Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Як бачимо разом взята ся серія листів, при всіх непевностях в датах, в змісті і т. д., представляє справу в загальних зарисах досить ясно. “Польний гетьман”, як його зве Радзєйовский, не входячи в які небудь політичні переговори і відкликаючися, як льояльний субалтерн до того, що буде постановлено його старшим- гетьманом запорозьким, пропонував шведському королеві свою військову поміч, в скількости 10 тисяч козаків.
Представляється досить можливим, що прихід шведського посла під Камінець дав привід старшому гетьманові дати розпорядженнє свому замісникові на Білоруси по можливости послужити шведським операціям також і на тім терені, як він сам збирався се зробити в Галиччині й Малопольщі.
Примітки
1) Архив Ю.З.Р. III. VI ч. 24-з ориґіналу шведського державного архиву.
2) Monum. Hungariae XXIII ч. 138.
3) Див. його звідомленнє у Сіляді, Тrаnssуlvаnіа І с. 458-9.
4) Тамже с. 447.
5) Див. вище с. 1102.
6) 5 серпня н. ст. дійсно було в четвер, се показує, що лист датований теж новим стилем. Реляції Бороша очевидно також.
7) Він далі розповідає про нього, запевняючи в достовірности його відомостей, що се природжений Молдаванин, в молодих літах помандрував на Україну, оженився в Переяславі, а тепер вернувся з козацькими послами.
8) Моnum. Hungariae XXIII ч. 132.
9) Така дата в виданню, про cумнівність її вище с. 1104.
10) Transsylvania І с. 439.
11) Тамже с. 231.
12) Тамже с. 232-3.
13) Transsylvania I c. 440.
14) Monumenta Hungariae XXIII c. 236-7.
15) Transsylvania I c. 440.
16) Monumenta Hungariae XXIII c. 236.
17) accedentibus etiam jam juxta pactum Cosacorum subsidii-Monumenta Hungariae XXIII c. 23 лист 26 вересня.
18) Архив ю.з.р. III. VI ч. 23.
19) Архив Ю.З.Р. III. VI ч. 30.
20) Сей здогад висловив свого часу Кубаля (II с. 299), і він можливий; непотрібно тільки се він трактує як акт “відступства і зради цареві”, бо як я вказав у тексті, військо хотіло зістатися в згоді з царем і далі. Так само помилявся Кубаля, що тільки посольство шведське попхнуло Хмельницького до такого “найзухвальського кроку” як похід на Львів, бо йдучи в похід і рахуючися з можливістю татарського нападу на Україну він певно не мав наміру заганятися так далеко-перед шведським посольством (с. 298). В дійсности ми бачили, що похід на Львів і знищеннє коронного війська Хмельницький поставив метою кампанії ще з січня т. р.
21) Оригінал-Малор. подлин. акты № 60, москов. список-Акты Ю.З.Р. XIV с. 887 дата невиразна: не то 15 не то 20.
22) Молчановський згадує, що пізніша поміта вказує на 14 липня 1655 р., але се цілком не можливо: раніш ніж 14 вересня Золотаренко не міг так рішучо писати про шведсько-козацьку кооперацію.
23) Акты XIV с. 803.
24) Тамже с. 895, незвичайно лихий переклад, навіть мало зрозумілий; король посилається на грамоту Золотаренка “даную до Бієрнси дня 14 сего мЂсяца”-найскорше б се пасувало до грамоти без дати, що могла бути дана 14 вересня,-але на ній показаний Бихів.
25) Тамже с. 890-1.
МОСКВА МАНІФЕСТУЄ СВОЇ ПРЕТЕНЗІЇ НА БІЛОРУСЬ І ПОДІЛЛЄ-НОВІ ЦАРСЬКІ ТИТУЛИ, ІСТОРІЯ ТИТУЛУ “МАЛОЇ І БІЛОЇ РУСИ”, ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ СЕЇ МАНІФЕСТАЦІЇ.
Небезінтересно одмітити, що як раз сей мент-шведського наступу на Польщу, шведсько-українського союзу і т. д., Москва вибрала для маніфестації своїх прав, і свого фактичного володіння Білорусею, Литвою і Зах. Україною. Приїхавши з своїм штабом до новоздобутої Волини в місяці серпні, цар урядив 3 (13) вересня таку новорічну маніфестацію. Думний дяк Розряду Семен Заборовский, проголосив перед зібраним воєнним людом: “Стольники, стряпчі, московські дворяне, жильці, полковники, стрілецькі голови, дворяне і діти боярські з городів і всякого чину служилі люде! Вел. Государ і т. д. велів вам сказати: З ласки божої нашим щастєм, молитвами патріярха, а вашою службою 1) взяли ми від польського короля предківську нашу столицю Вильну-стольний город в. кн. Литовських, і инших богато городів і міст (в. кн. Литовського), також і Білу Русь забрали й обсадили. Та з нашого наказу гетьман війська нашого Запорізького Б. Хмельницький з усім військом Запорізьким забрали городи і міста польського короля на Волині в Поділлю. І так з ласки божої вчинилися ми вел. государем на предківських землях наших, на в. кн. Литовськім, на Білій Росії, на Волині й Поділлю. Й веліли писати нас в государськім титулі “великим князем литовським і Білої Росії, волинським і подільським”. Знайте се, надалі нам служіть і на нашу ласку вповайте, а ми вас за вашу службу будемо жалувати” 2).
