Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗

Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Чорний обеліск - Ремарк Эрих Мария (книги онлайн полные .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Не туди гнеш. Я тільки відрізняю одну річ від іншої.— Георг пускає мені в обличчя хмарку диму. — Я краще гідно, з філософським сумом, терпітиму скороминучість життя, ніж вульгарно плутатиму якусь там Мінну чи Анну з суворою таємницею буття і думатиму, що світ перевернеться, коли Мінна чи Анна віддасть перевагу якомусь Кардові чи Йозефові. Або Ерна отому дебелому шмаркачеві в костюмі з англійської шерсті.

Він глузливо сміється. Я холодно дивлюсь у його зрадницькі очі.

— Дешевий удар, гідний Генріха, — зауважую я. — Ти, примітивний любителю того, що легко дається! Може, поясниш мені, навіщо ти тоді з таким захватом читаєш журнали, в яких тільки й є, що недосяжні сирени, скандали з вищого світу, дами з театру та зірки кіно?

Георг знову пускає мені в очі на триста марок диму.

— Це я роблю для своєї фантазії. Ти ніколи не чув про небесне й земне кохання? Ти ж недавно сам пробував поєднати їх у своїй Ерні і дістав добру науку, ти, бакалійнику кохання, який хоче мати в одній крамниці і квашену капусту й ікру! Ти ще й досі не знаєш, що тоді капуста ніколи не відгонить ікрою, а ікра завжди відгонить капустою? Я тримаю їх окремо, і тобі слід теж так робити! Так зручніше жити. А тепер ходімо, помучимо Едуарда Кноблоха. Сьогодні в нього на обід тушкована яловичина з макаронами.

Я киваю і мовчки беру капелюха. Георг, сам того не знаючи, дуже вразив мене, — але хай мені чорт, коли я дам йому помітити це.

Повернувшись, я застаю в конторі Герду. Вона в зеленому светрі і короткій спідниці. У вухах у неї великі сережки з фальшивими самоцвітами, а на светрі приколена троянда з Різенфельдового букета. Вона показує на квітку й каже:

— Мерсі! Усі заздрили, Такий букет гідний примадонни.

Я дивлюся на неї. Ось, либонь, саме те, що Георг зве земним коханням, — зрозуміла, міцна, молода дівчина, яка не вдається до зайвих фраз. Я послав їй квіти, і вона прийшла, бо зрозуміла мій вчинок так, як і повинна зрозуміти кожна розсудлива людина. Замість того, щоб влаштовувати довгу комедію, вона ось сидить переді мною. Вона прийняла ж од мене квіти, і тепер, власне, обговорювати вже нічого.

— Що ти робитимеш сьогодні після обіду? — питає Герда.

— Я працюю до пятої. Потім дам урок одному ідіотові.

— Урок чого? Ідіотизму?

Я посміхаюсь.

— Взагалі то так.

— Це буде до шостої. А після того приходь в «Альтштедтер Гоф». Я там тренуюсь.

— Гаразд, — не задумуючись, погоджуюсь я.

Герда підводиться.

— Отже, тоді…

І, на мій подив, підставляє мені своє обличчя. Посилаючи їй букет, я не думав, що до такого дійде. А, зрештою, чому б і ні? Мабуть, Георг каже правду: муки кохання треба лікувати не філософією, а тільки іншою жінкою. Я обережно цілую Герду в щоку.

— Дурний, — каже вона і сміливо цілує мене в губи. — У мандрівних артистів немає часу на всілякі церемонії. За два тижні мені треба їхати далі. Ну, до вечора.

Герда виходить з бюро, пряма, струнка, дужа. На голові в неї червоний берет. Здається, вона любить яскраві кольори.

На подвір’ї, біля чорного обеліска, вона зупиняється й дивиться на нашу голгофу.

— Це наш склад, — пояснюю я.

Герда киває.

— Вони дають якийсь прибуток?

— Ледь-ледь, у такі часи…

— І ти тут служиш?

— Так. Смішно, правда ж?

— Нічого тут немає смішного, — заперечує Герда. — Що ж тоді казати мені, коли я в «Червоному млині» вигинаюсь і просовую голову між ноги? Думаєш, бог цього хотів, коли створював мене? Отже, до шостої.

З саду з поливальницею в руках виходить стара фрау Кроль.

— Пристойна дівчина, — зауважує вона, дивлячись услід Герді.— Хто це така?

— Акробатка.

— Он як, акробатка! Акробатки здебільшого пристойні. А вона часом не співачка?

— Ні. Справжня акробатка. Робить сальто, стоїть на руках і звивається, як змія.

— То ви її добре знаєте. Вона хотіла щось купити?

— Ще ні.

Фрау Кроль сміється. Скельця її окулярів виблискують проти сонця.

