Загадка однієї неділі - Акунья Ігнасіо Карденас (книги полностью .TXT) 📗
Той тип, що бесідував із сенатором, жестом звернув його увагу на мене, і сенатор обернувся.
— Глядіть-но, сеньйор Apec власною персоною! — з ентузіазмом вигукнув він.— Підходьте, Аресе, підходьте й сідайте.
— У вас є про що побалакати, а мене чекає басейн,— мовила Гленда.— Лишаю вас самих.
Подарувавши батькові на прощання милу гримасу, вона сховалася в будинку.
— Аресе, це сеньйор Контрерас,— промовив сенатор, рекомендуючи мені свого співбесідника.— Мій помічник по зв'язках з громадськістю, так би мовити, імпресаріо.
Я не зміг утриматись від посмішки. Сенатор живе на всю губу — все одно що голлівудський актор.
Я сів за стіл.
— А хто он той? — спитав я, вказуючи на суб'єкта, котрий бавився з собакою,— Ваш камердинер?
Він вибухнув реготом. Очиці в нього стали зовсім маленькими, а вилиці здулися.
— Ви не позбавлені почуття гумору, Аресе. Я не думав, що ви пізнаєте його.
Він знову залився сміхом. Мабуть, це в нього така була відповідь. Ясна річ, сенатор же мене зовсім не знав.
— Пийте, Аресе,— сказав він, указуючи на шейкер для коктейлю.— Цей коктейль — домашнього виготовлення. Вам сподобається.— Я взяв собі келих і налив трохи. Коктейль був охолоджений як годиться, але я кинув у келих іще кубик льоду. Перед тим, як вихилити, запитав:
— Що у нас на порядку денному, сенаторе?
Сенатор підніс свій келих і став задумливо розглядати його. Потім поставив келих на стіл, навіть не притулившись губами.
— Наші стосунки ніколи не були щиросердними, Аресе,— поскаржився він.— Проте, чорт забери, ви поводилися... Розтовкмач-но йому це ти, Контрерас,— закінчив він зі збентеженим виразом обличчя.— Я ніколи не був мастаком на промови.
Я ще ковтнув коктейлю і обернувся до сенаторового «імпресаріо». Це був вельми манірний молодик, чиї повіки неспокійно сіпалися. Ось він підвів свої несміливі очі на мене.
— Це справа досить делікатна, сеньйоре Apec. Ваші ризиковані заяви можуть завдати серйозної шкоди сенаторові у зв'язку з наступними виборами.— Тут молодик зробив паузу і став допитливо розглядати мене, безперервно моргаючи.
— Ти про що, хлопче? — іронічно спитав я.
— Карамба! Звісно ж, про... про стосунки сенатора з сеньйорою Сусанною Діас. Про листи!
— А-а! — вигукнув я, ніби оце тільки збагнув, про що йдеться.— Ну-ну! То що ж робити?
Молодик зашарівся. Він збентежився надто більше од сенатора.
— Коротше кажучи,— втрутився Рамірес,— до виборів лишилося кілька місяців, і будь-які ваші спілкування з газетярами можуть призвести до катастрофи.
У мене чимало виборців — жінок. А ви знаєте, які вони чутливі. Я не можу дозволити собі таку розкіш — утратити їхні голоси.
— Хіба! Та ви жартуєте, сенаторе. Ваша справа вирішується у верхах. Подейкують, що ви фаворит президента. Як же ви можете програти? Коли в президентському палаці кажуть, що ви проходите, то чи варто турбуватися про голоси виборців?
Сенатор зробив благальний жест.
— Ви не усвідомлюєте цього, Аресе. Можна займатися будь-якими фіглями-міглями і зберегти своє лице незаплямованим. Розумієте? Тут же справа пахне скандалом: адже проблему Сусанни, враховуючи зв'язки, які вона мала, і так уже обсмоктували на всі боки в моїй партії. Є чимало заздрісників, котрі не від того, щоб посісти моє місце. Коли б оцю справу почали асоціювати з моїм ім'ям, це було б для них чудовим приводом, аби підставити мені ногу... Тим, що нагорі, довелося б тоді пожертвувати мною. Ось чому мені необхідно, щоб ви мовчали. Доки не відбудуться вибори. Природно, ми щедро віддячимо вам. А ніколи не слід нехтувати могутнім другом, Аресе.
Я посміхнувся.
— І навіщо було стільки крутити околяса, щоб умовити мене дещо продати,— мовив я. — У мене все продається.
— Бачте, Аресе, я не хотів...
— То скільки ви заплатите за моє мовчання?
— Ми умовились,— втрутився молодик,— запропонувати вам п'ятсот песо.
— Чудово, хлопче; ця сума здається мені прийнятною. Де ж гроші?
Вони ледь помітно перезирнулись. Молодик намагався, було, щось висловити, але сенатор стиснув йому руку.
— Заплати йому! — наказав.
Молодик вийняв із свого портфеля конверт і вручив мені, я перелічив банкноти. Там було п'ять сотенних. Я допив свій коктейль і підвівся.
— Мушу вас повідомити, що я вже дещо набалакав у поліцейському участку,— попередив їх.— Хоч, ясна річ, поліція вас не турбує.
— Так, Аресе,— відповів сенатор,— нас справді запевнили у нерозголошенні справи поліцією. Найменша інформація може надійти тільки від вас. Слід би вам мати це на увазі.
Я всміхнувся і вказав на типа, що бавився з собакою.
— Чи не зробили б ви ласку наказати йому... як його ім'я?
— Це мій службовець, Аресе.
— Отож-то й є. Чи не запросите ви його підійти сюди?
Сенатор помахав рукою і гукнув:
— Томас!
— Накажіть йому повернути мені листи й пістолет,— мовив я.
Сенатор зробив відповідний жест, і Томас вручив мені «люгер». Потім поліз до іншої кишені і витягнув листи. Сховавши їх, я сказав:
— Сенаторе, ваш пістолетик у Гастона. Гадаю, вам досить просто попросити, щоб він повернув його вам.
А потім я вчинив зовсім несподіване для них. Затиснувши в долоні кубик льоду, я щосили затопив кулаком Томасові в пику, аж краплі крові з його носа бризнули на стіл. Томас закрутився по газону, немовби поранений звір. Тільки біля виходу я показав усім спину. А з трампліна на нас приголомшено позирала Гленда.
Всю дорогу до центру міста я бився в роздумах. Все так уїлося мені в печінки, що аж викликало нудоту. Я змушений був копирсатися в брудних справах багатьох можних світу цього, і начебто тільки Рамераль з них усіх не мав алібі. Я вилаявся подум-ки і вийшов з омнібуса.
В готелі прийняв душ і відразу ж пішов звідти. Вода дещо пом'якшила біль у моєму зраненому тілі, а думка про смачний обід у маленькому ресторанчику Ісайаса навіть трохи підбадьорила мене.
Ісайас занепокоївся, побачивши синяки на моєму обличчі. Це був гладун з дитячим обличчям. Мене він дуже поважав відтоді, як одного разу я визволив його від особи, котра систематично грабувала його. На віддяку він завжди ладний був почастувати віене найкращими із своїх страв. Я був голодний, їв багато і зі смаком.
О сьомій вечора я вийшов з ресторану і сів до омнібуса, щоб під'їхати до Батлера. Дорогою перегорнув вечірнє видання газети «Ель Паїс». З моїм арештом справа про вбивство Сусанни знов набрала популярності. Газети, як завше, компенсували відсутність інформації найфантастичнішими вигадками.
Коли вийшов з омнібуса на вулиці Санхи, в китайському кварталі було спокійно. Я натиснув кнопку дзвінка; потім кинув оком на антикварні вироби, які Батлер виставляв у своїх вітринах.
— Каламба, плийсов сеньйол Алес!
Я зняв капелюха і зробив глузливий реверанс.
— Ола, Чінь-лі! — привітав я його. — Спитайте-но в свого господаря, чи не зволить він прийняти мене.
Чінь-лі церемонно вклонився і зник. Чекав я з хвилину. Він з'явився знову, і я попрямував слідом за ним довжелезним коридором. Батлер чекав мене в своєму кабінеті. На ньому був широкий китайський шовковий халат, а з-під столу виглядали його ноги в китайських пантофлях.
Наближаючись до нього, я помітив у його очах якийсь дивний блиск. Дрібна деталь, але мене вона насторожила. Підступна людина цей Батлер, і чекати від нього можна було всього. Люб'язно всіхнувшись, він радісно вигукнув:
— Я поздоровляю вас, Аресе! Виявились ви твердим горішком і до того стриманим на язик. Щиро поздоровляю вас. Не часто випадає стрічати людей з такими достоїнствами.
Потому з підкресленою ґречністю вказав мені на стілець, дістав пачку сигарет і запропонував мені. Я відмовився, але він полишив це без уваги і закурив сам.
— Сподіваюсь, ви принесли добрі вісті.
— Я побачився з Шестипалим, Батлере. Якщо це ви називаєте доброю звісткою...
