Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Отак, пане после, треба розуміти і козаків з Поляками. Були часи, коли в сім великім дому Річипосполитої Польської одні й другі жили спокійно поруч себе і користувались усяким успіхом. Козаки відвертали від королівства небезпеку, що загрожувала йому, на собі виносячи натиск поган, а обивателі коронні, полишаючи козаків в їх старих вільностях, не гнівалися, що козаки коштують того молока, яке знайдеться в кутках, куди не заходили ті, що тільки себе вважали за синів коронних. Тоді королівство Польське блискуче процвітало, сяло своїм добробутом на виду у всіх, викликаючи зависть сусідів. Тоді ніякий неприятель не вивозив здобичи з королівства Польського, і куди тільки Поляки справляли свій похід з сполученими козацькими силами, завсіди вони верталися переможцями, оспівуючи свій тріумф. Але як ті що вважали себе синами коронними почали ламати козацькі вільности і бити козаків по головах, вони також почали сердитись і кусати. З того вийшло таке що й їх велику частину обтято, але й синів коронних немало погинуло, і кожного разу як одному чи другому народові приходять на память задані йому шкоди,- підіймається гнів, і хочби наступило якесь порозуміннє, з найменшої причини воно розривається знову. Тепер навіть наймудріший з людей не потрапить жадним иншим чином завести постійної й трівкої згоди, як тільки щоб королівство Польське виріклося всіх прав, які ростило собі до всього князівства Руського: відступило козакам Русь включно з Володимиром, Львовом, Ярославом, Перемишлем, і вдоволилося тим, що вони, сидячи у норах своїх на Руси відганятимуть ворогів Польського королівства. Та що ж? коли навіть тільки сотня шляхтичів лишиться в цілім королівстві, вони ніколи на се не пристануть добровільно. Козаки ж доки триматимуть зброю, ніколи від сеї умови не відступлять. От же даремно трудишся, пане куме” 3).
Тоді Любовіцкий сказав: “Найясніша королева сподівалася, що я застану твою милость, пане гетьмане, в твоїй резіденції, й написала листа дружині твоєї милости. Здибавши над сподіваннє твою кватиру тут, я не знаю, кому б безпечніш мав довірити лист найясніш. королеви, як твоїй милости”. І додав: “Ти можеш його зараз прочитати, і може краще того не відкладати”. Тоді Хмельницький, каже Ґрондский, розпечатав листа і прочитавши, пустив сльозу й сказав: “Боже всемогущий! що я перед лицем твоїм-не що як тільки убогий хробак, і от яку славу мені придбала твоя ласка, що моїй Ганні найясніша королева польська не вагалася писати листа, аби за неї мене попросила! Се твоє діло: не собі, не своїм силам я признаю се, а твоїй божеській ласці, і за неї нехай буде благословенне імя твоє во віки”. І помовчавши сказав Любовіцкому: “Того що й. кор. мил. пише в листі і через тебе домагається від мене, я сповнити не можу. Ми звязалися найтяжчими присягами в союз з Москвою і Шведами і порушити їх не можемо. Але становища короля й. мил. мені дуже жаль, і я зроблю що можу. Ті провінції, що на підставі союзного договору припадають козакам, себто воєводство Люблинське, Белзьке, Волинське й Руське-я відступаю його кор. милости. Також і Ярослав, резервований на мою долю, я лишу недотикальним 4). Там я думав перезимувати, але з пошани до короля й. м. я виведу відти свою залогу. Коли се буде до сподоби й. кор. мил., нехай вертає з Шлезку і відси завяже переговори про замиреннє з Шведами і Москвою. Дальші переговори в сій справі відложім на потім, а тепер ідіть до своєї кватири” 5).