— Любий мій Людвігу, — каже вона, — ви навіть не уявляєте собі, яким безглуздим здасться вам теперішнє вашо життя, коли вам стукне сімдесят.

— В цьому я ще не дуже впевнений, — заперечую я. — Тобто воно й тепер уже здається мені досить безглуздим. А що ви думаєте про кохання?

— Про що?

— Про кохання. Небесне й земне?

Фрау Кроль весело сміється:

— Про це я вже, слава богу, давно забула.

Я сиджу в книгарні Артура Бауера. Сьогодні він має платити мені за уроки, які я даю його синові. Артур молодший скористався нагодою і, замість привітання, підклав мені на стілець дві кнопки. Я б за такий вчинок залюбки ткнув його тупе обличчя в акваріум із золотими рибками, що прикрашає плюшевий салон, однак мушу стримуватись, інакше Артур старший не заплатить мені, і Артур молодший знає це.

Артур старший — низенький чоловік з гострою борідкою і жвавими очима.

— Отже, йоги, — весело каже він, підсуваючи мені купу книжок. — Я тут відклав для вас усе, що в нас є. Йоги, буддизм, аскетизм, чревовіщання… Ви хочете стати факіром?

Я кидаю на нього сердитий погляд. Ще один стрілець, котрий цілиться в моє розбите серце. Але з твоїм дешевим зубоскальством я справлюсь, ти не Георг!

— В чому зміст життя, пане Бауер? — суворо питаю я.

Артур очікувально дивиться на мене, як пудель.

— Ну?

— Що ну?

— Де сіль? Ви ж розповідаєте якийсь анекдот?

— Ні,— холодно відповідаю я, — це анкета для спасіння моєї молодої душі. Я звертаюся з цим запитанням до багатьох людей, особливо до тих, хто мусить знати відповідь.

Артур перебирає пальцями бороду, як струни арфи.

— Ви що, серйозно серед понеділка, в робочий час, морочите людей отакими безглуздими запитаннями та ще й відповідь на них хочете мати?

— Авжеж, — відповідаю я. — Мерщій кажіть свою думку! Отже, ви теж не знаєте! Ви, незважаючи на всі свої книги!

Артур пускає бороду і хапається за волосся.

— Боже, чим люди клопочуться! Обговорюйте такі речі в своєму клубі поетів!

— В клубі поетів цим запитанням тільки надають поетичної форми. А я хочу знати правду. І хочу ще знати, для чого я існую і чому я не черв’як?

— Правду! — бурчить Артур. — Правда годиться хіба що для Пілата. А мені вона ні до чого. Я книгар, чоловік і батько, і цього мені досить.

Я дивлюсь на книгаря, чоловіка й батька. На правій щоці в нього вискочив прищ.

— Отже, цього вам досить? — різко кажу я.

— Досить, — рішуче повторює Артур. — Часом навіть забагато.

— А в двадцять пять років рам цього теж було досить?

Артур витріщає на мене свої голубі очі.

— В двадцять п’ять років? Ні, тоді я ще чимось хотів стати.

— Чим? — з надією питаю я. — Людиною?

— Власником книгарні, чоловіком і батьком. Людиною я й так був. А от факіром — ні.

Завдавши мені такого нікчемного удару, він запобігливо поспішає назустріч дамі з пишними обвислими грудьми, яка просить роман Рудольфа Герцога. Я нашвидку перегортаю книжки про щастя аскетизму і відкладаю їх набік. Удень людина значно менше схильна до таких речей, ніж уночі, на самоті, коли їй не залишається нічого іншого.

Потім я підходжу до полиці з книжками про релігію й філософію. Вони — гордість Артура Бауера. Тут у нього зібрано майже все, що людство за кілька тисячоліть передумало про зміст життя. Отже, за якихось там кількасот тисяч марок можна мати вичерпну інформацію про це — власне, навіть за менше, десь за двадцять чи тридцять тисяч марок, бо коли зміст життя хтось здатен пізнати, то для цього досить однієї книжки. Але де вона? Я оглядаю полиці вздовж і впоперек. Відділ надто великий, і це мене раптом приголомшує. Скидається на те, що з правдою і змістом життя поводяться, ніби з рідиною для волосся: кожна фірма хвалить свою, як найцілющішу, але Георг Кроль, котрий перепробував кожну з них, все одно лисий, і це йому треба було знати з самого початку. Коли б якась фірма мала рідину, від якої справді росло б волосся, то вона була б єдиною, а всі інші давно б збанкрутували.

Перейти на страницу:

Ремарк Эрих Мария читать все книги автора по порядку

Ремарк Эрих Мария - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Чорний обеліск отзывы

Отзывы читателей о книге Чорний обеліск, автор: Ремарк Эрих Мария. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*