19 (29) вересня про се розіслано з московського приказу накази провінціяльним урядам, і з сього часу сі “новоприбилі титули” входять в урядову практику (перед тим, від переяславської присяги твердо вживався тільки титул “Великої і Малої Росії”, титул Білої Росії виступає тільки спорадично і до сього проголошення не війшов в постійну практику). Кільканадцять літ тому я присвятив спеціяльну студійку політичному значінню сього акту 3). Я вказав тоді, що титул володіння Малої Росії (в московськії редакції-“всея Великія и Малыя Русіи сомодержца”) так як би піднесла цареві Олексієві Україна в момент свого переходу під його протекторат. Першим нам звісним актом проголошення сього нового моменту в політичних відносинах була привитальна промова переяславського протопопа, котрою він стрів царських послів, що приїхали переводити сей вступний акт царського протекторату: вона підчеркувала акт державного об'єднання Малої і Великої Росії під царською рукою (вище с. 732). Титул “самодержця Великої і Малої Росії бачимо на повідомленню гетьмана цареві про зложену йому на вірність присягу 4), і він зараз же входить в урядову московську практику (напр. висилаючи 9 (19) лютого до гетьмана і митрополита свого післанця з повідомленням про уродини наслідника, цар титулує себе “самодержцем Великие и малые Росіи” і в інструкції післанцеві велить так себе титулувати перед гетьманом-хоча в діловій частині тої ж інструкції вживається старий титул-“государ, цар и в. князь всеа Русіи”)).
Тому, що термін “Малої Росії” кінець кінцем війшов в українське уживаннє для означення єпархії київської митрополії в противставленню до єпархій митрополитів, а потім патріярхів московських, таке формулуваннє нового політичного об'єднання як “совокупленія Малої і Великої Росії” було цілком природне. Але при тім послідовно-як я се підчеркнув в згаданій студійці, під Малою Росією розумілись не тільки землі Козацької України, що зложили присягу з військом козацьким в 1654 році, але й усі инші землі, що підлягали церковній владі київського митрополита: землі західнє-українські, Поліссє й Білорусь.
Так наприклад Максим Филимонович у своїй промові, в вересні 1654 р. (вище с. 962) накликає царя визволити “Малую Русь” в цілости, включаючи і Поділлє, і Покутє, і галицьке Підгірє, Білорусь і Підляше. Говорячи про об'єднаннє Малої Руси з Великою розуміли не тільки вже довершене об'єднаннє Козацьких земель з Москвою, але й сподіване і бажане приєднаннє Західньої України й Білоруси: ми вже бачили і ще побачимо сі сподівання, що під козацьким рейментом удасться об'єднати “всі землі до Висли, де руські церкви були”, і разом з Козаччиною вони перейдуть під протекторат царя-чи під його військову охорону. Се підтягалося під поняттє об'єднання Малої і Великої Руси. Так що властиво не було реальних причин для заміни двохчленної формули “Велика і Мала Русь” формулою тречленною. З становища теперішньої термінольоґії воно може здаватися природним і льоґічним, що з об'єднаннєм козацької України з Москвою з'явився двохчленний титул “Великої і Малої Руси”, а з окупацією Білоруських земель його замінено трьохчленним. Але в тім часі такої льоґіки не було, тому що Мала і Біла Русь тоді ще не викристалізувалися в тім етнографічнім значінню, якого набрала пізніш, в XVIII-XIX в. 5). Термін “Малої Руси” зовсім добре міг покривати і Білоруські землі. Коли ж московським політикам настирливо як бачимо, лізла до голови гадка про обмеженнє поняття “Малої Руси” через заведеннє окремих титулів для Західнє-Українських і Білоруських земель, то на се були спеціяльні причини політичного порядку-вони почасти вже були вказані, почасти стануть перед нами в дальшім викладі. Коли старшина бажала об'єднати всю “Малу Росію” в тім широкім, єрархічнім значінню під своїм рейментом, і тільки посереднє, через “Запорізьке військо й. цар. в-ва” привести під протекторат царя, то московський уряд як раз не хотів сього, а бажав привести білоруські і західнє-українські землі в безпосередню залежність від Москви, без якої небудь участи в тім Запорізького війська. На сім пункті, як ми бачили, від самого початку пішла тиха, але завзята боротьба на Білоруси. Ся ж ділєма про присягу чи гетьманові чи безпосереднє цареві стала і при окупації Західнє-українських земель. Московський уряд в сім менті, начебто без великої рації, бо на Волині ніяких особливих окупацій не сталось, і на Поділлю операції тільки що починались 6) проголошує царя володарем Волині і Поділля, аби підчеркнути, що се московські провінції, дідичне царське володіннє, привернені царські землі. Се був акт вимірений против старшинських плянів на Західню Україну.
