Загадка однієї неділі - Акунья Ігнасіо Карденас (книги полностью .TXT) 📗
Він зробив схвальний жест, але, як мені здалося, не виявив надмірної цікавості.
— Ви не дотримали умов нашої угоди,— забідкався він,- Ми ж домовились, що ви надасте мені можливість переговорити з ним.
— Він вислизнув з моїх рук.
— А «Балерина»? Пощастило забрати?
— Так,—лаконічно відказав я,—і я поверну її господареві.
— Господар я, віддайте її мені!
— Ви не зрозуміли мене, Батлере: я сказав, що віддам картину її власникові.
— Ви ж бачили грамоту на володіння!— вигукнув Батлер.— Хочете, щоб я показав її вам ще раз?
Він відчинив шухляду, витягнув пергамент і розгорнув його на столі.
— Прочитайте! Упевніться самі!
Я байдуже уп'явся в нього поглядом і повторив:
— «Балерина» вам не належить.
Батлер палив мене поглядом.
— Чорти б вас узяли! — прошипів.— Та ви, Аресе, зрадник, такий же клятий зрадник, як оцей пес — Шестипалий. Ми ж домовились...
— Грайте поросячу комедію перед кимось іншим, хто вас не знає, Батлере,— промовив я похмуро.— Вас картина аж ніяк не цікавила. Ви мене вирядили за Шестипалим під приводом цієї байки про картину просто для того, щоб я розшукав його. Він обдурив вас під час розподілу здобичі. Та зовсім не в картині справа...
— Ви для мене надто міцний горішок, Apec,— із жалем визнав Батлер.— Мені анізащо не слід, було лізти в цю справу. Так мені й треба.— Натиснув кнопку дзвінка і лаконічно попрощався зі мною.— Мій служник проведе вас до дверей.
Мені вже остогидла ця комедія. Проте я не мав наміру кінчати на цьому.
— Не турбуйтеся,— мовив, підводячись,—дорогу я знаю.— Зробивши кілька кроків, обернувся: — Дуже шкода, що ви такий короткозорий, Батлере. А ми могли б порозумітися відносно урни. От ця справа варта заходу.
Ефект — неймовірний. Батлер скочив з місця. Очі в нього мало не повилазили з орбіт, а зіниці випромінювали якусь нелюдську еманацію.
— Стійте, Аресе! — вигукнув він.
Я обернувся лицем на чорне дуло його пістолета. Настрій у мене був паскудний, проте спробував ще пожартувати.
— Я мав на увазі не такого роду справу, Батлере,— промовив похмуро.
— Вертайтесь і сідайте, Аресе. Будьте ласкаві!
Я втомлено опустився на стілець. Судячи з усього, Батлера пройняла якась нерішучість. Годі було сумніватися, що саме моя згадка про урну примусила його діяти експромтом. Для людини його складу це було дуже незвично. Та, зрештою, Батлер себе виказав. Він усвідомив це і, прагнучи вибратись із незручного становища, в яке потрапив, учинив ще більшу дурість. Після надзвичайної зацікавленості, яку виявив хвилину тому, раптом удав цілковиту байдужість.
У мене виникло передчуття, що я зачепив саме нутро його диявольської інтриги. І тут Батлер урвав мої роздуми:
— Ви сказали про якусь урну, Аресе. Що вам відомо про неї?
Ось у цьому-то й була заковика. Я не знав анічогісінько про цю кляту річ. Збрехати Батлерові означало виказати, наскільки я необізнаний. А визнати свою непоінформованість означало пошитися в дурні, особливо зважаючи на вдачу цього пройди Батлера. Та я зважився на останнє.
— Ви мене ошукали, Батлере. Мушу визнати, що, коли побачив вас уперше, вважав набагато розумнішим, аніж ви є насправді.
Він незлостиво посміхнувся.
— А чому ви думаєте, що зараз я не такий, як ви раніше думали про мене?
— Та все через ваші інтриги, Батлере. Ваші прокляті інтриги. Ну хоча б ота підступність навколо «Балерини за лаштунками». А тепер, напевне, нові підкопи навколо якоїсь казкової урни.
Батлер закусив губу і сховав пістолет. Нерішучість іще більше позначилась на його обличчі. Було парко, але не через те на його чолі заблищали краплини поту. Його мозок обтяжувало протиборство двох начал.
— Ваша правда, Аресе,— визнав він, витираючи хустинкою чоло,— З картиною я дозволив собі нечисту гру. Але що за чортівня, Аресе, ваша репутація...
— Моя репутація? Та ви свиня, Батлере! Я завжди з повагою ставився до тих, хто веде чесну гру.
— Припустився помилки,— жалісливо промовив він,— визнаю, припустився помилки.
— То виправте її! Доки не пізно.
Батлер начебто відкинув останні сумніви, котрі живили його вагання. Зручніше вмостившись у кріслі, він востаннє затягнувся сигаретою і пригасив її в попільничці.
— Це винятково цікава історія, Аресе. Коли дізнаєтесь про неї, будете вражені.— Тут він випустив дим і набрав пози, що настроює на спогади.— Хіба ви не чули про Лонг? — Він витримав ефектну паузу, в той час як я заперечливо похитав головою.— Лонг — це таємниче товариство китайців, коріння якого сягає у віки, до джерел династії Мінь. Ця організація виникла внаслідок ворожнечі серед наймогутніших китайських родин через Дай-цзи, який боровся за повалення династії Юань. То були казкові часи, Apec. І ще казковішим був імператорський сан, за який точилася боротьба. Природно, Дай-цзи, зі своїм авторитетом великого воїна, примусив коронувати себе імператором. Він був рішучою і честолюбною людиною. Видатною людиною. Все це історія, Apec. Вельми цікава історія. Та вам вона, либонь, здається нудною...— Батлер очікувально позирав на мене.
— Продовжуйте,—сказав я.—Вам це може здатися дивним, але я відчуваю інтерес до китайської історії.
— Мені це не здається дивним, Аресе,— усміхнувся він.— Все, що стосується Сходу, справляє на нас чарівний вплив. Ну, в усякому разі, на мене,— уточнив він.— Поїдьте на Схід, і ви відчуєте, як зачарує вас цей світ. І ви не забажаєте ніде більше жити далі, опріч Сходу. То на чому ми спинилися?— Кілька секунд він давав лад своїм думкам, а потім продовжив : — Так ось. Інтриги серед великоможних родин тривали, а помста з боку Дай-цзи тим, хто виступав проти нього, була жахливою: масова різанина ї заслання у далекі провінції. Та ніщо не спроможне подолати впертість жителів Сходу: вони продовжували боротьбу. Боротьбу героїчну і нерівну, яка змусила їх піти в підпілля. Так народилось товариство Лонг.— Батлер зітхнув; здавалось, занурився у власні спомини.— Мене надзвичайно зацікавили китайські звичаї, Apec, і я став чи не першою людиною із Заходу, хто дізнався про давне походження цього товариства. Навіть більшість китайців, котрі входять до нього тепер, не знають причин його створення; не знають вони і первісних обрядів цього товариства, які, напевне, дуже відрізнялись від сучасних. Вплив часу, ось, гадаю, в чому річ; час усе деформує і все знецінює. Не зрівнятися з чистотою тодішніх церемоній тому, що вони тепер помпезно іменують «ритуалом посвячених».— Він умовк, очі в нього натхненно горіли. Здавалося, сп'янів од власної розповіді.— Перш ніж продовжити, дозвольте дещо пояснити: було б непробачною помилкою плутати, з огляду на схожість назв, це товариство, в основі своїй альтруїстичне, із організацією, яка спровокувала війну банд у Сан-Франціско та в інших американських містах. У ній перебувають молодчики найгіршого гатунку. До нашої ж — кажу так, бо маю честь належати до неї,— приймаються тільки особи освічені, до того ж із кращих китайських родин.— Батлер зробив паузу.— За часів Дай-цзи,— провадив далі,— культ Лонг, природно, був під забороною; вони таємно поклонялися фігурці принцеси, вирізьбленій на кришці шкатулки з чорної слонової кістки, у таємній схованці цієї шкатулки за тих часів, коли зародилося товариство Лонг, зберігався прах юної принцеси, котра впала жертвою боротьби своєї родини проти всемогутнього імператора. Мушу зізнатися, Аресе, що я вже не знаю, де дійсність, а де легенда. Тому що всі мої зусилля, всі мої безсонні ночі, які присвятив тому, щоб відкрити ім'я цієї принцеси, виявились марними. Звісно, у боротьбу втягнуто було чимало родин, і це втішає мене, але в цьому є своя легенда, Аресе. Є своя легенда...
— Легенди — окраса історії,— зауважив я. — Заберіть легенду, і ваша розповідь буде позбавлена інтересу.
— Атож! Так я і знав, Аресе, так я і знав. Ви вже зачаровані. Така вже властивість Сходу. Спершу він тебе захоплює, а потім заворожує.— Батлерові очі світилися загадково.— Гадаю, ви своїм розважливим розумом уже оцінили вартість цієї реліквії: так, ціна її нечувана. І це ще не все, Аресе. Та дозвольте продовжити. Минав час, культ Лонг змінювався, але урни це не стосувалося. Вона, можна сказати, зберегла свою первозданність. Так було до останніх днів горезвісного гомінданівського уряду, коли внаслідок нещасного випадку фігурка втратила мочку лівого вуха. Я вже казав вам, що майже всі родини, які поклонялися культові Лонг, були знатного походження. І коли почав гинути режим Чан Кай-ші, вони усвідомили, що в новому Китаї для них не лишилося місця, й емігрували до Сполучених Штатів. Там ця організація стала свого роду товариством взаємодопомоги, та все одно з вибраним колом своїх членів, якими, як і раніше, були найосвіченіші й найзамож-ніші китайські родини. В той же час в останній період до організації міг бути прийнятий також іноземець, якщо він поєднував у собі певні, точно визначені достоїнства.
