Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
З другої сторони в момент коли шведський король виявив заміри заволодіти Польщею і Литвою, московський уряд противставляв їм свої права на Литву, Білорусь і Західню Україну — фактичне володїннє ними. Одно і друге було в повній мірі відчуте. В усякого рода пересправах, особливо ж у шведській аґітації на Україні против її звязку з Москвою починає виступати сей мотив: новоприбрані царські титули як вияв московських плянів забрати в своє безпосереднє володіннє і перетворити в московські провінції білоруські, литовські й українські землі, зліквідувавши в них всяку автономію і посадивши в них московський абсолютизм всупереч свободолюбним змаганням Козацтва і взагалі українського народу.
Примітки
1) Спрощую сю многословну формулу, і взагалі офіціяльний стиль сеї проклямації.
2) Дворцовые Разряды, доп. до т. III, с. 6-7, також Собрание госуд. грамотъ и договоровъ III с. 537 Полное собраніе Законовъ № 164.
3) “Велика, Мала і Біла Русь”-в “Україні” 1917 року кн. І. Останніми часами порушеними там питаннями-а саме титулом білоруським зайнялися також В. І. Щербина і М. Н. Петровський в цитованих вище (с. 814) розвідках. В. І. Щербина звернув увагу на царське розпорядженнє 21 (31) березня 1654 р., щоб була зроблена нова срібна печатка “с новоприбылыми титлы” і нею припечатано грамоти, що мають бути дані на руки козацькому посольству (Акты Х с. 488). Покладаючись на знимок печатки, мовляв прикладеної до грамоти гетьманові на Гадяч, що має сі титули (в скороченню): вс. Вл. і M. і Б. Рс. см., В. І. Щербина думає, що ся печать 21 (31) березня мала вже всі титули, і на потвердженнє вказує ще на грамоту м. Велижу 4 жовтня 1654 р. (Акты Историч. IV ч. 91), з титулом Малої і Білої Росії. М. Н. Петровський вказав на замітку архивістів московського архивосховища, що рукописний Дворцовий Розряд 1653 р.-4 року містить таку замітку, не включену в друковане виданнє: “іюля въ 1 день (1762 г.) Государь указалъ свое государское именованье во всякихъ дЂлах писать: “всея Великія и Малыя и БЂлыя Россіи саможержецъ” (Описаніе документовъ и бумагъ б. Архива Мин. Юст. т. XXI, с. 51). Оглянути се місце в натурі йому не вдалось: воно занадто зотліло. Але було б бажано перевірити автентичність велижського документа і печатки Гадяцького привилея, а тоді подумати над мотивами, які могли вплинути на таке припиненнє в уживанню білоруського титулу і нові ухвали в сій справі.
4) Правда, що се тільки московський “список” надрукований в Собр. госуд. грамот III ч. 163 і потім в Актах Ю. З. Р. X. с. 261: “Б. м. великому государю и в. князю АлексЂю Михайловичю всея Великія в Малыя Русіи самодержцу”, вище, на с. 743 я подав текст сього листу, але без титулу.
5) Див. цитовану статтю мою, ст. 16 дд.
6) Нагадую, що офіційна реляція про здобуті на Поділлю городи була отримана після проголошення нового титулу.
ПІДО ЛЬВОВОМ: ПОХІД З-ПІД КАМІНЦЯ, ЗДОБУТТЄ ЯГОЛЬНИЦІ І ПІДГАЙЦІВ, БИТВА ПІД ГОРОДКОМ, ОБЛОГА ЛЬВОВА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО МАҐІСТРАТУ, ПЕРША ДЕПУТАЦІЯ МАҐІСТРАТУ У ГЕТЬМАНА, РОЗМОВИ, ДРУГА ДЕПУТАЦІЯ, НАСТУП 8 ЖОВТНЯ, УМОВИ КАПІТУЛЯЦІЇ ПОСТАВЛЕНІ ГЕТЬМАНОМ, ДАЛЬШІ ПЕРЕГОВОРИ І ПОРОЗУМІННЄ, ПЕРЕГОВОРИ З ГУБЕРНАТОРОМ ҐРОДЗІЦКИМ, ПЛЯН КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ВСТУПАЄТЬСЯ З-ПІДО ЛЬВОВА.
Похід з-під Камінця на Львів досить докладно описує реляція Бутурлина 1). “Серпня 27 прийшли під замочок Скали, і коло того замочку (“городка”) твої ратні люди спалили посад (місто), а в замочку сиділи селяни (“крестьянство”), і виходячи до нас (воєводів) говорили, що раді б бути під твоєю рукою. Ми той замочок покинули (не обсадили залогою), тому що було поруйновано, і селян було не богато. З-під Скал прийшли під город Борщів (Боршов) та під Височки, і з города Борщова Ляхи й міщани, настрашившися твоїх ратних людей, кинули місто і повтікали. Ми веліли город (замок) знищити, місто і села коло нього і коло Височок попалити і прийшли під город Ягольницю (Егельница), де жив польський гетьман Лянцкороньский. В замку сидів Поляк Северин Наропіньский, з ним инша шляхта, гайдуки, міщани і селяни: замкнулись і приготовилися до облоги твердо. Ми веліли спалити місто під городом і села, і поговоривши з гетьманом Б. Хмельницьким обложили город кріпкою облогою, веліли викопати шанці, поставили тури, з шанців піше військо приступали під город, і 1 дня сентября С. Наропіньский з шляхтою і з усею залогою, бачучи твердий (“жестокий”) приступ, здали місто і тобі присягли 2). Ми їх хотіли вислати за Дніпро, на життє в черкаські городи, але гетьман і писар радили шляхти і міщан не висилати-аби инші польські городи, то бачучи, також піддавались. А про гайдуків просили, щоб віддати їм, до твоєї корогви і до гармат, і ми їм дали взяти 100 гайдуків. А гармат в тім городі взяли ми 3 мідяні полкові, що взято в бою під Охматовим у В. В. Шереметева, та гармату полуторну мідяну московську-взяту в українних городах за московської руїни 3), та польських мідяних полкових гармат 5; і гетьман Б. Хмельницький теж узяв гармат 5 4).
“З-під Ягольниці пішли ми до Львова сентября 4, і по дорозі твої ратні люди у польських городів Язлівця, Бучача, Бережан, Теребовлі, Потока, Тернополя, Підгайців і за Дністром Галича 5), Поморян, Голих Гір, Бужська попалили “посади”. Всі місточка і села наоколо тих городів верст на 30, 40, 50, 60 і більше твої люди і Запорізькі козаки попалили також. В Підгайцях Ляхи і міщане, побоявшися твого війська, великий замок, де жив гетьман Станислав Потоцкий, покинули і втікли, а в малім мурованім замкнулось трохи людей-пани та міщани і потім добили тобі чолом і присягу зложили; ми їх веліли вислати за Дніпро на життє, а великий замок і мурований замочок і посади спалити. В Язлівці, Бучачу і Бережанах в маленьких городках засіли Ляхи, Жиди, Вірмени, і міщан богато, і ми до них приступати не веліли, тому що городки муровані, тверді-аби не наробити утрат”.
Тим часом одержано вісти, що польське військо пішло з Глинян під Львів, і воєводи також пішли спішно під Львів. Дістали язика, і той їм розповів, що коронне військо стоїть в Городку: Львовяне не пустили до Львова коронного гетьмана, воліли відсижуватися самі, і він відійшов під Городок. Тоді військо московське і козацьке підійшли під Львів, 16 (26) вересня, а частину московського війська під проводом Ромодановского, і козацького під проводом миргородського полковника Лесницького відряджено під Городок на Потоцкого.
Так оповідає ся реляція Бутурлина, дуже сумарна згадуючи про битву під Городком і цілком проминаючи облогу Львова (дещо про се пізніше).
З польських джерел, також досить скупих на сім пункті (бо вся тодішня увага була скуплена на боротьбі Карла-Ґустава з Яном-Казимиром) 6), довідуємося, що Потоцкий заложився був табором за Городком, вповаючи на неприступність сеї позиції, серед тутешніх ставів та мочарів, і сподівався дочекатися посполитого рушення, що мало до нього прибути з ріжних воєводств. Але військо його було дуже мале-язики казали, що було його 6 тис. 7), а Коховский рахує тільки на 4 тисячі. Козаки не дали йому тут довго попасати; приступивши під городок, вони встигли опанувати місто-зручно відтягнувши увагу до свого приступу з одної сторони, і війшовши тоді до міста з иншої, а 29 вересня н. с. приступили під позиції Потоцкого. Не вважаючи на цілком малі свої сили він попробував прийняти битву, але наступ його кінноти скоро розбився о сильне піше військо московське і козацьке, вона мусіла завернутися, і її відступ перейшов на втікачку. Козаки й Москалі гонили за польським військом до Яворова, до Ярославля 8). Не втримався навіть і Ярослав. “Ярославці, почувши про твоїх ратних людей, покинувши все, повтікали, а кого ми в городі застали, тих вирубали”, зазначає Бутурлин. Попалено також инші міста і села в сім напрямі, взято богато бранців, між ними брата попереднього Павла Потоцкого Яна, і цілий ряд инших значних шляхтичів. Їx з ріжними иншими трофеями з тріумфом вислано цареві-але тут сталася конфузія, бо за Староконстантиновим над Случею напоровся сей тріумфальний похід на ханських Татар, не підозріваючи їx приходу, і так усі ті трофеї марно пропали 9).
