Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“20-го рано Орда почала нас зачіпати; ми перейшли на инше місце, де була краща паша, і вигідніше битися з Ордою, і в сім переході мали з ними ріжні сутички. Але тим часом приїздить від хана післанець з перепросинами-що се сталося без волі хана, і він хоче з нами скласти договір. 21-го гетьман вислав суддю військового, а Орда Субан-ґазі з своїми умовами”-наступає оповіданнє про переговори, я його відкладаю на далі.
Я польської і татарської сторони цінні подробиці подає Яскульский в листі до Ґродзіцкого, кілька день по подіях 15). Він був весь сей час у ханськім таборі і відповідаючи, видко, на листа Ґродзіцкого починає від слів жалю, що той не міг сам рушитися зі Львова: якби поспів на час, зробив би кінець Хмельницькому і Москві.
“Яка була у хана з Хмельницьким транзакція, коротко опишу. Скоро тільки хан довідався, що Хмельницький разом з московським військом кинувши марш на Залозці, обернувся на Тернопіль, зараз зложив раду з беями і мурзами, що робити: чи чекати його під Збаражем, чи йти на зустріч? Всі на тім згодилися, що против нього (йти). Тоді хан, лишивши коші, пустився против нього комонником, (справивши) одні орди на Тернопіль, другі на Микулинці, треті на Теребовлю, четверті на Струсів-туди й сам своєю особою пішов, і зійшовся з Хмельницьким, як той переправлявся під Озірною. Тут насамперед напала на нього Ногайська Орда і тому найкраще обловилася: положивши кількасот Москви, урвала немало возів з великою здобичею. Инше військо (татарське) прийшло під вечір, і досить мало охоти до битви, але що наступала ніч, хан позволив деяким мурзам битися, але сам з иншим військом став під Хмельницьким і Москвою, обложеними над Дубровою. Підчас сеї битви прийшов лист до хана від короля й. м. Яна-Казимира, з тим що він просить хана ратувати його і Хмельницького приводити до того, аби спамятавсь і мав його (Яна-Казимира) за свого пана. В неділю (21 н. с.) кинувся хан на переговори з ним- одначе Орда цілий день гарцями забавлялася, від Хмельницького йшов густий огонь з гармат і з иншої стрільби, і в тій битві пострілено Камамбета. В понеділок виїхав Карас-бей, Субан-казі аґа, Аз-мурза (?) на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським” (ппродовженнє відкладаю).
Хан в листі до короля, писанім з-під Галича 27 листопада, так описує свої послуги королеві, за його закликом до помочи “Вийшовши з Криму ми плюндрували Україну, а пустившися під Львів нашим шляхом, нищили козацькі залоги, себто війська козацькі, що назад верталися, і самого Хмельницького облягли під Озірною, не даючи їм переправи днів з чотири. Вони самі, себто Хмельницький з полковниками своїми прийшли до нас, просячи у нас згоди, і ми вчинили (згоду) і привели до того, що як був він голдовником в. кор. милости, так і тепер зістає, і вас королем і паном своїм називає, і готов нищити неприятелів в. кор. м. і наших також” 16).
Коронному гетьманові-висловлюючи жаль, що не міг досить швидко поспіти на заклик його, щоб помогти в битві під Городком,-хан також подібно виписував свої подвиги: “Ми з своєї сторони теж прислужились, не тільки тим що частину України віддали огневі і залізом винищили, але й се військо, що поверталося з-під Львова з загонами-ми з них ні одного не пустили, і будуть наші кроки, трупами простелені, на кілька літ дуже значні, почавши від Камінки аж до Зборова. Приступивши туди ми самого Хмельницького взяли в облогу і билися з ним кілька день -він сам просив милосердя і піддався: найясн. короля признав своїм паном і королем, і так як раніше став його підданим, і його військо разом з нашим стоїть готове на поміч найясн. королеві, коли буде від нього наказ” 17).
В Криму по поверненні Орди розповідали ріжно. Маметша Сулешов оповідав московським послам, що хан і нуреддін стрілися з козаками і Москвою між Львовом і Тернополем, був бій і в нім побито богато козаків і московських людей, а в полон попав син боярський (воєвода Бутурлин). Гетьман побачивши їx перемогу (“свою немЂру, что ему против царя с московським войском не устояти”), приїздив з полковниками і писарем до хана, щоб помиритись. Згода стала на тім, що козаки відстануть від московського царя і будуть послушні ханові, і походів на море не буде-ні з Дніпра ні з Дону, а коли б донські козаки пішли на море, то Запорозці разом з Кримцями будуть їх воювати. За взятого в полон “боярича” воєводи давали 4 тис. ефимків, але хан з приязни для царя, і тому що замирився з козаками, велів віддати його без викупу. “А крім того ні у хана, ні у нуреддіна з московськими людьми ні з Запорозькими козаками бою ні якої небудь розни не було” 18).
