Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗

"Перевага східних монет перед західними свідчить, що мерянська торгівля зі Сходом була більш жвава, ніж із Заходом; при цьому факт, що східних монет, карбованих до ХІ століття, збереглося аж стільки, показує, що ці комерційні зносини почалися зі Сходом набагато раніше, ніж торгівля із Західною Європою" [4, с. 75].

"Перші західні монети (з Німеччини) належать до X століття, а перші англосаксонські — до кінця X і початку XI століття" [4, с. 75—119].

Археолог О. С. Уваров робив свідому помилку уподібнюючи рік випуску монети в чужій, далекій країні, з роком її появи в мерянській землі. Скоріше за все, монети з'являлися серед мерян через кілька десятків років після їхнього карбування. Гадаю, у цьому годі сумніватися. У своїй книзі граф О. С. Уваров свідомо "зсував час". Що цілком зрозуміло. Адже й він квапився якнайшвидше "ослов'янити" мерян.

Звертаю увагу на ще одну цікаву істину, яку замовчують російські історики. Погляньте, навіть так звані "літописні зводи" видали "на гора" цікавий факт: у жодному з них з 913 до 988 року не згадується так звана ростовсько-суздальська земля. Начебто и та й зовсім не існувало. Вище ми подавали слова професора Д. О. Корсакова з цього приводу. Цей факт, разом з фактом відсутності в мерянській землі європейських монет IX — більшої частини X століття, засвідчив відсутність зв’язків мері зі слов’янськими Києвом, Новгородом та іншими європейськими народами. Цьому не варто дивуватися. Великоросійські "автори літописних зводів" і не сподівалися, що колись комусь буде дозволено зруйнувати їхню брехливу "теорію".

У цьому розділі не будемо заглиблюватися в нетрі російських "літописних зводів", щоб підтвердити дослідження професора О. О. Шахматова, з яких випливає, що раніше, до 913 року, жоден із київських князів не з'являвся в так званій ростовсько-суздальській землі, або, вірніше, у землі народу моксель. То були елементарні вигадки авторів "історії, переважно Росії".

Послухаймо знову графа О. С. Уварова. Цього разу — його думки стосовно Візантії та візантійських монет:

"...Ми повинні взагалі зауважити, що, судячи з незначного числа знайдених візантійських монет і незначної порівняно кількості предметів візантійського виробництва, Меряни не мали прямих торговельних відносин із Грецією. Спершу Булгари слугували Мерянам посередниками в придбанні візантійських виробів, а потім, імовірно, Нормани з Новгородцями прибрали цю монополію до рук" [4, с. 88].

У мерянських курганах і скарбах було знайдено тільки три візантійські монети: одна — біля села В. Брембала та дві — біля села Васильки. Монети належали до другої половини X століття.

Археолог О. С. Уваров слушно засвідчив: судячи з незначної кількості монет, а головне — з відсутності в могильних курганах речей, прикрас та інших предметів візантійського виробництва, — меряни не мали прямих торговельних контактів із Візантією. Це тим паче дивно тому, що в той час великі київські князі вважали Константинополь мало не своїм "рідним домом". Гадаю, ніхто не забув: починаючи від Олега і закінчуючи княгинею Ольгою та князем Володимиром, зв’язок із Візантією підтримувався більш ніж регулярно. Як бачимо, мерянський народ до цього київського родинного зв’язку ніякого відношення не мав.

Такий парадокс ростовсько-суздальської землі! Хоча "великороси" понад 200 років співають зовсім інші пісні. І навіть не заглядають у дослідження археолога О. С. Уварова.

