Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка (книги онлайн без регистрации TXT) 📗
а чого у тебе волосся посічене питає юля бере моє каштанове пасмо накручує собі на палець
і уважно роздивляється кінчики бо посіклося у тебе авітаміноз юля сміється чи може тебе
погано постригли поламали тобі кінчики приходь до мене я тебе пострижу а ти вмієш
стригти умію це я вмію найкраще в мене дуже легка рука у тебе потім волосся дуже швидко
ростиме і вже не сіктиметься
у юлі талант стригти людей я теж хотіла би мати якийсь талант який усім буде видно тоді
мені ніхто не казатиме що з мене ніякої користі
юля приїхала до володі зі свого міста над морем вона каже що любить його і хоче з ним
залишитися назавжди до смерті вона готова витримувати його до смерті він здається на це
згодився себто змирився з тим що юля збирається витримувати його так довго юля вміє
робити багато різних речей вона вміє доглядати оранжереї бо її мама працювала в оранжереї
а потім вони працювали разом вона знає все про гладіолуси про орхідеї вміє підрізати
троянди знає десятки видів кактусів і коли який із них зацвітає знає як доглядати літопси і
коли вони линяють ще юля вміє стригти вона робить дивовижні зачіски у неї золоті руки
вона як алтан хайша золоті ножиці це я згадую казку зі свого дитинства про мудру дівчину
яка стала дружиною хана я кажу юлі що називатиму її алтан хайша юля сміється це по-
татарськи у мене були сусіди татари юля приїхала з криму і не може жити без моря я так
скучаю за морем каже вона і її голос нагадує мені шум морської хвилі я люблю лежати на
воді й ні про що не думати люблю приїжджати сама на пляж слухати море як воно говорить а
що воно говорить питаю я воно не говорить що воно просто говорить сміється юля дівчинка
схожа на юного безтурботного хлопчика дівчинка яка здається буде вічно молодою і ніколи
не постаріє дівчинка яка триматиме в одній руці садові ножиці а в другій перукарські
дівчинка що займається дизайном рослин і людей а також знає що таке хронотоп
А ти знаєш що таке хронотоп? питає мене якось Юля. Ми гойдаємося на гойдалках на
дитячому майданчику і смокчемо льодяники. Ні, не знаю, відповідаю, секунду подумавши. Я
тільки знаю, що таке хронос, — це час. Хронотоп, каже Юля, — це час і простір, бо ми
живемо у часі й у просторі. Може бути хронотоп життя? — питаю я. Юля замислюється,
потім каже, що так, може бути, і голос у неї сумнішає і густішає. Я змінила свій простір на
чужий, у моєму просторі було море, і кам'янистий берег, і скелі, і кипариси, і оранжерея,
мені подобалося, коли море й небо мають однаковий колір — на лінії горизонту вони
зливаються, і вже не можна розрізнити, де небо, а де море. Можна було дивитися на небо і
знати, що море буває таке, як небо, дивитися на море і знати, що це небо відбивається в
ньому, тому вода такого дивного кольору. Мій час тут тече повільніше, ніж удома, тут я
зовсім сама, правда, є Володя, — Юля сміється, закинувши голову назад, вона розгойдується
все сильніше й сильніше, і мені здається, що гойдалка зараз обірветься і полетить туди, де
лінія моря зливається із лінією неба, гойдалка, на якій гойдається Юля, не може впасти на
землю, — але мені все одно не вистачає моря та оранжереї, і ще я хотіла б мати яхту і
плавати в море, щоби бути на ньому подовше, навіть жити на яхті ціле літо, ловити мідій і
готувати з них салат із морквою і майонезом, ти вмієш готувати мідій? Я заперечливо хитаю
головою, я навіть не впевнена, що колись у житті їла мідій.
юля хитає головою мовляв все з тобою зрозуміло каже я не знаю чи коли-небудь у мене буде
яхта я повертаю голову і дивлюся на юлин профіль дивуюся що вона така схожа на хлопчика
знаєш мені найбільше не подобається війна хоча це улюблена гра в яку граються чоловіки бо
ж це вони її придумали ну може були там колись амазонки войовниче жіноче плем'я
випалена грудь але це так непереконливо звучить дуже непереконливо я би не хотіла вбивати
інших людей заради ідеї я би не хотіла вмирати за батьківщину я би не хотіла щоб мій син
загинув так як гинуть хлопчики у чечні які вмирають невідомо за що і мені від цього
страшно коли я їхала сюди познайомилась у купе зі старим підполковником він тепер на
пенсії і вирощує помідори та баклажани у себе на дачі він був у Єгипті у нагорному Карабасі
в афганістані у чечні тому що виконував наказ послали значить так треба він мені сказав що
запах крові робить із людини звіра війна це жорстока гра я би дуже не хотіла гратись у такі
ігри воєн не повинно бути а ще він казав мені що обов'язково треба мати дім щоб було куди
повертатися тому що домашні стіни тримають і коли їдеш обов'язково треба аби щось було
твоїм домом або попереду або позаду інакше буде дуже боляче я не знаю чи я розумію юлю
чи я добре її розумію і чомусь думаю про своє озеро в лісі жити як вода повільно і неквапно і
про свої стіни обмальовані рибами й квітами чи мої стіни мене тримають я іноді тримаюся за
них іноді розмовляю з рибами тоді мені здається що в мене є опора я кажу що мені вдома
живеться погано бо мої батьки мене не розуміють вони вважають що я ні на що не здатна бо
мені зовсім не цікаво розв'язувати задачі з фізики я знаю як це коли дуже сумно
але ти ще не знаєш як це поїхати і все залишити я залишила море і оранжерею я взяла із
собою тільки перукарські ножиці тут мені небо часом нагадує про море мені сниться глибока
вода я ловлю руками рибу і складаю її в кошики
юлі подобається не тільки море їй також подобаються календарі церковні календарі з
іконами на кожній сторінці з усіма святами постами й святими вона зосереджено вивчає їхні
імена каже що треба любити своє ім'я і що ім'я дуже багато означає і що їй цікаво знати як
жили жінки яких було звати так само як її чого вони хотіли що їм подобалося вона
довідується як жили святі жінки і як вони вмирали я не зовсім розумію чого вона шукає у
їхніх житіях але мені здається що у цьому щось є тільки я поки що не можу цього збагнути я
би хотіла любити своє ім'я не знаю чи я його люблю воно звучить мені дивно
юля носить на шиї сердолікове намисто з карадагу здалеку воно нагадує бурштин тому юлі
доводиться пояснювати всім що насправді це не бурштин а сердолік вона ніколи не знімає
цього намиста я питаю чому а вона сміється загадковим сміхом і каже що колись у мене
також будуть речі яких ніколи не зніматиму з якими боятимуся розлучитись які будуть для
мене дуже цінні і які берегтиму як зіницю ока і передаватиму в спадщину
чому кажуть як зіницю ока бо очі найцінніші
а кому у спадщину
своїм дітям найближчим людям
хіба діти це найближчі люди
не завжди
а ще юля любить солодощі цукерки шоколадні батончики морські камінці всередині яких
сховані родзинки юля гойдається на гойдалці і смокче льодяник
юля дивиться в дзеркало і поправляє волосся юля каже що вона щаслива бо вечір нагадує їй
вечори які бувають у неї вдома юля готує фарширований болгарський перець в кухні пахне
рисом морквою та густими прянощами юля каже я люблю його і сором'язливо роззирається
чи ніхто цього не чує крім мене так ніби це найбільша таємниця яку не можна довіряти
навіть стінам іноді мені здається що юля на десять років молодша від мене це я маю її
оберігати й захищати бо я стара як світ бо у мене є кімната-акваріум а в юлі тут немає нічого
тільки її ножиці і сердолікове намисто на шиї
тонкі пальці тримають ножиці юля закушує губу вона дуже замислена коли вона стриже
чергового відвідувача мені здається що вона думає про море і про хронотоп і що це
насправді одне й те саме і що колись пізніше я також дізнаюся що таке мій хронотоп і
думатиму про нього навіть тоді коли займатимуся найважливішим для мене заняттям тільки
