Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“За той час повернули післані до Вас. Вас. і розповіли своїм, як він сурово поставився, не прийняв ні хліба ні вина, а домагався, щоб місто і замок піддалися, і зложено присягу на імя царя як від міщан, так і від п. губернатора (Гродзіцкого),- але вони збули то такою відповіддю, що про се з ним говорити не можуть, і обіцяли, що до переговорів у сій справі з'являться у нього завтра инші люди. Настрашений такою реляцією своїх колєґів п. Кушевич звернувся до Хмельницького і став зі здивованнєм викладати йому ті всі речи, але Хмельницький відповів на то коротко, що так мусить бути. Виговський же дуже широко, з великим гнівом, раз-у-раз бючи в стіл рукою, домагався того самого що й Вас. Вас., з-часта повторяючи на нашу ганьбу, що вже й біг нас відступив. Доводив то лихим станом всеї Річипосполитої, і з-часта при тім повторяв, що доки зайшла шабля козацька, доти мусить бути й козацька влада (kozackie dominium).
“Коли Виговський скінчив таку свою мову, Кушевич попросив іменем своїм і своїх колєґів, щоб йому позволили говорити безпечно. Хмельницький позволив, позволив і Виговський, такі точно сказавши слова: “Говоріть, коли що маєте, і говоріть безпечно і сміливо, бо тут не жарти!” Тоді Кушевич вставши з другими сказав: “Милостивий пане гетьмане! не буду займати в. м. довгими словами. Життє наше- котрі тут єсмо-в руках в. м., і ми думаємо так, що тільки за особливою ласкою вашою, нашого милостивого пана, ми звідси повернемося. Але щоб ми і місто мали вчинити присягу на імя московського царя, ніколи ми того не вчинимо і вчинити не можемо. Раз присягли ми королеві й. м., панові нашому милостивому Янові-Казимирові, і мусимо дотримати віри нашої, яка б не була його фортуна. Маємо надію, що за ласкою божою і стараннєм вашої мил., нашого мил. пана, і всього війська Запорозького,-як ми то зрозуміли.-все вернеться до свого. А коли б тепер без всякої потреби і силування-бо ж його нема, богові дяка!-мали ми так нашвидку віру правдивому панові зламати, а новому присягти,-що б подумав ваша мил., наш мил. п. з усім військом своїм про легкодушність нашу, і що б потім сказав про честь і віру нашу той сам цар московський-котрого взагалі не узнаємо? Тому унижено і покірно просимо в. м., нашого мил. пана,-не вимагай від нас того, чого против вірности і сумління свого вчинити не можемо”.
“Сі слова повторили й инші депутати, цілком приєднуючися до того що сказав п. Кушевич, заявляючи, що за короля й. м. Яна-Казимира готові вони завсіди життєм жертвувати і кров свою проливати. Здавалось, що й сам Хмельницький не дуже був противний такій деклярації, але Виговський кілька разів на ріжні способи повторяв свою гадку, і богато в тім стратив часу, поки нарешті депутати зробили таке закінченнє: “Шкода більше часу тратити, мил. пане гетьмане! Більше нічого ми не скажемо, тільки те що тисячу разів повторяємо-що доки жив король й. м., наш мил. пан Ян-Казимир, ми нікому иншому присягати не будемо, і коли б депутати міста з якого небудь страху зробили се тут, то п. губернатор наш і все місто того б не акцептували. Тому просимо вашці, н. м. п., аби ти нас до того не примушував” (134).
“Той потаємний посол короля й. м. 15) і посол татарський, як ми могли зміркувати, слухали тої заяви з утіхою, і самим полковникам не була прикра така деклярація, бо П. Тетеря, полковник переяславський, сказав потиху до п. Яна Хомицького такі слова: Sitis constantes et generosi (будьте витривалі й благородні). Більше на сю тему з депутатами того дня не говорили, а провели весь час в ріжних розмовах-по части про погром коронного війська під Городком, по части про союз з Москвою, доводячи, що військо Запорізьке не піддалося цареві в неволю (in servitutem) і ніколи не піддасться, бо ж воно за вільність повстало й війну против Ляхів підняло. Нарешті по довгих таких розмовах відправив Хмельницький депутатів до міста, аби від усіх станів принесли деклярації в справі піддання міста і присяги московському цареві і при тім написав такий лист до маґістрату:
“Мої ласкаві панове-маґістратські м. Львова! Ще з більшою приємністю прийняли ми нині вашу покору, тому що сповняючи нашу волю, вислали сьте своїх людей, і ми їм дали устну деклярацію на початок, а по дальшу завтра, тільки знову зрана пришліть обміркувати справу з своїми, а запевняємо в. м., що не зістанетеся без нашої ласки”...
“Виговський додав знову також від себе листа, подібного змісту.
“Але тільки що депутати з тими листами прийшли під місто, як з ріжних місць знову почалася канонада; трівала кілька годин, правда що без якої небудь шкоди місту. Коли другого дня трубач приїхав під місто по депутатів, то Ґродзіцкий з огляду на сю канонаду, і з инших мотивів не згодився, щоб депутати їхали, а вислано з трубачем тільки листи. Хмельницькому маґістрат потверджував, що присяги цареві він зложити не може, і просять його подбати, щоб їx до того не приневолювано, бо тільки з ним маґістрат хоче трактувати. На адресу Виговського Кушевич приватним листом потверджував сказане вчора, що всі мешканці львівські рішучо відмовляються присягти цареіві.
“По сім другого дня, 9 жовтня, московське військо стало маркувати наступ: в городі єзуїтів і по инших місцях почали ставляти батареї, сипали вали і шукали місця для мін. Але від Хмельницького трубач привіз знову листа до маґістрату: “Мої ласкаві панове і т. д. Дуже дивуємось тому, що в. м. зачавши трактувати з нами про приязнь, занехали переговори і вже до нас не присилаєте. Коли хочете нашої приязни, присилайте до нас людей значних: ми їм всяку ласку і приязнь нашу заявимо і назад відошлемо, як попереднього разу, здорових і цілих. Бо давши слово, стоїмо при нім статечно. Але перед усім зараз висилайте і дайте нам знати, коли хочете з нам трактувати, сьогодні чи завтра, аби ми знали”... Був також лист від Виговського до Кушевича, з осторогою: від розпочатих переговорів не відступати і з Москвою в ніякі трактати не вдаватися, перед військом же Запорізьким він обіцяв за місто клопотатися (137).
На лист Хмельницького маґістрат відписав, що зістаючись при своїй відмові присягати цареві, вишле на другий день своїх депутатів до Хмельницького, вповні покладаючись на його обіцянку безпечности. На се в короткім часі, того ж дня діставлена відповідь Хмельницького, що він завтра чекатиме депутатів-просить тільки прислати їx як найраніш, щоб не тратити часу 16). Через трубача переказано, що депутати другого дня підуть; тим не менше цілий день той, 9 жовтня, з обох сторін ішла канонада. Другого дня рано приїхав трубач по депутатів і вони пішли до козацького табору з новими рекомендаційними листами до гетьмана і писаря.
“Коли сі листи віддано і прочитано, були ріжні розмови. Виговський нападав, що у Львові грецька реліґія терпить утиски, і наводив ріжні приклади. Хмельницький похвалявся, що вже став паном всеї Руси і жадним чином не дасть її нікому иншому 17). Нарешті спитав депутатів, чого б хотіло від нього місто; на се відповіли коротко: аби військо запорізьке, а головно московське вступилося звідси. Зараз на се заявив Хмельницький і своє: зажадав від міста якогось дарунку, додавши, що такого великого як сім літ тому не домагається, з огляду на всі біди пережиті містом. Дальше відложив до завтра, і відправив післанців до міста з листами”.
В листах його і Виговського нічого не було крім жадання, щоб депутати прибули другого дня для переговорів. Але тільки що вони вийшли від Хмельницького, зараз почалася стрільба, так що поворот навіть був не дуже безпечний. Другого дня Кушевич лишився в місті, їздив замісць нього инший райця, і тому подробиць переговорів не знаємо. Канонада йшла протягом цілого дня; депутацію вислану на умови, Хмельницький затримав у себе через ніч, і другого дня прислав свою деклярацію маґістратові і всім станам, що пробувають у Львові; тут стояли такі мотивації: “Весь час не бажали ми розлиття невинної крови християнської і не давали до того найменшої причини, але що військо коронне і ріжні стани Річипосполитої наступали на Україну, мусіли ми боронити своє життє. Минулої зими, взявши собі поміч із сторонніх держав вони наступали на нас і тепер нас аж сюди запровадило коронне військо. Одначе ми, не бажаючи кровопролиття, готові показати ласку кожному, хто просить у нас милосердя-тільки аби всі пани, які у Львові знаходяться, виконали зазначене в сій деклярації:
