Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
“Але чи буде перемирє, чи війна, нехай п. гетьман Хмельницький буде ласкав до шляхти, що не має такої сили аби комусь шкодити-хочби й хотіла 20). Нехай би тій шляхті дозволив їхати до своїх маєтностей на Україні, і не чинив ніякої шкоди як досі бувало, ні їй, ні всій иншій шляхті. Бо тим способом й. м. п. гетьман Хмельницький за короткий час доступить великої чести рівно з иншими 21), а його давніше старшинство і власть заховається у всім; а поори нього також і инші козаки за свої заслуги зможуть доступити чести й шляхетства.
“Що до дітей й. м. п. гетьмана Хмельницького-чому не мало б бути, щоб він свого меншого сина віддав немов в застав, так що він завсіди був при боці й. кор. мил.? Потім він міг би стати великою людиною при дворі. Також доньки, як що має (не видані), можуть бути за великими людьми. Тою дорогою фортуна його дому була б краще забезпечена в своїй постійности, ніж тими способами, яких він уживає тепер для своєї фортуни, а вони часто стають йому на заваді. Його старшому синові теж могло б бути дане якесь пограничне староство, аби він завсіди був поблизу під наказом і наукою вашої господ. милости. Так усі справи могли б уложится мирно і честно, і що сталось-було б таким чином забуто.
“Дуже журився князь й. м., що твоя милость не дала ніяких інструкцій в справі замирення з й. м. п. гетьманом Хмельницьким-що говорити в сій справі королеві. Бо король як тільки довідався про приїзд князя, зараз питав його в сій справі, і князь не знав що говорити, міркуючи, що ваша господарська мил. може й не радиш миритися, коли не доручаєш князеві нічого, щоб він знав як інформувати короля. Князь дуже дбав про замиреннє, і короля прихилив до того, щоб ті справи могли прийти до згоди, але так що король не знає і не може догадатися, хто властивий посередник і привидця того замирення. Бо якби знав, то дуже б за то гнівався (на князя). І так всі мають ненависть і ворожнечу на князя й. м., що в. милость має однодумців між вельможним панством” 22).
На далі князь бажає мати докладні інструкції, як поводиться в сій справі, і він просить господаря детально порозумітися з гетьманом, які його пляни і претензії: якого становища і чести він собі бажає: рівно з якими достойниками Річипосполитої? Цілком природно бажати, щоб гетьман став на рівні з найвищими особами, по тім як він поріднився з господарем і через нього з ріжним вельможним панством, і се конче потрібно знати, коли король доручив господареві посередничати в справах замирення. Особливо з огляду на недалекий сойм, що збереться 24 березня н. ст., на два тижні, і з сойму будуть післані комісари. Князь порадив, щоб королівські комісари зїхалися до Камінця, а козацькі стали в котрімсь городі своєї границі, а господар би приїхав до Хотина, і звідти міг слідити за переговорами, впливати на них і запобігти непорозумінням і новій війні.
З свого боку князь додає ще претензії до Хмельницького, що він не пускає його жовнірів до Стародубської волости, і в староствах Лоївськім і Любецькім, наданих князеві від короля, всім володіють козаки і не допускають Радивилових урядників до урядування. Він просить написати до гетьмана і попросити його, щоб він не чинив перешкод князеві і ті староства далі щоб були під його владою 23).
Примітки
1) Zamysl jest Chmielnickiego absolute et independenter pod zadnym moanarcha panowac i wszystke te ziemie in possessione miec, ktora sіe poczyna оd Dniestru, a idzie do Dniepru y dalej az do granicy moskowskiej; a iezeliby go Korona scisnela, chce sie udac pod protekcye Moskwicina, iako eiusdem religionis, oddawszy mu co swietey pamieci krol imc Wladyslaw do Korony krwawym potem przylaczyl byl, et ultra; ktora udzielnosc ziemi i linia iuz ma bydz, miedzy niemi namowiona. Сю інтересну концепцію єзуїтського дипльомата треба розуміти так: Хмельницький порозумівся з Москвою на тім, що вона за свій протекторат дістане Сіверщину і Смоленщину з деякими сусідними білоруськими землями, а инша козацька територія становитиме окрему державу, під управою Хмельницького.