Так оповідає Ґрондский. Сю чутку, що Хмельницький перемінив свої відносини до Яна-Казиміра під вражіннєм листа королеви до його жінки і долученого до того дарунку, переказує також Рудавский (с. 203). Сучасну запись-на підставі оповідань людей, що бачили Любовіцкого в його повороті від Хмельницького- маємо в листі де-Ноєра з січня 1656 р. Він пише: Пан Любовіцкий, що був післаний від короля до козаків, вернувся відти і оповідав чуда про Хмельницького: він присягався все життє бути вірним королеві,-або він умре, або поверне його на трон. Сей Любовіцкий привіз від королеви перстень з діямантом дружині Хмельницького і каже, що жінка була напів божевільна з радощів від сеї ласки і плачучи перепитувала того, хто їй передав сей перстень, чи справді се королева його посилає, нарешті-на котрім пальці носила його вона (королева) — аби й їй на тім самім пальці носити його все своє життє 6). Правдоподібно, що Хмельницький скористав з сеї нагоди, щоб наговорити богато приємних слів на адресу Яна-Казимира, Річипосполитої Польської і т. д. Але і з-під літературних покрас Ґрондского і з-під фразеольоґії самого Хмельницького, що відчувається таки під ними, виступає цілком ясно, конкретно і реально-в звязку з усім наведеним і виясненим попереду, те що дійсно являлося черговим завданнєм козацької політики:
Скомплєктувати українські землі під козацьким рейментом.
Взяти під свою владу сі західнє-українські землі, фактично не засвоєні Шведами, позбавлені військової охорони і якої будь зверхньої влади.
Номінально признаючи короля, що королював і не правив і не міг нічим виявити своєї влади в сих краях, сидючи за границями Річипосполитої,-фактично забрати під свою владу сі землі що так само номінально його признавали.
Для сього треба було не дати поширити свою владу Москалям і Шведам. Для сього висувається ідея ліґи протекторів України: Москви, Швеції, Польщі.
Протекції України не вистачало для рації такої ліґи, тому козацькі політики відогрівають стару ідею визволення християн з магометанської неволі: задля сеї мети протектори України мусять знайти спільну мову, modus vivendi між собою.
Підстави сеї комбінації, розуміється, були дуже крихкі. Політична ситуація скороминуща. Добичницькі рейди з грабіжами і контрибуціями були дуже сумнівним засобом для закріплення козацького протекторату в Західній Україні. Але такі пляни були, в сім нема сумніву після вищенаведеного. Цікаво було б побачити, якими дорогами переводили б далі сю комбінацію козацькі голови-але їx сполошили вісті про татарський наступ і змусили перед часом вертатися на Україну. Наступ Орди дав цілком несподіваний фінал сеї Західнє-української кампанії.
Примітки
1) Historia belli cosacco-polonici c. 238 дд.
2) Тут прогалина в розвою гадок, Ґрондский перескочив, очевидно, до ходячих пояснень причин козацьких повстань-жовнірських леж (Костомаров, переказуючи сю промову, постарався стилістично заповнити сю прогалину). Наскільки вірно він тим віддав промову Хмельницького, можливі сумніви: се, кажу, ходячі міркування про причини козацького повстання; Ґрондский міг їх увести від себе-але можуть бути тут і реальні спомини слів Хмельницького.
3) Itaque laterem lavas mi, domine compater.
4) Се місце неправильно переложено у Костомарова, с. 603. В ориґіналі: Ex istis provinciis quae vigore confoederationis concernunt Cosaccos, nimirum palatinatum Lublinensem, Belcensem, Wolhiniensem et Russiae concedam suae maiestati; Jaroslamvia etiam, in meam rationem reservatam, intactam relinquam.
5) Historia bellі cosacco-polonici c. 244-249.
6) Lettres de Pierre des Noyers c. 69, лист написаний з кватири королеви 26 січня, переказує відомости щойно одержані.
7) Крим. справи 1655 р. книга 37 л. 193.
ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ШАГІН-АҐИ, НАСТУП ХАНА. ВІДНОВЛЕННЄ ДОГОВОРУ З ХАНОМ ПІД ОЗІРНОЮ: РЕЛЯЦІЯ БУТУРЛИНА, КОЗАЦЬКИЙ ДНЕВНИК, ЗВІДОМЛЕННЄ ЯСКУЛЬСКОГО, ТАТАРСЬКІ ОПОВІДАННЯ, БИТВА ПІД ОЗІРНОЮ 18 ЛИСТОПАДА, ОСВІТЛЕННЄ ЇЇ У МЕМУАРИСТІВ І ІСТОРИКІВ.
Хан з усею Ордою рушив з Криму, як ми вже знаємо, в середині вересня. Перейшов Дніпро “против Кодака на Кизиєвім перевозі” 1), і потім якийсь час стояв на Синіх Водах,-оповідали в Бахчи-сараї, що він там веде зносини з Хмельницьким, тільки ще не договорився 2).
