Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
Захоплюється балетом і старовинною єврейською музикою. Спонсорує міжнародний балетний фестиваль «Київські лебеді».
Старший аналітик Максиміліан-ІІІ
26.
Не доїжджаючи сорока кілометрів до Києва, караван зупинився на території Калинівського міжнародного ярмарку — найбільшого у Східній Європі торговельно-обмінного ХАБУ зі статусом вільної економічної зони. У порівнянні з ярмарком, забетоноване поле під Краковцем здавалося зовсім маленьким. Гайдук вирішив купити тут старенький мотоцикл з коляскою, щоб добратися до Києва манівцями, не потрапляючи в поле зору різних КПП, які осідлали шосе М06. Марек Гороль теж зітхнув полегшено, бо до нього з машини № 10 прийшов його змінник — колега, водій з Кракова, з яким вони мали їхати до Чингіз-Сарая. Гайдук дав Мареку пару номерів «чистих» телефонів, що зберігалися на конспіративній квартирі, про яку не знали ні у ДерВарі, ні у ВІРУ, бо куплена була за гроші Гайдука через підставних осіб. Таємне пристанище містилося на другому поверсі багатоквартирного будинку у Протасовому Яру й відзначалася тим, що мало два окремі виходи — на хайвей, що з'єднував Проспект героїв УПА з Печерськом, і другий — на схил Байкової гори, порослий старими дубами, яким можна було непоміченим дістатися вулиці Ніколая Амосова і далі — Байкового кладовища. Квартиру було зареєстровано на прізвище українського бізнесмена Орленка, який працював у Мексіці і регулярно сплачував усі рахунки. Саме туди і вирішив податися Гайдук, бо інші конспіративні квартири ВІРУ перебували під пильним наглядом ДерВару.
Прощання з Мареком вийшло дуже теплим — Гайдук ніколи б не повірив, що може бути таким зворушеним. Але вимовив лише "Czesc stary, ucaiuj zone і dzieci", поплескав Марека по плечу. Той товстим пальцем витер сльозу — і Гайдук з Боженою зникли у натовпі. Вони подалися у хвіст конвою, туди, де на окремому майданчику продавали стару автомото-технику. Тим часом тривав інтенсивний процес завантаження автомобілів Фрідмана. На спеціальних карах до фур були підвезені важкі картонні скрині з написом «Холодильники «Ірпінь». Гайдук згадав, що під такою назвою працював комерційний відділ Київського заводу «Артеміда» — головного виробника найсучасніших систем наведення ракет «Харс».
Гайдук аж присвиснув від такого відкриття, уявивши, як у столицю Чорної Орди, яка загрожує всьому світові, надходять найновіші системи автономної навігації ракет. Завдяки київським системам наведення ракет, за якими полювали розвідки всього світу, можна знищити найбільш приховані і захищені цілі в будь-якій точці земної кулі. Конструктори «Харсу» відмовилися від програмного забезпечення, прийнятого на озброєння Конфедерації (VxWorks/HurriKane) чи ОГБ (ADA-105) і застосували цілком оригінальний принцип штучного біоелектронного інтелекту.
Він притишив ходу, щоб запам'ятати написи і цифри на картонному пакуванні. Біля машини № 13 вони почули американську мову і побачили чотирьох чоловіків і одну жінку — всі в камуфляжній формі, такій самій, яку приніс Бланшар Гайдуку, — вони сміялися, спостерігаючи, як до їхньої вантажівки заладовують довгі темно-зелені скрині з невеличкою позначкою — червоний трикутник у білому колі. Сумніву не було: зенітні ракети МХ-Аіг Cleaner 124 класу земля-небо, виробництва іншого київського заводу — «Арсеній». Божена раптом схопила Гайдука за руку і міцно, до болю стисла її:
— Ходімо швидше звідси.
Він, навпаки, хотів якомога детальніше роздивитися картини мирного міжнародного обміну товарами народного споживання, але Божена потягла його вбік від конвою, туди, де сяяв вогнями і рожевів повітряними кульками «Еродром» — ряд павільйонів, де на продаж були виставлені дівчата. Незважаючи на похолодання, напівголі дівчата, наче в барі, сиділи на високих табуретах, які оберталися навколо осі, щоб краще було видно всі принади цього яскравого племені. Біля павільйонів юрмилися покупці — переважно німці і турки, які закуповували дівчат цілими партіями для борделів, а ще більше вешталося звичайних роззяв, бажаючих задурно побачити щось, що деякі блудниці показували на мить, піднімаючи коротенькі спіднички. Особливо багато серед глядачів крутилося азійського люду — китайців, казахів, монголів.
Божена подалася до вказівника з написом «Авто-мото-товари». Тільки коли вони увійшли на територію майданчика, заставленого старими автівками, мопедами, велосипедами, мотоциклами і моторолерами — тут блукали якісь люди в засмальцьованих куртках, старі, як і весь цей мотлох, — Божена сказала:
— У групі американських військових стояв майор Вільям Кроуфорд. Я його впізнала. Я служила з ним у космічних військах. Це страшна людина.
Гайдук дещо чув про майора Вільяма Кроуфорда. У «Файлі Гайдука» для майора знайшлося місце.
— А який він?
— Red pig. Він обіймав жінку. Він любить розповідати веселі анекдоти і обіймати жінок.
Обличчя її неначе постаріло, біля губ з'явилися скорботні зморшки. Сторгувавши старий німецький мотоцикл "Zundapp" KS 1943 року випуску, жовто-сірого кольору, за 400 амеро (глобо вирішив економити), Гайдук посадив Божену в коляску, прив'язав мішки з речами до заднього сидіння (до свого мішка Гайдук упакував синю куртку з написом FRIEDMAN, вдягнувши камуфляжну куртку, у незліченні кишені якої поклав зброю). Божена залишилась у куртці Фрідмана. Продавець — старий дід, з вигляду і запаху справжній вашінгтонський бомж — представився колишнім професором Політехніки (серце Гайдука кольнуло: згадав батька), власником найбільшої в Україні колекції старовинних мотоциклів, яку розпродує тепер, щоб вижити. Він залив у бачок якусь смердючу коричневу рідину, і мотоцикл на диво завівся після кількох чмихів і холостих пострілів.
Вибравшись з території Калинівського ярмарку, вони звернули не праворуч, до стратегічного шосе «Схід-Захід», а в інший бік, де серед перелісків петляла ненаїжджена доріжка для велосипедних екскурсій на природу. Доїхавши до зони величезних торговельних молів, за якими починалося окружне шосе, подібне до вашінгтонського «белтвею», Гайдук вирішив не ризикувати, не привертати уваги цим старовинним мотоциклом. Знав: їх могли запам'ятати на Калинівському ярмарку, коли збивали старому бомжу-професору ціну на раритетний мотоцикл (кілька роззяв дивилися на це) і коли Гайдук перекинувся з Боженою англійськими словами. Знав також: паркінги навколо молів проглядаються численними телекамерами спостереження. Тому, зупинивши мотоцикл серед мокрих осик, Гайдук, вставивши до баку фітиль з подертої сорочки, підпалив його; вони швидко віддалилися від того місця, де знехотя горів музейний "Zundapp". Домовилися добиратися до Києва кожен нарізно — на маршрутках, що зрідка підходили до молів, де їх чекали черги покупців з важкими торбами. Кинувши торбу на плече, Гайдук попрощався з Боженою, яка в своїй синій пілотці та синій куртці була схожа на стюардесу, змучену життям і вередливими пасажирами. Вирішили дзвонити один одному тільки в разі крайньої потреби і тільки через безпечні геджети. Він попрощався з цією дивною дівчиною. Вона мляво потиснула йому руку, і тільки відійшовши на кілька кроків від нього, раптом повернулася й поцілувала його в щоку, як роблять це молоді, цнотливі американки під час першого побачення в голлівудських фільмах для школярів у віці 8—10 років.
Ступивши на асфальт паркінгу, вони мовчки розійшлися — кожен до своєї черги на маршрутку.
Весняний Київ зустрів сутінками і суцільною стіною снігу, яка насувалася на місто зі сходу, перетворюючи висотні башти на Борщагівці на сірі примари. Праворуч від себе Гайдук побачив характерний силует мормонського храму — церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Над масивною будівлею храму, побудованого за єдиним каноном мормонських споруд у всьому світі, височів гострий шпиль, на якому золотий ангел з сурмою провіщав кінець світу. Дивно — навіть у густих потоках небесного снігу Ангел Апокаліпсису світився, як далекий вогник тривоги. Гайдук подумав, що у раптових снігових сутінках камери спостереження не зможуть розгледіти лице самотнього чоловіка, який стоїть у довгій черзі на стоянці маршрутки, тримаючи польський армійський темно-зелений мішок на плечі. Коли прибула маршрутка, яка через площу Жертв ЧК йшла до Протасового Яру, люди в черзі заметушилися, почалася штовханина, як під час евакуації, але якось усі бажаючі упхалися в середину саморобного автобуса, в якому не було місць для сидіння. Господар маршрутки, переробленої зі старої китайської вантажівки «ШанКсі», збільшив корисне завантаження утричі. Ціна проїзду — 1 глобо. Юані тут не приймали.
