Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
21) Очевидно-з першими достойниками Річипосполитої.
22) Щось пропущене, і зміст можна вгадати тільки приблизно, що партія замирення з козаками викликає невдоволеннє серед польського панства.
23) Ся інструкція надрукована в Актах Ю.З.Р. III с. 490-3 і VIII с. 364-6, але московські ориґінали її майже не ріжняться між собою: переклад той сам, місцями дуже мало зрозумілий.
СИТУАЦІЯ і НАСТРОЇ ОСЕНИ 1652 р., ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ, КОЗАЦЬКА ДИПЛЬОМАТІЯ, ВІДНОСИНИ ДО КРИМУ і ПОРТИ, ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ БОГДАНОВИЧА і ТОВ., ПОШІСТЬ, САМОПОЧУТТЄ ВІЙСЬКА.
Я навів тут, кажу, сю відповідь, тому що вона кидає ретроспективне світло на раніші переговори на сю тему і помагає нам зрозуміти ситуацію осени 1652 р., що нас тут займає. З одної сторони руба стало питаннє: білоцерківські пакти чи зборівські? Польська сторона ніяк не хотіла вертатися до зборівських; українська сторона-переживши стадію пренебезпечного розруху на тлі білоцерківського договору, боялась приймати його вдруге. З одного і з другого боку прихильники рішучого розрахунку, користаючи з сього розходження, трубили в воєнну сурму і відкидаючи всякі компроміси накликали до воєнної розправи, зараз і безпроволочно. Але після того як Орда так невірно повела себе в останній кампанії, українська сторона могла пускатися на нову війну з Польщею тільки забезпечивши собі нового союзника. Турція, Семигород-се були не активні союзники, як виявилось. Швеція-про неї все частіш говорилось, нею все більш інтересувались, але вона ще стояла на далекім пляні. Лишалась Москва-котра все ще трималася осторонь. Треба було пробувати з нею, перше ніж іти на повний розрив з Польщею.
З другої сторони прихильники компромісу старалися використати новий момент- шлюб гетьманича з господарівною: новий династичний звязок козацького гетьмана з аристократією Польщі-Литви, і можливости нових політичних комбінацій-як поява Хмельниченка на котрім небудь з васальних князівств Отоманської Порти. Як ми бачили, Радивил, приймаючи все діяльнішу участь в сих відносинах, висуває, чи властиво поновляє концепцію так би сказати-нобілітації козацької України введення гетьманської родини між маґнатерію Польщі-Литви, а козацької старшини- між шляхту. Замісць розриву України з Польщею перенести розрив на український ґрунт: відірвати козацьку верхівку від мас, притягнувши її до правлящої польської верстви. Гетьман, видима річ, серйозно задумувався над сими проєктами.
Пошість лила воду на млин сих поміркованців. Смерть і без того буяла по Польщі й Вкраїні, аби ще збільшати її жертви війною. З другої сторони, гетьман і його однодумці старанно підчеркували реліґійний мотив боротьби з польським клєрикальним маґнатством. Інтереси козацької верстви маскувались інтересами всіх православних верств України і Білоруси, Московщини і Балканських країв.
На превеликий жаль, не можу нічого сказати про посольство “митрополита Гавриїла”, що в жовтні т. р. за поміччю гетьмана приїхав до Москви “в справах господаря волоського”. Своє посольство до Москви, з рішучим запитаннєм як поставилась би Москва до нової війни України з Польщею, гетьман ладив на листопад, після наради з старшиною. Ось що писав він в сих справах путивльському воєводі:
Божею милостию великого государя царя и великого князя АлексЂя Михайловича всея Русиі і самодержъца и многых государствъ государя и обладателя его царъского величества окольничему и воеводЂ князю Федору ОнъдрЂевичу Хилкову Стародубъскому Богдан Хмельницький гетманъ войска Запорозкого здравъствовати и благодушествовати многолЂтне!
Грамоту вашу прочет утЂшихся, велце дякуєм што ваша милость незабавне отпустить рачилъ до его царъского величества єго милость отца Гавриила метрополита в дЂлах господаря волоского, приятеля нашего. Заслужим то в. мил.! Договор с послами ляцкими, же оны хотят ведле пунктовъ Белоцеръковских ми с нами имЂти, а мы пункта Зборовъские держимъ, инак не хощем; и о томъ комЂсія маєт быти. Потом о всем в. мил. возвЂстим. От крымского царя єще пословъ не маєм и вЂдомости не даєм. Што к намъ великая милость єго царъского величества, радуєм ся и наипаче служити прямо и вЂрне его царскому величеству будем. Скоро и наших пословъ с прямою и вЂрною службою нашею вышлем и єго царъскому величеству до лица земли чолом бити будем, большоє ищущи царскоє милости. К сотником козаком, которые обыды чинят от Литвы жыльцом єго царского величества, напишем и пошлем, дабы того не чинили, и сурово винных скараємъ. Какова вЂдомость будет от єго царского величества, просим-рачъ нам в. мил. ознаймовать. При сем здрав буди долголЂтне и к нам любовен другъ и приятель. Вашей милости во всем жычливый приятель и служить рад Богданъ Хмельницкий гетманъ войска Запорозкого. З Чигирина 18 мЂсяца октобря 1652 г. 1).
Відправивши ні з чим королівських послів, гетьман видав о Покрові універсали “до всіх козацьких городів”, що польське і литовське військо збирається наступати на Україну “з першою зимовою дорогою”,-аби всі козаки запас готовили і коней годували й були готові против неприятеля, і за новим обісланнєм ішли до нього на збір 2). Постарався відновити приязні відносини з Ордою, і як пише якийсь волоський конфідент в початках листопада-“що третій день від хана посли у Хмельницького” 3). Частина Орди, як ми бачили, прикочувала до чигринського погранича, і стояла поготів на кождий наказ гетьмана 4). Хан просив прислати йому два козацькі полки для задуманого походу на Донців, з Демком осавулом і з “гетьманом Костирським”, що ходили в поміч Кримцям попередніх разів; перше посольство про се було мабуть в жовтні друге застав в Чигрині московський післанець Юденков в першій половині листопаду. Гетьман відмовляв, тому що потрібує людей против Ляхів і тримав їх на поготові 5).
Відносини з Портою зіставалися дуже добрими, навіть сердечними. Грек “Хома Іванів” про се так писав пізніш, літом 1653 р.: “З часта приїздять сюди козацькі посли від гетьмана Хмельницького, і тут Турки тих послів дуже шанують і обдаровують, бо мають перед ними страх і просять їх приязни. Також і Турки посилають до гетьмана послів, і тепер знову післали посла з тим, щоб (козаки) взяли Камінець і віддали султанові. Також добиваються від нього, щоб він давав постійну данину, а гетьман їм відповів: Я города дати не можу, ані якої данини, бо не маю богатої держави як инші: угорський або мунтянський,-тільки воєнний люд, і коли султанові знадобиться, вони будуть готові йому в службу, а на Чорнім Морі ніякої шкоди робити не будуть” 6). І ми справді далі побачимо звістки з Криму від московських послів, що царгородський диван в усім підтримував козацькі побажання перед ханом, і давав йому відповідні директиви.
Про козацькі настрої з місяця жовтня дістаємо таку відомість з Яс, від неназваного на імя певного конфідента, через подільського кореспондента:
Пятого новембра потайки в ночи прийшли до мене в Ясах посли від козаків, або краще сказати-післанці Виговського з листами до господаря молдавського, два польські шляхтичі: пан Гойський, і другий, котрого імя випало у мене з памяти. Сказали мені в секреті таке. Козаки з черни (de plеbe) домагаються війни, і Татари теж радять, вони-Ногайці себто, що стоять в яких 4 милях від Чигрина, раз-у-раз шлють своїх післанців до Хмеля, бо зачувають, що йде до миру. Полковники Хмельницького хочуть миру, на тих умовах, що були уложені під Зборовим. Сам Хмельницький одначе вдоволився б і меншим, аби тільки був безпечний що до долі своєї і своїх синів. Кажуть, що в тім напрямі дуже працює й Виговський, бачучи, що син Хмельницького не дуже йому прихильний: коли б іще сам Хмельницький був проти нього, то буде йому кінець. Бо самі козаки завидують його фортуні, тому в своїм інтересі він (Виговський) радить завести згоду з Поляками, аби розірвати з Татарами 7).
В середині листопада гетьман скликав старшину на раду. Ніяких близших відомостей про неї не маємо 8), а дуже жаль, бо вона мала рішати про посольство до московського царя, яке властиво розвязало сю многоважну для всеї дальшої історії справу сполучення України з Московським царством. Дещо можемо про неї зміркувати з сього посольства, де що дають відомости про козацькі настрої й новини, що зібрав в Чигрині в середині листопада московський післанець Юденоков, відвозивши гетьманові в дарунку соболі, щоб розвідатись щось певне з приводу поголосок, ніби Татари з козаками вибираються на царські українні городи:
