Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Темні очі вершника спалахнули крижаним вогнем. Річард мимоволі здригнувся, жаліючи в душі, що свого часу не позбувся безглуздої звички грубити у відповідь на зверхнє ставлення. Це, напевно, тому, що він завжди був високого зросту.
Річард ніколи не любив битися, але ще в дитинстві він став мішенню для всіх, хто бажав довести свою силу. Задовго до того, як Зедд вручив йому Меч Істини, Річард навчився приборкувати свій гнів і завжди намагався обеззброїти противника жартом. Але разом з тим він був незмінно впевнений у своїй силі, і ця впевненість часом перетворювала жарт в злу насмішку. Образливі слова зривалися з язика раніше, ніж він встигав подумати, і Річард нічого не міг з цим вдіяти.
— У тебе нахабний язик. Може бути, ти теж із тих, хто служить Володарю?
— Запевняю вас, пане, що у нас з вами один ворог.
— За самовпевненістю ховаються слуги Володаря.
Воїн в червоному плащі почав спішуватися. Річард ледь встиг подумати, що треба тікати швидше, як в ту ж мить його підхопили чиїсь могутні руки.
— Іди своєю дорогою, чепурун, — пролунав голос звідкись праворуч і ззаду.
— Це не ваша здобич.
Річард закрутив головою і побачив, що його тримають у висячому положенні два здоровенних д'харіанці в коричневих шкіряних латах.
Вершник, який встиг вийняти тільки одну ногу із стремена, завмер.
— Ми з тобою на одній стороні, брат. Цього хлопця необхідно допитати у нас — а потім трохи повчити його чемності. Ми…
— Провалюйте, я сказав.
Річард хотів було висловити свою думку з цього приводу, але мускулиста рука закрила йому рот. Він побачив на лікті руки блискучий обруч з золотистого металу, який був утиканий гострими немов бритва шипами — смертоносну зброю в рукопашному бою, і ледь не проковтнув власного язика.
Д'харіанські солдати взагалі відрізнялися ростом, але ці двоє були просто гіганти. Гірше того, це були не звичайні воїни. Річарду вже доводилося бачити солдатів з такими обручами на передпліччях. Особиста охорона Даркена Рала. Колишній правитель Д'хари ніде не з'являвся без їх супроводу.
Д'харіанці утримували Річарда під руки з такою легкістю, ніби він був солом'яною лялькою. Після двотижневої скачки Річард був вимотаний до межі, та й після сутички з мрісвізами пройшло не більше двох годин. Правда, страх додав йому сил, але, щоб вирватися від цих двох, його сил було явно недостатньо.
Офіцер в червоному плащі вивільнив другу ногу зі стремена.
— А я кажу, він буде наш. Ми повинні допитати його. Якщо він служить Володарю, значить, зізнається. Д'харіанець зліва загрозливо пророкотав:
— Давай-давай, злазь. Я знесу тобі довбешку, а потім пограю нею в кеглі. Ми його розшукуємо давно, і тепер він наш. Коли ми тобі його віддамо, зможеш допитувати його труп скільки завгодно.
Офіцер знову зупинився, дивлячись на одного з д'харіанців.
— Я ж сказав тобі, брате, ми з тобою на одній стороні. Ми обидва боремося з Володарем. Навіщо нам битися один з одним?
— Якщо бажаєш битися, діставай меч. Якщо ні — забирайся.
Решта вершників, яких було близько двох сотень, дивилися на д'харіанців байдуже і, що найбільше вразило Річарда, без тіні страху. Зрозуміло, безпосередніх супротивників було всього двоє — але Річард своїми очима бачив, що д'харіанські війська розсипані по всьому місту. Якщо сутичка відбудеться, вони всі в одну мить виявляться тут.
Однак офіцера, судячи з усього, така можливість аніскільки не турбувала.
— Вас двоє, брат. Не дуже хороший розклад.
Д'харіанець, який стояв ліворуч від Річарда, окинув поглядом ряди вершників і презирливо сплюнув.
— Ти правий, красунчику. Але нічого, Іган постоїть в сторонці, щоб зрівняти шанси, а я розберуся з тобою і твоїми хлистами. Тільки попереджаю, «брат», якщо твоя нога торкнеться землі, клянусь, ти помреш першим.
Крижані очі, спокійні й холодні, деякий час уважно вивчали д'харіанців. Потім офіцер у блискучих обладунках і червоному плащі вилаявся чужою мовою і знову усунув ноги в стремена.
