Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
Природно, способові життя фінських племен VIII—XII століть відповідали й знаряддя праці. Це аксіома. Ось чому археологи, які працювали на недоторканому археологічному полі ростовсько-суздальської землі, повсюдно знаходили безліч кам’яних знарядь праці. Тобто — ознаку первісного стану суспільства. Тут ремствувати на яку-небудь упередженість нема рації. Маємо історично достовірну картину стану московита IX—XII століть, до появи в тій землі Юрія Довгорукого. До речі, у цьому нічого принизливого нема, тому що кожен народ проходив подібну стадію свого розвитку.
Однак нагадаємо читачам, на якому щаблі розвитку перебували київські слов’яни в X—XII століттях. Уже 1037 року в Києві князем Ярославом Мудрим був закладений величний собор Святої Софії. Можна уявити, яким рівнем інженерної думки та якими ремеслами необхідно було володіти будівельникам собору, щоб звести 13-главий храм із тристоронніми двоярусними галереями.
А тема шедеврів стародавньої мозаїки та малюнків, навіть у нашому контексті, вимагає особливої розмови...
То був період розквіту культури і писемності давньої Київської держави. Природно, та культура й писемність, та київська інженерна думка й майстерність ремісників були затребувані слов’янським народом давнього Києва, його жителями. Русичі-українці в IX—XII століттях, без сумніву були серед найперших у рядах європейських народів, куди притягли і московитів через 500—600 років. Утім, це вже інша тема .
г)мерянські прикраси: підвіски, браслети, намиста тощо
Раніше ми говорили про фінські прикраси й, зокрема, про мерянські. Тому поведемо мову про прикраси в контексті порівняння мерянських і слов’янських. Подивимося на них, порівнюючи одні з одними, особливо звертаючи увагу на відмінності та причини, які спонукали до відмінностей.
Меряни, як і всі фінські племена, полюбляли прикрашати себе, свій одяг, пояси, свою голову підвісками різної форми. Археолог О. С. Уваров звернув увагу на повсюдне носіння мерянами підвісок у вигляді: бубонців, різних блях, коників, кілець, обручів, ведмежих зубів, металевих качок, звіриних лап із пазурами, круглих пластинок, кульок тощо. Природно, носіння подібних підвісок у першу чергу пов’язане з релігійними поглядами фінських племен. Однак мало воно й практичне значення: людина, перебуваючи в тайговому лісі, при потребі могла зчиняти неймовірний галас, відлякуючи всіляких звірів. То була людина лісових нетрів, і вона чудово знала, як поводитися в лісі.
Як засвідчив професор Петербурзького університету Федір Кіндратович Вовк, нічого подібного не спостерігалося серед племен київської землі. Що характеризує не лише різницю в побуті етносів, а й відмінність середовища перебування. У своїй книзі "Лекції з української етнографії та антропології" він написав: "Нарешті, поясні прикраси, яких зовсім немає по всій Україні (за винятком гуцулів)".
Одночасно меряни носили на руках і ногах усілякі зап’ястя та браслети. О. С. Уваров, зокрема, указав: "На Табл. XXVIII помістили ми, як скандинавські вироби, п’ять браслетів (мал. 38—42) із крученого дроту через їхню подібність із браслетами, знайденими в скандинавських країнах" [4, с. 109].
Водночас професор Ф. К. Вовк писав: "Цілком певною рисою сучасних українських прикрас... є цілковита відсутність браслетів... із древніх часів браслети були прикрасами лише привізними й навіть тоді не були поширені по цілій території сучасної України" [4, с. 34].
Ще більша відмінність спостерігається в намистах (бісері). Про це писав особисто О. С. Уваров:"... У всіх курганах лише одне зелене намисто,... хоча про нього і згадує Ібн-Фадлан. Дивно, що, перелічуючи головні предмети торгівлі з русичами, він... вказує на намиста, які в курганах трапляються як рідкісні винятки" [4, с. 76].
