Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Не вважаючи на явну фантастичність сього оповідання воно в тій своїй частині, де говорить про тяжке становище козацького війська під Озірною 23), зробило вплив на новіших істориків (Кубалю в тім числі), і псіхольоґічно оправдало для них звістку Рудавского про тяжкі умови покори, прийняті козаками при замиренню з ханом, включно до обіцянок видати Татарам московських бояр, звести козацький реєстр до 6 тисяч і т. д. Тим часом всі инші звістки людей які стояли близько до справи зовсім не показують, щоб козаки дуже потерпіли в битві або були в якімсь безпораднім становищу і впали в паніку або що. Вони бились, готові були битись, з другої сторони-Татари не мали охоти доводити їх до крайности, маючи виразні директиви від Порти і з польської сторони-замиритися з козаками і привести їx до замирення з Яном-Казимиром і його партією, як силу цінну і в даних обставинах для них можливо користну.
Потерпіла Москва. Реляція Бутурлина безсумнівно доволі безсовісно ретушує понесені утрати. Але й її страти не були особливо великі, і козаки ні кидали Москалів ані мали замір їх зраджувати.
Примітки
1) Тамже л. 196 під 22 жовтня с.с.: “Кримський цар з військом стоїть за Дніпром на Синіх Водах, ссилається з гетьманом Бог. Хм. про мир, але досі ще не помирились; государеве (московське) військо і козаки стоять під Камінцем, сварок між ними не чути, а польські посли, що їx цар (хан) узяв з собою йдучи на війну, пішли від нього з дороги до Польщі”.
3) Transsylvania І с. 561.
4) Monum. Hungariae XXIII с. 261-2.
5) “З гетьманського війська ріжних полків козаки їхали з загонів з здобичею до себе, до городів, і Татари богато їx побили”. Сівськ. ст. 179 л. 490.
6) Сівського столу ст. 179 л. 482-5.
7) Тамже 482-5, 487-8.
8) Тамже л. 490.
9) Автоґраф в бібл. Чорторийських 402 с. 63, у Кубалі III с. 439-40.
10) Білгород. ст. 382 л. 334.
11) Тамже.
12) Білгород. ст. 382 л. 338-339, скорочено в фразеольоґії
13) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 96-7.
14) Rusticos.
15) Копія в рпк. Краківської Академії ч. 367 c. 78, дата: “в Большовцю 27 листопада”.
16) Ориґінал, польською мовою, в ркп. Чорторийських 402 с. 69, дата не виразна, але супроти дати листу до гетьмана треба читати “27” листопаду. Французький переклад з тоюж датою в листах де Нойєра с. 41.
17) Латин. переклад з швед. держ. архиву в Архиві III. VI с. 101-з Галича 27 листопада; копія також в ркп. 367 Краків. Академії ст. 79. франц. переклад у де Нойєра с. 43. Тамже лист хана до Л. Опаліньского с. 31.
18) Крим справи кн. 37 л. 218.
19) Тамже л. 219-221.
20) За Твардовским промовчав сей епізод і наш Величко, тим часом як у Грабянки єсть коротка згадка про битву під Озірною-“но ничтоже успЂ ханъ зъТатари” (с. 136), і потім дуже інтересна, хоч і цілком фантастична повість про розмову гетьмана з ханом, без усяких застережень переказана у Костомарова.
21) На Ґрондскім опер своє оповіданнє Костомаров, поглибивши і давши инше освітленнє подробиці, що військо московське йшло окремо від козацького. Тим часом як Ґрондский виразно каже, що Татари тільки своїм маневром розлучили військо московське від козацького, і з оповідань козацького дневника і Яскульского (не кажучи про реляцію Бутурлина) теж видно, що гетьман не тратив звязку з московським військом, у Костомарова “русскія войска пошли роздЂльно, по всему видно, по причинЂ неудовольствія между Бутурлинымъ и гетманомъ” (604).
22) Число 40 тисяч явно належить до них-порівняти подане перед тим число.
23) Доволі фантастичне також оповіданнє Ґоліньского, до котрого відкликується Кубаля: “26 новембра Хмельницький присяг на короля й. м. Казимира, погодившися в переговорах з й. м. ханом кримським: піддавсь на тім, що обіцяв на Москву, на Шведів і инших неприятелів Корони, разом з Поляками й Татарами (воювати), і зараз же дав суми, відкупляючися від Татарів-кількасот тисяч, бо був в міцній облозі у Татар. Дав ханові 15 тис. свого козацького війська, і зараз пішли до Польщі, розділившися на три сторони: Татари з польським військом, котрого до хана зібралося до 30 тисяч або й більше-шляхти і жовнірів з України і з инших місць; армату ваяли з Камінця і Львова. Військо татарське пішло одно під Варшаву, инше під Торунь, до Прусії, третє під Краків; рахують їх, Татар на 200 тисяч” с. 783.
ПЕРЕГОВОРИ ГЕТЬМАНА З ХАНОМ, ЇХ ЗАМИРЕННЄ, З'ЇЗД ГЕТЬМАНА З ХАНОМ, НЕЯСНОСТИ В ЛІТЕРАТУРІ ПРО УМОВИ ЗАМИРЕННЯ, ДІЙСНИЙ ХАРАКТЕР ДОГОВОРУ 22 ЛИСТОПАДУ.
Про самі переговори з ханом я насамперед наведу-продовжуючи попередню виписку-те що говорить згаданий дневник з українського табору.
“21-го гетьман вислав військового суддю 1), а Орда Субан-казі з своїми умовами: по перше-аби козаки відступили від Москви; друге-аби при Татарах лишивсь або сам гетьман, або принаймні Виговський, поки вернуться посли (від Татар і козаків) від короля і Річипосполитої; третє-аби гетьман з козаками зложив присягу, що більше проти короля і Орди воювати не буде. На сих умовах замиреннє не могло статись. Відступивши від переговорів козаки постановили битися з Ордою, але в самих початках бою приходить післанець з повідомленнєм, що хан відступає від таких умов, а потім другий-щоб рано прибували на переговори. Їде сам Виговський і складає умови на таких умовах, щоб гетьман прибув до хана для присяги, і хан також щоб присягнув йому. На той час дано за гетьмана закладнів: Алім-казі-ґірея і Карач-бея, він (гетьман) дуже радісно прийнятий зложив присягу, і так заключено згоду: навзаєм обіцяли бути приятелями приятелям і ворогами ворогам, згоду держати вічно і не розривати її за ніякими непорозуміннями. На знак вічної приязни хан дарував Москаля, сина воєводи Андрія Василевича, з тим щоб козаки і Москалі також пустили всіх бранців. Гетьман дав згоду і повернувшися до табору прийняв мурзів.
“23 ми пішли з-під Тернополя, разом з нами йшли ті мурзи. 24 привезено від хана Бутурлина, а п. п. Балабана і Войну в обмін від Москалів, і той Балабан разом з воєводичом браславським обіцялися, що вони визволять у Поляків козаків-бранців, де б вони не були. 25 ми пішли на Україну, а хан на Дністер, і відти післав послів до короля, щоб як найскорше до нього прибував: хоче не перше до Криму вертати, аж його посадить знову на троні; також і Хмельницький буде того чекати” 2).
Ширше трохи оповідає реляція 3)-Бутурлинова очевидно, може ті самі статті післані з сеунщиком, до котрих він відкликався вище. Постилізована вона знов таки специфічно льояльно, за звідомленнями козацької старшини:
“11 (21) ноября, після зносин кримського хана з гетьманом Б. Хм. під польським городом Озірною з'їздилися: ханський візир Сефер-казі аґа, Субан-казі аґа, Карач-бей, Субан-казі аґа, Ширим-бей, Карач-аґа бей перекопський, Коя-бей, Мунтаза-бей, Асман-аґа і мурзи: Келембет мурза ногайський, Баратиш мурза, Іслам мурза з судиєю Самійлом Богдановичом, і так говорили:
Сефер-казі аґа сказав: “В минувших літах гетьман Б. Хм. і писар Ів. В.. і він, суддя, і полковники присягали ханові на тім, щоб бути з ним у приязни, а тепер присягу свою зламали і від хана відстали, а стали підданими царськими, віддали цареві Київ і инші городи польського короля, пустили до Київа царських людей”.
“Суддя Самійло відповідав: Гетьман, писар і він, суддя, і полковники присяги своєї не ламали і хочуть бути з Татарами в приязни, а цар. величеству піддалися в вічне підданство тому що вони з ним одної благочестивої віри. Київ же й инші городи віддали тому що ті городи були предків його-великих благочестивих царей російських, і про те нема що й згадувати”.