Однак це тільки квіточки. Виявилося, що, розкопавши 7729 могильних курганів, а пізніше додатково вивчивши ще кілька тисяч розкопок, виконаних також у мерянській землі археологами К. М. Тихонравовим, А. П. Богдановим, М. О. Ушаковим, Л. М. Сабанєєвим та іншими, граф О. С. Уваров не виявив ні єдиної київської монети. Але якщо про візантійські монети та про зв’язки мері з Візантією О. С. Уваров висловив цілком певну думку, то про зв’язки мерянської землі з Київською державою в IX—XIII століттях граф і словом не згадав. Вірніше буде сказати: "співав старі пісні", абсолютно ігноруючи питання відсутності київських монет. Цілком зрозуміло — робив він це радше усвідомлено. Як і десятки інших російських археологів того часу. До речі, треба розуміти, що люта російська цензура, як царська, так і більшовицька, ніколи б і не дозволила просторікувати на подібну тему. Тому стверджувати, чи було замовчання усвідомленим, чи примусовим, досить- таки складно. Та й не має це визначального значення. Можна сказати з впевненістю: учений такого рівня, як О. С. Уваров, безумовно, не міг не помітити подібного явища і не зробити відповідних висновків. Як безсумнівно й те, що граф О. С. Уваров не проронив ні єдиного слова з цього приводу.

Отже, у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах як першого (IX—XII століття), так і другого (XII—XVI століття) періодів не знайдено ні єдиної київської монети під час розкопок XIX століття. Тобто, слідуючи логіці графа О. С. Уварова, ми маємо повне право заявити: упродовж IX—XVI століть мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами. Сподіваюся, це очевидно. Хоча "стара московська брехня" дотепер не дозволяє нам невимушено, легко прийняти цю просту аксіому. Однак не забувайте: Київ чеканив монети з X по XIII століття й далі, у часи Литовсько-Руського князівства, у XIV—XV століттях. Ці істини незламні.

Така третя відмінність мері від слов’ян.

Мерянський народ не мав державних зв’язків із київськими слов'янами до приходу військ хана Батия.

Про християнську православну віру поговоримо нижче. Це дуже серйозне питання, яке зовсім не свідчить про державні зв’язки.

А тепер звернімося до дуже цікавого, останнього в цій частині питання. Згадаймо великого Вільгельма де Рубрука, його чудове свідчення:

"Ця країна за Танаїдом (Доном. — В. Б.) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі тут величезні ліси, в яких живуть два роди людей: Моксель, що не мають ніякого закону, чисті язичники... їхній государ і чимало люду були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою, щоб ступити в Германію, тому Моксель вельми прихильні до Германців, сподіваючись, що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар" [10, с. 88].

Ми розуміємо: "Государ" народу Моксель і його воїни, які загинули в поході військ хана Батия в Європу в 1240—1242 роках, не могли принести в мерянську землю відомостей про "германців". А представників фінських племен, які повернулися з військового походу ханських військ, вижило дуже мало, і Батий продовжував їх тримати в армії за тисячі кілометрів від "Мерського стану". У мерянську землю з Німеччини повернулися одиниці. Цілком зрозуміло — вони не могли оповісти всьому мерянському народу про силу і міць германців, щоб серед усієї мері поширилася впевненість, "що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар". Це очевидно. Однак вони принесли звістку про військове зіткнення "татар з германцями". І це стало вирішальним фактором, який відновив історичну пам'ять мері. Тому що країна Моксель, за Рубруком, і була країною мерянського народу. А меряни впродовж XI—XII століть вели найбільш інтенсивну торгівлю саме з германським народом. Щодо цього ми маємо незаперечні свідчення.

Розкопавши багато тисяч курганних поховань у мерянській землі, О. С. Уваров знайшов у могилах понад 80 германських монет — найбільша кількість з усіх, що належать одному європейському народові. Крім монет, у могилах були знайдені тисячі предметів побуту прикрас і зброї, які мали німецьке походження. Ось свідчення археолога:

— "...намиста з гірського кришталю, аметисту й сарделику. За місцем народження цих каменів вони повинні були привозитися з Німеччини... А тому що в курганах знаходили часто монети з південної Німеччини і з Богемії, то ми маємо нову вказівку на ті саме країни, котрі були відомі як місця народження цих дорогоцінних каменів" [4, с. 85];