Московські посли послали своїх людей до Бахчи-сараю провірити сі оповідання, і ті від якогось вірменського купця і Волошенина дійсно почули що инше: Запорозькі козаки від московського царя не відступали, у царя і нуреддіна з козаками і з польським королем зносин не було. Се розуміється не вірно, але інтересніше дальше: “А як хан і нуреддін були на “Запороге” (розумій-на Україні), їх московські люди і Запорозькі козаки обложили і вчинили бій, і в тім бою богато Татар побито і забрано в полон, і хан, нуреддін і Сефер-казі аґа пообіцяли, що повернувшися до Криму вони пустять по 15 бранців-аби їх московські люди і козаки випустили. Як московські люде і козаки від них відступили, хан і нуреддін з Ордою вернулися до Криму обходом по-при Волоську землю і Очаків, а просто йти побоялися через козаків-бо ті чекали хана коло Дніпра на перевозі против устя Богу, і не дочекавшися погромили Ногаїв Ур-маметового улуса”.
“І до посланників (московських) на стан приїздячи богато Татар оповідали, що в нинішнім поході московські люди і Запорозькі Черкаси побили кримського війська і в полон забрали тисяч з десять” 19).
З мемуаристів і письменників свого часу одні полишають сей епізод зовсім без уваги-як Твардовский, Коховский, Тембесский і наш Самовидець 20); инші згадують коротко, не надаючи особливого значіння. Два властиво говорять ширше, і мали вплив на представленнє сього епізоду в історіоґрафії, тому на її оповіданнях треба спинитися-се Ґрондский і Єрлич.
Ґрондский був сам тоді десь коло Львова, чекаючи кінця місії. Любовіцкого, що зіставався у Хмельницького, і його оповіданнє (252-3) має певне значіннє. Хмельницький у нього спішить напротив Татар, і стративши в поході звязок з московським військом, обложений Татарами “потерпів чимало”, а ще більше московське військо, відрізане від козаків: Татари богато побили Москви і взяли в полон, між иншими сина самого В. В. Бутурлина. Хмельницький “сам бувши в небезпеці і заклопотаний долею московського війська, мусів присягти, що більше не буде воювати з Яном-Казимиром, хан же обовязався вистаратися у Яна-Казимира, що він замириться на почесних і добрих умовах за посередництвом хана”. По сій умові хан випустив Бутурлина взаміну за Любовіцкого (його доля служить тут провідною ниткою оповідання) 21).
Єрлич, далекий від подій, оповідає очевидно з поголосок, досить недокладно, і представляє ситуацію козацького війська далеко більш траґічною ніж воно було в дійсности: “Хмельницький ані в гадці не мав, аби Татари, а особливо сам хан ішов против козаків, бо той йдучи через Україну ні загонів, ні Орди не розпускав, а йдучи з військом у купі, у загонів що йшли з Польщі-тих що козаки посилали до дому, відбирав (здобич), а самих, що їхали при возах, велів стинати, і кільканадцять тисяч побив”. “Не даючися в знаки”, заскочив він Хмельницького під Озірною, так що козаки не мали про Татар ніякої відомости, “аж над своєю шиєю побачили”. Татари їx немало побили і налапали бояр московських, і козаки мусіли з ханом миритись: віддали всю добичу з Люблина, всіх вязнів і “видали Москву, що була з козаками”, і та мусіла дати за себе викуп: 140 тис. талярів, соболів і всякі инші футра. Після того ще холод і непогода сильно знищили їx при повороті, так що вони (з контексту видно, що мова про Москву) 22), покидали на полях всі гармати й инші знаряди, і з 40 тис. прийшло ледви 8. Цар дуже гнівався на воєводів і Хмельницького, що вони не пішли просто на Краків і даремно потратили військо. Воєводів своїх, що вимовлялися козаками-мовляв вони не хотіли йти дальше Львова, він покарав смертю, а Хмельницького тричі викликав до себе-за третім разом прислав богаті дарунки і коня в уборі, з привязаним посторонком: коли б по доброму до нього тим конец не поїхав, аби його привели силоміць, взявши за шию тим постороннком. Але Хмельницький велів царському послові обсмалити голову і бороду, коневі обтяти хвіст і рота і так відіслав їx назад, приказуючи: “Будучи меншою особою, я можу царя відвідати перше ніж він мене скаже привести, а за його такі дарунки огнем і мечем привитати”.
