Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
Не зупинятимемося на супутніх язичницьких віруваннях мерян, тому що вони хоча й дуже характерні, як, наприклад, вірування про перевагу правої сторони, однак — принагідні для нас і, я б сказав, другорядні. Хто хоче більш докладно про це довідатися, може звернутися до праць графа О. С. Уварова і професора Д. О. Корсакова. Я ж акцентую увагу на дуже серйозному висновку, зробленому професором Д. О. Корсаковим (про що згадувалося вище):
"...побут Мері, не виказуючи особливих відмінностей від стану взагалі дикого племені, — може бути охарактеризований так: живучи в лісистій, дикій місцевості. Мер я займалася звіроловством і полюванням і, можливо, розпадалася на кілька родів, які мали своїх племінних князьків на кшталт тих, які пізніше з’явилися в Мордви... Однак... релігія Мері проявила неабияку живучість при поширенні Християнства в Ростовсько-Суздальській області" [9, с. 44].
Багато сотень років російські історики та політики намагалися довести, що саме в ростовсько-суздальську землю, починаючи з XII століття, змістився центр політичного життя Київського князівства. Варто зауважити: якби в XIII столітті в землі мерян і взагалі — всіх фінських племен — не наскочили татари хана Батия, та земля ще багато сотень років залишалася б найдикішою європейською глушиною. Саме Золота Орда, яка стояла на той час набагато вище в політичному, військовому та економічному розвитку, виявилася каталізатором підйому Московії "від стану взагалі дикого племені" до рівня розвитку самої Золотої Орди. Хоча весь цей розвиток супроводжувався неабияким опором і розбоєм.
Звертаю увагу на ще одне дуже цінне свідчення давнього літопису, про яке ми говорили вище. Ян Вишатич, перебуваючи 1071 року серед племені мері, міг покладатися лише на своїх дружинників. Іншої опори в тому середовищі він не мав. Ні єдиного християнина серед мері не виявилося. Літопис про це мовчить. Направляючись у мерянську землю, — а то був кінець XI століття. — Ян Вишатич змушений був узяти з собою християнського священика, тому що їх у тій землі не було. А перед смертю християнин зобов’язаний був сповідатися. Тобто, як і курганні розкопки графа О. С. Уварова, легендарний літописець Нестор свідчив: християнства в мерянській землі до кінця XI століття не було. Серед мері панували язичницька віра та хоронителі тієї віри — волхви. Тут цілком резонно виникає: запитання: де ж побачити отих прийшлих слов’ян, які, згідно з московськими брехливими писаннями, повсюдно панували ще з IX століття в мерянській землі? І, на велику прикрість великоросів, ми змушені, уже вкотре, засвідчити: до кінця XI століття в мерянському середовищі, на землі давньої Московії, слов’ян не виявлено. Московська облуда про присутність у ростовсько-суздальській землі слов’ян великим Нестором не підтверджується.
На цьому закінчимо розповідь про другу головну розбіжність між мерею та слов’янами. Курганні розкопки. археолога О. С. Уварова засвідчили: в мерянській землі присутній лише фінський етнос. Саме меря, і тільки вона, жила в IX—XІІІ століттях у давній землі Московії. І, як засвідчили російські історики, була вкрай відсталою, сповідуючи язичницьку віру цілком фінського (мордовського) штибу. Розкопки стали тому свідченням.
3. Монети VIII—XII століть, знайдені в мерянській землі під час курганних розкопок
У цьому розділі вивчимо питання про монети, знайдені археологом О. С. Уваровим під час курганних розкопок у мерянській землі. Наявність безлічі давніх монет свідчить, як мінімум, про два безсумнівних фактори: перший — навіть у ті давні часи меряни мали зв’язок з навколишнім світом і вели торгівлю як із сусідами, так і з заїжджими з далеких країн торгівцями. Цілком зрозуміло: головним мерянським торговельним товаром були хутра і шкіри диких звірів. У ті часи ліси кишіли звіриною.
