися прямій лінії, вивільняючи арочний прохід по всій довжині.
Інші люди розширювали розкопки поблизу гладкою кам'яної кладки. Чим більше вони відкопували, тим більше відкривалося обрисів — і масштабу — для огляду. Споруда була далеко не маленькою.
Якщо і справді камінь був стелею чогось внизу, то та кімната або усипальниця, повинна мати футів двадцять у поперечнику.
Але оскільки ні кінця, ні краю, як і раніше не було видно, то важко було уявити, яка реальна довжина споруди. З того, що було перед її очима, приміщення виглядало на щось подібне до передпокою перед усипальницею.
Келен озирнулася, коли почулися приглушені звуки криків і колотнечі. Величезні охоронці вели якусь худеньку фігурку, що відбивалася, вниз по брудному схилу.
Очі Келен розширилися. Її ноги підкосилися. З кожної сторони солдати викручували тонкі руки дівчинки, яка була вдвічі меншою зростом будь-якого з них.
Це була Джилліан, дівчинка, яку привели з древніх руїн міста Каска, дівчинка, якій Келен допомогла втекти. Келен вбила двох охоронців Джегана і Сестру Цецилію, щоб у Джилліан з'явилася можливість втекти.
Коли охоронці виштовхнули вперед безпорадну дівчинку, її очі мідно-червоного кольору, нарешті, звернулися на Келен. Ті очі були повні гірких сліз від всього того, що було втрачено, від невдалої спроби вирватися з лап цих солдатів Ордена.
Охоронці підвели її ближче і представили перед імператором.
— Так-так, — вимовив Джеган і супроводив свою промову плоским, хрипким хихиканням, — ви тільки подивіться, хто до нас завітав.
— Я шкодую, — прошепотіла дівчинка Келен.
Джеган оглянув Келен.
— Я відправив деяких людей, щоб вони знайшли і привели сюди твого маленького друга. Ти затіяла для неї вельми драматичну втечу. — Джеган долонями обхопив обличчя Джилліан, товстими пальцями стискаючи її щоки. — На жаль, все це було марно.
Келен не могла повністю погодитися з його висновком. Їй, принаймні, вдалося вбити двох з числа його елітних охоронців, а заодно і Сестру Цецилію.
Вона, принаймні, доклала всіх зусиль, щоб добути свободу для Джилліан. Вона намагалася з усіх сил. Її зусилля дорого їй обійшлися, але вона неодмінно зробить укотре такий же вчинок.
Джеган схопив тонку руку дівчинки в свою величезну лапу і підтяг її вперед. І знову він вишкірився на Келен.
— Ти знаєш хто це тепер у нас тут?
Келен не відповіла. Вона не збиралася приєднуватися до його ігор.
— А ми тут маємо, — почав він відповідати на своє ж власне запитання, — декого, хто допоможе нам змусити тебе вести себе добре.
Вона дивилась на нього нічого не виражаючим поглядом і продовжувала зберігати мовчання.
Джеган несподівано тицьнув пальцем в талію одного з спеціальних стражників Келен, що стояв поруч праворуч від неї.