О. С. Уварову це здавалося дивним. Однак у цьому немає ніякої дивини, бо меряни ніколи не належали до "русичів".
І нарешті, скажу кілька слів про мечі.
Розкопавши 7729 курганів, О. С. Уваров знайшов лише три залишки мечів (із них — одна шабля). І це в часи (IX—XII століття), коли кожен русич навіть "спав з мечем".
"Ібн-Фадлан... намалював нам повне озброєння Русів: кожен із них... носив сокиру, ножик і меч, без яких їх ніколи не зустрічали...
Незважаючи на ясність слів арабського письменника, мечі були в могилах (Мерян. — Б. Б.) як рідкісні винятки" [4, с. 123—124].
Через що й виникає резонне запитання: чи варто росіянам базувати свою історичну науку на суцільних винятках?
Ми ж бачимо: етноси слов’ян Подніпров’я та фінських племен країни Моксель відрізнялися істотно. Практично у всьому.
6
Цілком імовірно, читачі вже неодноразово задавали собі запитання: як же так сталося, що російські історики пропустили такий страшний удар, якого завдав їхній історіографії своїми археологічними роботами О. С. Уваров. І не лише він, бо працювало чимало інших археологів і антропологів.
Зверніть увагу: всі найбільш разючі удари по московській історичній брехні про слов'янське походження московитів були завдані в другій половині XIX століття. Головними напрямками цих ударів стали дослідження з археології та антропології, а також вивчення давнього побуту і звичаїв московитів. Дослідження повністю заперечували словесні байки "великоросів". Вони свідчили про разючу відмінність етносу Подніпров’я від етносу межиріччя Оки і Волги. Словесна полова російської історичної науки відсівалася навіть від легесенького подуву вітерця фактологічних джерел.
Треба відзначити: жорстока суперечка між прихильниками норманської теорії походження Русі та прихильниками чисто слов’янського її походження, що спалахнула було на початку другої половини XVIII століття, майже повністю згасла в період царювання Катерини II. Тоді подібна суперечка була недоречна. Бо сама присутність німецької пані (майже норманки) на російському престолі знімала питання з порядку денного. Та й Катерина II, особисто втрутившись в історіографію "переважно Росії”, поставила "остаточні крапки" в історії Московської держави. Так до початку XIX століття був установлений якийсь консенсус між норманістами і слов’янофілами. Тобто була дана можливість, у межах дозволеного "загальноросійськими літописними зводами", вести будь-які дослідження в археологічному, антропологічному, історичному і т. д. напрямках. Головною умовою подібних досліджень було збереження "статусу-кво" катерининської концепції побудови російської держави, походження правлячої династії та становлення московитів як народу. А відповідно до катерининської концепції, народів, які створили "єдину русь", було багато. Тут і слов'яни, і чудь, і меря, і весь, і мурома й т. д. Ясна річ, згідно з концепцією, слов’яни були головними, і їм дозволялася міграція в будь-якому напрямку. До речі, тим же фінським племенам заборонялися будь-які зсуви в напрямку слов’ян. Вони могли лише бути "витиснуті слов’янами" зі своєї обителі. Подалі, на схід і на північ. Усе до банальності просто, надійно. І якщо читачі зазирнуть у будь-яку працю О. С. Уварова, Д. О. Корсакова. П. С. Савельєва, А. П. Богданова, О. О. Шахматова, вони переконаються: видатні вчені, в принципі, ніде не суперечили катерининській (романовській) концепції. Вони скрізь розповідали про "перетікання слов’ян", "перевагу слов’ян", "слов’янське минуле" тощо. Однак, крім "словесного лушпиння", подавали сотні, тисячі незаперечних фактів, які повністю відмітали подібне "лушпиння".
Якщо відкриємо старі російські енциклопедичні словники, побачимо: навіть на початку XX століття московська археологія прихильно сприймала праці О. С. Уварова.
Читаємо: "Уваров Олексій Сергійович (1828—1884) — відомий археолог... Першою ж працею своєю гр. Уваров виборов собі видатне місце серед наших дослідників...