Іншим безсумнівним фактором є свідчення проживання мері на своїй споконвічній землі впродовж тривалого історичного періоду. Наявність, скажімо, арабських монет IX—X століть або німецьких монет XI—XII століть свідчить, що меряни саме в той час жили на своїй мєрянській землі. При цьому наявність європейських і азійських монет підтверджує думку, що меряни вели торговельні справи як з азіатськими, так і з європейськими країнами і народами.
Торгівля зі Сходом і Заходом мала певні нюанси. У першу чергу — щодо часу. Як свідчать арабські мандрівники X століття, меряни в ті часи вели торгівлю переважно через Волзьку Булгарію — потужну, розвинену державу, — використовуючи її як посередника, тому що: "Ніхто не їздить для торгівлі далі Булгара (столиця країни. — В. Б.).., бо тубільці вбивають іноземців”. Слід гадати, що в цих питаннях меряни не робили винятків і для представників західних народів.
Погляньте, як, здавалося б, незначний факт перекреслив московську брехню, нібито новгородські і київські князі мало не як до себе додому їздили в X столітті в так звану ростовсько-суздальську землю. Звичайна московська вигадка. Побажали для себе, як завжди, винятку з правил.
Вочевидь, у IX—X століттях торгівля мері із Заходом була обмежена, тому що найближчими культурними центрами були Новгород і поселення на Балтійському морі, за багато сотень кілометрів від "Мерського стану", а прямого водного сполучення по "головній Мерянській дорозі — Волзі'" — не існувало. В результаті цього, у VIII—X століттях меряни мали переважно зв’язок зі Сходом, тобто з Волзькою Булгарією. Цю жорстоку правду засвідчили й монети, знайдені в мерянських курганах. Серед більш ніж 300 монет із XII століть понад 180 — азійського походження, їх відносять до VIII—X століть. Факти невблаганні? Дуже мало монет європейських, що були в обігу на той час.
Хоч які байки пропонували б так звані російські "літописні зводи", факти свідчать: у VIII—X століттях меряни ростовсько-суздальської землі практично не мали ніяких зв’язків із Новгородом, Києвом і Балтійськими країнами. Ця істина підтверджена джерелами, які містилися в мерянських могильних курганах. До речі, хочу нагадати: археолог О. С. Уваров і професор Д. О. Корсаков своїми роботами засвідчили дуже цікаву істину: саме в IX—X століттях тривало освоєння мерянами своєї західної та північної землі. Послухаємо:
"По Шексні колонізаційний рух (Мері) проникав до Білоозера та поширювався від нього далі у Двінську землю".
А не навпаки, як "проповідують" великоросійські "байкарі від історії". Знаючи, як були ’'знайдені" катерининські "літописні зводи" і яку мету вони переслідували, ми не маємо до них довіри.
Уже неодноразово пропонувалося затятим захисникам "московського слов’янства" зробити в Європі незалежні хімічну, біологічну, бактеріологічну й тому подібні експертизи паперу, чорнила й почерків найстарших "літописних зводів", які зберігаються в російських бібліотеках, і переконатися, до якого часу вони належать. Адже навіть серйозні російські вчені не сумніваються, що ми маємо справу з книгами XVIII століття. Катерининські часи!
Один серйозний московський професор-демократ у 1991 році на мою пропозицію провести подібну експертизу спочатку довго мовчав, хапаючи ротом повітря, мов риба, витягнена з води, після чого бовкнув:
— Тепер я розумію, за що вас, хохлів, засилали за старих часів на Соловки та в Магадан!
Довелося нагадати професорові, що в Магадан і Соловки засилали справжніх українців. Тому що хохли ніколи не були українцями, як кацапи ніколи не можуть стати росіянами. Це вироджені відщепенці й мутанти. Вони завжди ходили в парі: кацап — хохол. Як двостороння єдина медаль.
Такий вірус російського шовінізму. І серед демократів — прижився.
Повернімося, однак, до монет мерянської землі. Ось що писав про них О. С. Уваров:
