Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Найдокладніші відомости про посередництво Лупула маємо в реляціях яських. Єзуїт Щитніцкий висланий від польського уряду писав із Яс в жовтні канцлєрові:

“Коли я подав господареві кондиції до його посередництва і заведення згоди з козаками, він відложив свою відповідь до повороту своїх послів від Хмеля. Коли вони прийшли з тим, що Хмель від його посередництва не відмовляється і посилає інструкцію, на чім має ґрунтоватися згода, господар й. м. посилає її й. кор. милости через руки в. милости. Міркує так, що король на подані в тій інструкції кондиції не пристане, і Хмель навзаєм не зробить того, щоб розірвати союз з Татарами перед закінченнєм трактату. Тому просить і хоче одержати через того післанця останню і катеґоричну деклярацію волі й. кор. мил.: на яких умовах хоче король зложити згоду з козаками. Навзаєм післав і до Хмеля, аби йому дав такуж деклярацію без усяких обиняків. Я сьогодня на своїй авдієнції (у господаря, очевидно) переконався, що господар рад був би чесно відріктись сього посередництва, побачивши, що Хмель жадає річей негідних і недопустимих і ґрунтовної згоди зложити не думає. Се і пан Кутнарский (секретар господаря) зрозумів з розмови на весіллю з найзначнішими козаками, особливо з Виговським, і про се докладно поінформував вашу мил. І я такі ж відомости дістав про їх замисли. Намір Хмельницького-панувати абсолютно і незалежно, не маючи над собою ніякого монарха, і мати в своїм володінню весь той край, що починається від Дністра і йде до Дніпра і далі до московської границі. А коли б Корона його притисла, хоче віддатися під протекцію Москвитина, віддавши йому, як одновірцеві, все те що покійний король й. м. Володислав крівавим потом прилучив був, і ще більше. Між ними має вже бути порозуміннє що до удільности сього краю і граничної лінії ¹).

“Коли король його не приборкає, (Хм.) замишляє чинити те саме, що робив досі,-то значить про око вимолювати спокій, коли йому буде треба, а наші слабі війська нищити і землю з Татарами воювати і пустошити. Се річи певні, се король наче прочитав в серці Хмельницького, й иншим удаванням давати віри не треба” ²). Від Кунтарского маємо ще докладніші відомости про жадання Хмельницького:

“На весіллю сина Хмельницького господар й. м. серйозно переговорював в справі забезпечення згоди між Річпосполитою і військом Запорізьким і чекав докладної й останньої його (Хмельницького) деклярації на пропоновані йому пункти. Посилаю на окремій картці його пункти. З них ясно видно, куди йдуть його замисли. Взагалі не тільки ті що противляться сій неспокійній голові, але й самі його прихильники однодушно твердять, що нема чого від нього сподіватись, тільки того, що в попередніх роках робив; хто инакше думає, нехай сам побачить.- Пункти подані господареві й. м. від п. гетьмана війська Запорозького:

Військо Запорозьке ні скільки не цурається пожаданої обосторонньої згоди, навпаки вповні схиляється до уґрунтування її на таких умовах:

1. Насамперед аби повернено всі православні церкви, забрані уніятами як в Короні так і в в. кн. Литовськім.

2. Війську Запорізькому аби король надав права і вільности згідно з зборівськими пактами, нічого не уймаючи з того, що в тих пактах виражено.

3. Пп. сенатори і Річпосполита аби не мстилася над підданими своїми, бо причини розірвання згоди не від них, але з тої сторони була дана-тим що не дозволяли козакам виходити з своїх маєтностей, та ще їх били (“тручали)” і забивали.

В володінню війська Запорізького стільки волостей Запорізьких має зіставатись, як означено в Зборівських пактах: почавши від Дністра аж до Дніпра і від Дніпра аж до границь московських ³).

З сих реляцій виходить, що при нагоді Тимошевого весілля, при кінці серпня або в перших днях вересня-коли в Варшаві виряжалось посольство для переговорів з Хмельницьким в Чигрині, в Ясах ішли переговори про перспективи українсько-польського порозуміння за посередництвом господаря. Як ми бачили, в Варшаві на сім посередництві договорилися козацькі посли з польським урядом. Він правдоподібно й поставив кандидатуру господаря, покладаючись на його велику і незмінну відданість, заманіфестовану ним перед тим посольством згаданого Щитніцкого, що приїхав до Варшави в початках серпня з листами господаря. В них Лупул заявляв, що мусів згодитися на подруже своєї доньки з гетьманичом тільки під непереможним натиском обставин і при першій можливости буде старатись його розірвати, але в данім моменті не може зачіпатися з козаками-хоча з приємністю підтримає війну Польщі з Татарами, коли Корона потрапить перемогти козацьку опозицію. Від посередництва не відмовлявся, питавсь у гетьмана і короля докладно сформулованих умов. Сі умови й були йому подані одночасно з переговорами в Чигрині між гетьманом і королівськими послами, Зацвіліховским і Черним, і тут виявилось рішуче розходженнє обох сторін, що зазначилося уже в Чигрині.

Про сі чигиринські переговори маємо доволі докладне посольське звідомленнє переказане в реляції гетьмана Потоцкого канцлєрові, літературно оброблену і розмальовану перерібку його у Твардовского, і коротку, але самостійну звістку в дневнику Альберт. Радивила ⁴). У Потоцкого читаємо:

Довідавшися про наближеннє до Чигрина послів, Хмельницький вислав против них 150 коней, і з сею асистенцією впроваджено їх до господи. Прислано туди всяку поживу, а коли посли обтрусилися з подорожнього пороху, прислав Хмельницький до них Виговського, щоб їх одвідати і довідатися, з чим приїхали. Він виразно запитав їх про зміст посольства, так що вони не можучи його позбутись показали йому інструкцію, і він прочитавши її пішов, визначивши їм авдієнцію другого дня. Але коли прийшов до Хмельницького і дав йому реляцію, яке мають до нього дорученнє, той прислав до них знову, відкладаючи на инший час їх візиту і просячи, щоб вони собі відпочили по трудах дорожніх. Тим часом сам поїхав до Суботова і там з своїми конфідентами радився, що відповісти послам й. кор. мил. на їх пункти. Добре порадившися доперва третього дня велів їм прийти до нього. Там після привитання, коли вони переказали йому ласку і милосердє його королів. милости-котрої він жадав через своїх послів у його кор. м., він ніби то вдячно прийнявши й подякувавши, так рече: “Коли ви з тим тільки до мене приїхали, то не малисьте з чим!” Вони йому на те відповіли: “Мусимо починати справу відти, відки в. м. її зачав перед й. кор. м. через своїх послів, а що сі посли жебрали у нього милосердя, то він його заявляв в. м. і військові Запорізькому”. На то Хмельницький рече: “То мусіло бути,-бо чимже було короля й. мил. потішити? Чи був би я ліпше вчинив, як би був до нього післав сто тисяч Татар і других сто тисяч козаків!? Справді ліпше сталось, що я то послами відбув, ані ж би мав вас до Риму або до Криму загнати”.

Далі йдучи в своїй лєґації вони пропонували йому згодитися на комісію. Він довго не хотів на то погодитись, доводячи, що комісія непотрібна, і домагався пактів зборівських. Нарешті згодився, щоб її відправлено на Василя руського ⁵), там де буде воля й. кор. мил., але без присутности війська, і з тою заявою, що він від зборівських пактів ніяким чином відступити не може, з тої причини-що вони найліпші, бо він їх одержав від самого й. кор. м., і соймовою повагою їх затверджено. А від тих що постановлені під Білою Церквою-відступити ⁶), бо не були до вподоби й. кор. милости і Річипосполитій, і сойм їх не апробував. А коли б тепер (король) їх схотів апробувати, він (Хмельницький) на се не може згодитись-бо боїться замислу козаків на життє своє, коли б пристав на 20 тисяч козаків. І по Білоцерківськім договорі був від них в небезпеці; як військо почало против нього бунтуватись-за що і Мозиру він дав стяти. Відректися Татарської Орди він не може і не мислить, доки не прийде до згоди з й. кор. мил. і Річпосполитою. Сина свого заставником не може дати-вимовляється тим, що він замолодий, але як підросте, обіцяє його дати на службу й. кор. мил. На пункт про те щоб не було зносин з заграничними державами відрік, що то річ не нова, і гетьмани козацькі мали зносини з сторонніми (державами): бувало то перед тим, і богато їх з ріжними державами вели свої зносини, а найбільше з московським царем, що давав “казну” козакам.