Діви ночі - Винничук Юрій Павлович (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗
Але, не маючи жодних справ у місті, я вирішив вернутися до хати. І от на зупинці «четвірки» сталася пригода, яка започаткувала цілу смугу життєвих катавасій.
— Пробачте, ви не скажете, де тут можна пообідати?
Я вмить виринув із глибини своїх дум — переді мною розквітли дві фантастичні кралі, їхня врода належала до того типу, за яким завше всі озираються, милуються і палко прагнуть здобути, але одружуватися остерігаються.
Не знаю, який мене чорт підкусив бовкнути таке, чого не дозволила б собі жодна нормальна людина. Але спробуйте бути нормальним, коли біля вас такі запашні істоти — «шанель» число три било в ніс із відстані метра. Запитання звучало російською мовою, але я, вважаючи, що переді мною мої землячки, відповів українською:
— У мене, — ще й вишкірив зуби, як це люблять робити американські актори у тих фільмах, які ми купуємо.
Панночки хихикнули:
— У вас? Ви що — офіціант?
— Ні, я поет. Але живу поруч і можу вас нагодувати кишкою.
— Кішкою? — перепитали вони і перезирнулися.
І тоді я зрозумів, що це не галичанки, бо справжню галичанку збуди о третій годині ночі і спитай про кишку, то вона тобі вмить протарабанить усі вісім способів її приготування.
— Еге, — кивнув я, — кишкою. Це смаколик, який вам і не снився.
— Смакалік? — знову перепитали вони, не перестаючи хихикати, так, як це, мабуть, чинили чарівні англійки, коли зустрічали чарівного аборигена.
Тоді вже я перейшов на свою ламану російську і пояснив, про що йдеться, описавши, звісно, і ті вісім способів. Ясно, що тут і камінь пустив би слину, а тому я не здивувався, коли обидві скочили зі мною в трамвай і навіть милостиво зафундували талона.
Заки ми дісталися моєї хати на Голоскові, милі дівчата повідомили, що вони з Одеси і працюють в одеському цирку, який саме прибув до нас на гастролі.
Мешкав я на ту пору сам у привітному будиночку, який належав колись моєму дідові. А кишку та інші смачнющі речі передали мені зі Станіслава батьки, бо там, де вони жили — на благословенній Софіївці — трималося не тільки гусей, качок, кролів, свиней, кіз, а навіть корів.
І от, коли ми плямкали вже над другою пательнею, панночки розкололися: ніякі вони не циркачки. Просто приїхали до Львова погуляти. Ніде не працюють, але кожна має однокімнатну квартиру в Одесі.
— Не знаю, чи коректним буде з мого боку запитання: з чого ви живете?
Панночки не могли натішитися моєю наївністю:
— Який же він милий, правда?
Щось несміливе і туманне почало засвічуватися в моїй голові, неясний здогад ставив усе на свої місця, але одразу ж і находив опір при думці: а що сказала б моя ненька, якби дізналась, що гордість її кулінарного мистецтва — найкращу кишку всіх часів і народів — цямкають оці… оці… е-е… не знаю, як і сказати, бо те смачненьке слівце, яке має моя мама для даного хобі (нагадую: це був 1978 рік, коли професією таке заняття ще не називалося), може викликати у вас спазми горла, і якщо ви ненароком їсте зараз вареник, то ліпше мені стриматись.
— Так, він дуже милий, — підтвердила друга панночка і провела теплою долонею по моїй щоці.
У читача може скластися враження, що автор був набагато молодший від своїх гостей. Насправді було навпаки. Я мав тоді двадцять шість років, а дівчата — по вісімнадцять. Однак почувалися вони впевненіше й розкутіше, аніж я, вони сипали дотепами, говорячи цілком культурно, і лише деколи вставляли якесь одеське слівце. Одну звали Маріанна, а другу Лена (насправді Олександра, що їй дуже не подобалося). Я їх відразу перехрестив Марунькою і Леською, на що вони відреагували божевільним реготом, але не заперечували.
Попоївши та запивши львівським пивом, мої кралі повмощувалися на канапі, закурили «Marlboro» і почали розповідати.
ІСТОРІЯ ОДНОГО ГРІХА
Шлях на панель для кожної з панночок пролягав своєрідно. Марунька у восьмому класі «втріскалася» у спортсмена-десятикласника і віддалася йому на природі. Але, як виявилося, для цього спортсмена вона була лише черговим рекордом, досягнувши якого, він заспокоїтися не міг і рушив на подолання нових бар’єрів. Ну, а Марунька, винятково з бажання забутися, закохалася вдруге. А потім утретє і вчетверте.
У дев’ятому класі вчитель фізики показав на свою долоню і проголосив, що скоріше у нього там волосся виросте, аніж Марунька перейде до десятого класу. Тоді наша Марунька, недовго думаючи, «випадково» застає фізика в його кабінеті після уроків і так жалібно-жалібно, опустивши соромливо очка, просить консультації. Учитель не був із заліза і тут-таки зловив таксі й повіз палаючу любов’ю до фізики дівчину на свою хату. Рівно о вісімнадцятій нуль-нуль урок було закінчено, бо мала повернутися з роботи вчителева дружина, а вона чомусь не любила хатніх уроків. Учитель тицьнув Маруньці два карбованці на таксі, висловивши переконання, що однієї консультації буде малувато.
Марунька щасливо переповзла в десятий клас, хоч долоня фізика так і не покрилася волоссям.
Згодом, уже маючи досвід, вона домовилася про консультації ще й з іншими вчителями. Ба, навіть із самим завучем. Можна, правда, було консультуватися і в директора, якби це не була жінка.
Гадаю, ви не здивуєтесь, якщо я скажу, що Марунька вступила до Одеського університету на заочне відділення і на час нашого знайомства закінчила перший курс. Консультації їй давали охоче, а деякі викладачі, «врубавшись в струю», уже самі заганяли Маруньку в глухий кут незадовільними оцінками, провокуючи таким чином хатні уроки. Слухняна студентка не відмовляла ані тридцятилітньому, ані шістдесятилітньому.
З цього приводу пригадую, що була і в Станіславському педінституті теж отака Марунька. Один професор в літах побився об заклад у компанії, що охоче проведе ніч з цією панною. Заклад був прийнятий одноголосно. Якби викладач не справився, то мав подарувати дамі норкове хутро, а якщо б опинився на висоті, йому мали завезти «на хату» десять ящиків шампанського.
Отже, двоє розімлілих від спеки голубочків замкнулися в готелі, і Венера благословила їх усміхом. Як на те, дурний хлоп наковтався перед тим якогось чортовиння, бо на власні сили не розраховував, і от під час апогею пішла в нього горлом кров і залила лебедину шийку нещасної студентки. Скандал був неабиякий, але, як той казав, під ковдрою. Його хутко погасили, бо викладач читав далеко не географію.
У Маруньки подібних ексцесів не було, але розповідала, що один професор поважного віку запрошував її до себе щотижня, поїв заморськими винами і годував із ложечки різними кремами, а потім гладив кістлявою рукою по коліні й, відкинувшись на подушки, блаженно засинав. Усе це задоволення обходилося йому дуже дешево, бо Марунька, крім вина і крему, не діставала ані ламаної копійки. Зате усі сесії минали на одному диханні.
Такий спосіб проституції у совєтські часи був популярнішим, аніж звичайний, за гроші. Крім навчальних закладів, де практикувалися подібні «консультації», різноманітних Маруньок культивували й на підприємствах. Їх тримали завше напоготові, аби кинути в останній наступ, бо коли підводили усі інші методи, вдавалися до цього. «Секретарка» йшла на штурм чергової «нездоланної фортеці», яку не брав навіть хабар. І ось уже з тієї фортеці зоставалися самі руїни…
Вийшовши заміж, окремі з них продовжували займатися улюбленим фахом. Я знаю один трафунок, коли чоловік зловив свою жінку на гарячому точнісінько, як у банальному анекдоті, повернувшись достроково з відрядження. Ясна річ, билися писки, юшило з носа, рвалася нічна сорочка, і летіла на підлогу масивна кришталева ваза, про яку заздалегідь було відомо, що не розіб’ється. Клієнт у шоковому стані згрібав манатки і чкуряв мало не через вентиляційний отвір. А потім… потім люба жіночка, коли їй вдалося перекричати чоловіка, почала тицяти пальчиком і в те, і в се, і в оце, і в оте, ба навіть витягла потаємну скриньку, набиту перстениками, шпурнула під ноги чоловікові його джинси, костюмчик «Містер Д» і п’ятнадцяті, таких же сорочок, і дублянку, і ще бог знає що, а тоді спитала так ніжно-ніжно: «А чи задумувався ти, мій кохасику, звідкіля усе це взялося? Чи не за твою інженерську платню?… А оце?» — І тут вона давай викидати з холодильника сальцесони, ковбаси і бляшанки з чорним кав’яром та ще різні там марципани, які багатьом з нас і не снилися. А ще бар відкрила та хрясь фігурною плящиною бананового лікеру об паркет: «А це звідки? За твої мідяки?»