— У нас є більш важливі справи, брати. Ця людина для нас є порожньою тратою часу. Він ваш.
За помахом його руки колона знову рушила уздовж вулиці. Річард спробував вирватися, але безуспішно. Його поволокли геть, а перехожі відводили погляд, не бажаючи втручатися і нариватися на неприємності.
Річард пробував опиратися та судорожно придумував вихід, але, перш ніж він встиг збагнути, що ж робити далі, його затягли у вузький темний прохід між готелем і якимось темним будинком.
В глибині провулка, в тіні, Річард побачив чотири закутані в плащі фігури.
8
Д'харіанці дбайливо опустили Річарда на землю. Ледве його ноги знайшли опору, він схопився за меч. Солдати відійшли в сторону і прибрали руки за спину. Чотири фігури в плащах вийшли з тіні і рушили до Річарда.
Вирішивши, що втеча краще сутички, Річард не став діставати меч, а пірнув убік. Перекотившись через голову, він схопився на ноги і уперся спиною в холодну стіну будинку. Важко дихаючи, Річард накинув на голову капюшон плаща мрісвіза, і в мить ока плащ злився з каменем. Річард зник.
Невидимці вислизнути простіше, і краще втекти, ніж битися без надії на успіх. Ось він і втече — як тільки віддихаєтеся.
Четверо в плащах вийшли на світло. Плащі відкрилися. Темно-коричнева шкіра з ніг до голови облягала стрункі жіночі фігурки. На поясі у кожної жінки сяяла золота зірка в обрамленні дорогоцінних каменів.
Річард одразу впізнав ці зірки: занадто часто він втикався закривавленим обличчям в цю емблему Він завмер, забувши не тільки про меч, а навіть про те, як дихати.
Охоплений панікою, він бачив лише символ, який був йому так добре знайомий.
Морд-Сіт.
Жінка, яка йшла попереду, відкинула капюшон. У неї було довге світле волосся, заплетене в косу. Її блакитні очі ковзали по стіні в пошуках Річарда.
— Магістр Рал? Магістр Рал, де… Річард зморгнув.
— Кара?
Він перестав зосереджуватися, і плащ знову став чорним. Кара побачила Річарда, і в цю хвилину на них обрушилася небо.
Грізно ричачи і ляскаючи крилами, виблискуючи величезними іклами, Гратч приземлився між Карою і Річардом. Солдати вихопили мечі майже миттєво, але куди їм було змагатися з Морд-Сіт у швидкості. Клинки ще не вийшли з піхов, а жінки вже стискали в руках ейджі. Хоча на вигляд ейдж здавався лише тонким червоним стерженьком, Річард знав, яке це могутня зброя. Колись Річарда «навчали» з його допомогою.
Він кинувся до гара і відкинув його до дальньої стіни, але гар знову перелетів через нього і знову приготувався кинутись на ворогів.
— Стійте! Всім стояти!
Шестеро людей і один гар завмерли — Річард ричав на всю міць своїх легенів.
Він поняття не мав, хто вийде переможцем у цій сутичці, але не мав ні найменшого бажання з'ясовувати. Скориставшись загальною розгубленістю, він встав перед Гаром і виставив перед собою руки.
— Гратч — мій друг. Він всього лише хотів захистити мене. Стійте, де стоїте, і він вас не зачепить.
Гратч обхопив Річарда волохатими лапами і притиснув до свого рожевого живота.
По провулку гулко рознеслося задоволене бурчання, повне ніжності, хоча при цьому в ньому виразно проступали застережливі нотки.
— Магістр Рал, — тихо промовила Кара, а солдати прибрали мечі у піхви. — Ми тут теж для того, щоб захищати вас.
Річард вивільнив одну руку.
— Все в порядку, Гратч. Це мої друзі. Ти все зробив правильно і спасибі тобі, але зараз, будь ласка, заспокойся.
Гратч закурликав — це означало, що він задоволений. Річард велів Гратчу слідувати за собою, але намагатися не потрапляти нікому на очі. І Гратч блискуче виконав доручення. Річард і сам не бачив його, поки гар не обрушився на них зверху.
— Кара, як ви тут опинилися?
Кара шанобливо торкнулася руки Річарда і, здавалося, була здивована міцністю його м'язів. Вона посміхнулася.