2) Теки Нарушевича 146 с. 240-2, копія з Несвижського архиву.
3) Лист Кутнарского з 1 листопада в збірці Русєцких ркп. 41 с. 215.
4) Ориґінальний польский текст звідомлення Потоцкого поданий тільки в витягу у Ґоліньского с. 604-6, під таким заголовком: Taka iest relatia legationis powroconych od Hmielnickiego рр. poslow Zaczilichowskiego i р. Czernego, ktory byl podstaroscim Bialei Cerkwi. Починається просто приїздом послів до Чигрина, без вступу і закінчення. Повніший текст в німецькім перекладі Theatrum Europaeum c. 230-2. Він починається поясненнєм, що королівський двір тоді, в осени, був заклопотаний вістями про марш козаків і Татар, що стали “над ріками” провокуючи польське війско, і від польського гетьмана прийшло таке писаннє до канцлєра: “П. Зацвіліховский і п. Черний повернулися від Хмельницького здорові і їдуть до й. к. м.; але я не думаю, аби вони так скоро поспіли як пошта, то я хочу в. м. подати що я вирозумів з їx реляції”. Спочатку гетьман тримається оповідання послів, далі додає дещо від себе (про неймовірність козацького походу зимою) і після звістки про Татар на Жовтих Водах видимо переходить до власних міркувань про неминучість війни. Тому я на вістях про Татар уриваю свою цитату і далі повертаю до міркувань Потоцкого. В своїм перекладі притримуюсь польського тексту доповняючи і справляючи його там де для сього дає підстави німецький переклад (сам теж не свобідний від помилок-не кажучи про страшенно перекручені ймення); найбільш значне -що польський текст секретною відомістю Виговського називає вісти про шведське посольство до султана, тимчасом як у німецькім перекладі вони стоять вкінці й належать очевидно самому Потоцкому, а секретним комунікатом Виговського тут виступають секретні поради Лупула переказані Тимошем його батькові. Я в своїм тексті пішов тут за німецьким текстом.
Оповіданнє Твардовского, ніби то богате деталями і ще раз, так само літературно й барвисто перероблене у Костомарова (с. 507-8), при ближчім порівнянню з оповіданнєм Потоцкого не дав нічого конкретного, понад літературні ампліфікації сказаного там. Одно й друге потім зараз переходить до розпоряджень С. Потоцкого, і се показує, що Твардовский йде за реляцією Потоцкого, додаючи дещо від себе.
5) Себто першого січня ст.ст., як поясняють козацькі посли.
6) В аб. Ґоліньского стрічку обтято при оправі рукописи, зміст доповнює нім. переклад.
7) В нін.: Regiersucht, бажаннє влади.
8) В нім. се в першій особі: “Але я чимало компаній розміщую на Поліссю і тримаюся зборівської лінії”.
9) В нім.: з частиною Запор. війська.
10) Нім.: nebenst seinem Geschmeiss.
11) Пол.: Podlasiem, нім. Bollusche.
12) Ґол.: haec die.
13) В поль. тільки Жовті Води, в нім.: Gelle Wasser, Saka, Hamey und Kibolnik.
14) Нунцій Торрес виїхав до Риму 22 вересня, реляції його наступника Петра Відоні, біскупа Льоді, починаються з 21 вересня.
15) Жерела XVI с. 161-2.
16) Збірка Русєцких ркп. 41 с. 216.
17) Theatrum Eur. наводячи цього листа Потоцкого на иншім місці (с. 230, І) записує, що “королівські комісари” зложили з Хмельницьким перемирє на шість місяців, і за сей час спішно вербувалися вояки до спустошеного пошістю війська. “Комісарами” мабуть тут названі тіж Зацвіліховский і Черний. Се “шестимісячне перемирє” вийшло мабуть з того що термін комісії визначено на початок квітня, як довідуємося з листу Хмельницького до царя і слів його послів (див. нижче) і в тім саме часі стався наступ польського війська на козацьку територію.
18) В наведенім нижче листі.
19) Акты Ю.З.Р. III с. 484.
20) Тут мова очевидно про середню й дрібну шляхту: Радивил очевидно мовчки приймає козацькі арґументи против шкідливої ролі маґнатів на Україні.
