Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Можливо, не без бажання віддалити Золотаренка дальше від сих конкуренційних районів і поставити його в неможливість займатися своєю займанщиною, московський штаб розвиваючи новий наступ на в. кн. Литовське, рішив і Золотаренка з його армією справити як найдальше від сеї займанщини. Одначе перші директиви в сім напрямі Золотаренко здається пускав повз уха. 8 червня н. с. посилаючи цареві з Оникієнком та иншою старшиною трофеї і бранців з козацьких екскурсій, він виправдувався, що сам не відходить від Ст. Бихова, щоб не лишати позаду себе сих неприятелів, “з небезпекою міст і волостей тутешніх” 6). В відповідь на се разом з милостивою похвалою дістав він від царя заклик приїхати до царської кватири в Кописи “видЂть наши государскіе пресвЂтлые очи” 7). Золотаренко не спішив- тоді післано до нього спеціяльного післанця, Матвія Поливанова-на взір посольств, що посилалися до гетьмана: приїхавши він мав дати знати наказному гетьманові, що привіз царську грамоту і милостине слово-“аби наказний гетьман велів йому бути у нього”, і скликав на сю авдієнцію полковників, сотників, осавулів, всіх начальних людей і все військо. Ставши потім перед гетьманом Поливанів мав спитати про здоровлє гетьмана (наказного) 8), старшини і всього війська, переказати царську похвалу “за прямую службу и радЂнье”; далі повідомити, що військо козацьке повинно прислати тисячу коней “подъемных”, з огляду що в царському обозі дуже богато вигинуло коней в поході, і сам гетьман повинен приїхати до царської кватири 9).
Поливанов знайшов Золотаренка в Могилеві, мовляв у дорозі до царя, і той відписав цареві, що спішно виконує се порученнє. Справді, 10 червня він уже мав урочисту авдієнцію, тільки не в Кописи, а в Шклові, куди цар переніс свою ставку. Разом з ним його протопоп Максим, полковники, старшина і козаки, і московський стольник Дмитриєв-учасник козацьких експедицій на литовське військо. Думний дяк Лопухин представив їx (“явив”) цареві, і потім іменем царя вичислив всі заслуги Золотаренка і його війська, і об'явив їм царське жалуваннє: “тобі, гетьманові нашому срібний кубок і 4 сорока соболів; протопопові, Василю Золотаренкові, суддям Іванові Нестеренкові й Яцку Петровичеві (Петрову), полковникам Іванові Поповичу й Охимові Коробці, та “Данилові гетьманичеві” по сороку. А на далі наказав промишляти над Старим Биховим і там де буде наказ й. цар. Величества 10).
По сім Золотаренко з товаришами подали Лопухину свої петиції; цінно, що вони заховалися в ориґіналі 11), я тому їх наводжу:
“Реєстр о що просити Иларіона Дмитревича.
“НапервЂй просити о приста†Василію Ничипоровичу, брату моєму, которому єсть указ итти вперед с АлексЂєм Никитичем Трубецким.
“2. И ведлуг указу єго цар. в., пана нашего милостивого, єжели мнЂ в прудком часЂ позволит из-под Быхова рушати ся из войском.
“3. И о то просити в. ц. в. жебы грамоту своєю цар. в. дал до Старого Быхова, из которою грамотою жебы того ротмистра, которого я тепер препроводил, пустити вызволил. Жебы оную грамоту єго цар. вел., пана нашего мил., тым Быховцам отдал и оповЂдил и єго цар. величеству.
“4. Просити єго ц. величества о грамотЂ тоє ведлуг товариства нашого, котріє тепер в домах зостают а товарищами нашими имянуть ся, жебы до войска шли на услугу є. цар. вел.
“5. Просити є. ц. в. же бы нам слугам своим позволил комонником вперед ити, а табор зоставивши тилко всегда противно ворогов и недругов є. ц. вел.
“И о том челом бью твоєй чесности, добродЂю моєму 12), ведлуг челобитной моєй, которую подалем є. ц. вел. ведлуг отца Максима духовного моєго, жебы одержал ласку от є. ц. вел.
“И о том просить є. цар. вел., пана нашего мил., жебы товариству нашему волно (збиратися) из всЂх городов бЂлорусских-так Могилева яко и инших. А войти б не збороняли до боку нашого заєдно из нами купити ся на ворогов и недругов є. цар. вел.”.
Другого дня на се дано царські резолюції: визначено приставом до Василя Золотаренка звісного вже нам стольника Кикина; про похід Івану Золотаренкові обіцяно указ на пізніше; до Старо-Бихівців написано царську грамоту з закликом до підданства; Максимові Филиповичу дано привилей на с. Ушню 13). До могилівського воєводи післано з Кикиним наказ перевести в Могилеві і Могилівськім повіті набор всякого воєнно-служебного люду до Золотаренкового війська, оповістити по містечках і селах, щоб усякі служилі люди з Могилева й Могилівського уїзду йшли до наказного гетьмана, записуватися у нього (до війська) та йти з ним на службу 14). Коли притім була думка очистити повіт від усяких схильних до козацтва елєментів, то Золотаренкові було дуже на руку се уповаженнє забирати до свого війська місцевий люд; і він потім просив царського потвердження могилівському воєводі, щоб він не забороняв “ніякому охочому йти до козацького війська” 15). Про число сього війська доносив він цареві 26 н. с. червня, що переглянувши своїх козаків, нарахував 20 тисяч активних і 6 тис. “хорих” 16).
Одночасно з наказом про набор Золотаренкові дано наказ: забезпечивши облогу Ст. Бихова з усім військом і братом Василем іти на Свислоч під Менськ і над польськими й литовськими людьми промишляти “скільки милосердний бог поможе” 17).
Для Золотаренка й його війська почалася таким чином серія далеких походів: за походом на Свислоч похід під Вильну і трохи потім під Городню і Новгород, далі під Ковну. А тим часом в його неприсутности Москва попробувала здобути Ст Бихів своїми силами: туди післано Трубецкого з великим військом і з грамотою до Бихівців-щоб піддалися на царське імя. Але сей номер не пройшов і каторжний “курник” не хотів слухати й царських листів так само як не слухав гетьманських -тримався далі, після зимового наступу Радивила набравши надії, що поратунок раніш чи пізніш таки йому прийде. Коли наступило фактичне замиреннє з Поляками в осени, Золотаренко, очевидно, вернувся на свою займанщину і разом з Трубецким обложив Ст. Бихів-але з сього часу не маємо ближчих звісток про нього. З одної одписки Трубецкого з-під С. Бихова десь 7 н. с. листопаду, довідуємось, що козаки з полковниками тоді розійшлися “по домам”, а під Ст. Биховим лишилося тільки 500 козаків, вибраних з ріжних полків, під начальством Золотаренка, але зимовати вони там не збиралися в такім малім числі 18). На се московський штаб дав наказ Золотаренкові полишити Ст. Бихів і відійти до Нового Бихова, і відти “промишляти”, коли б Старобихівська залога виходила “в загони” 19). Але Золотаренко, здається, сього наказу не виконав, бо смерть настигла його таки під Ст. Биховим: про се розповідає “Самовидець” що запамятав страшні обставини його похорону:-“Іван Золотаренко, повернувши од є. ц. вел. з Литви, підійшов з військом козацьким під Бихів Старий, і там оний в обложенню держав, де на коню підчас потреби оного на герцу пострілено в ногу з мушкета, од которої ноги і помер під Биховом”. І тут дуже інтересний, з инших джерел невідомий факт-бунту війську, що змусив старшину звести військо до дому: “И там по смерти його, як тіло попроваджено до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво: на своїх старших чернь повстала була, хотячи старших побити. Але старшина скупившися многих з черни вистинала-бо чернь напавши на вози купецькі з горілками, оних рабуючи позапивалася. На котрих (на чернь) напавши старшина вистинала, а провідців повішали. І так уже не можучи держати більше Бихова за (тим) непослушенством, і оний узяти не можучи, відступили на Україну, зіставивши там з військом полковника Нечая- котрі там стояли і коло тамошнього повіту Могилівського і коло инших городів, аж по самий Гомель, бо тільки один Бихів Ляхам голдував” 20).
Далі Самовидець оповідає, яка біда трапилася на похороні: “бо сам там був і набрався страху немалого”. Оповіданнє се належить до найбільш яскравих і літературних місць його літописи, і з огляду на його інтересні побутові подробиці, не можна його тут поминути; я навожу його в модернізованій парафразі.
