Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“При тім повідомляємо, що Теодосій Васильович, архимандрит слуцький, не відомо з якої причини з Київа на Литву втік. Веліли ми пильно розвідати, хто його туди відправив і з чиєї поради він то вчинив.
“Татари якби прислали послів своїх до твого ц. в. і вимовлялися, що вони з нами не воювалися,-не вір їм, в. ц. в., вони зрадники! Пізнали ми їx недавніми часами, як мали кілька день бої з ними і Ляхами під Охматовим, і вони забрали в неволю жон і дітей без числа, і церкви божі попалили”.
У всіх инших справах гетьман доручає поінформувати царя своїх послів: Осипа Томиленка і Климка Дубовика, і просить повернути разом з ними Пісочиньского, аби за нього вимагати козаків що попали в полон Ляхам.
З останнього дня н. с. березня маємо листа гетьмана до Шереметева, від нього очевидно пересланого цареві 9). Він подає до відомости останні новини: недалеко Київа був польський під'їзд, кілька хоругов: козаки їх погромили, богато побили, а сімох взяли в полон. Уманський полковник доносить, що Татари, набравши на Браславщині ясиру, тікають до дому, і вже ледви третя частина їх лишилася при короннім війську, що теж дуже змаліло (ориґінальний лист полковника, що був доданий, на жаль не заховався). Далі така дуже цікава, але на жаль, не досить ясно постилізована звістка: “Ми виїхали до Чигрина 10), тому що богато козаків схотіло йти на Запоріжжя і Дін. Ми їх затримали, веліли ловити по городах і карати на смерть, коли б вони мали виїздити 11) без нашого дозволу”. Мині се виглядає, “як частина тої Дріжипільської сецесії, котру я принотував вище.
Гетьман просить не турбуватися сим його несподіваним для Шереметева виїздом: “В скорім часі рушимося з полком Чигринським до війська, а до Чигрина для безпечности, порадившися з в. м., пошлемо три хоругви московської піхоти”. До сього цидула: “Повідомляємо також, що були у нас донські посли і оповідали, що Калмики живуть з ними в згоді, і на сім боці Волги, недалеко (від Донського війська) кочує їх богато. І ті ж посли нам казали, що Калмики пішли б зараз на Крим-тільки від царського величества указу чекають, а від нас вістей. Добре б було, щоб Калмики пішли на Крим полем, а Донські козаки човнами морем. Тоді б Татари своїх городів стерігли б, а не до Ляхів на поміч ішли!”
“І се нам дуже дивно, що досі нема від його цар. величества Макара Москаленка, полковника білоцерківського, ані указу ніякого не маємо. А як тільки будуть у нас вісти від й. цар. вел., так негайно повідомимо в. мил.”.
Я навів сі останні слова, бо вони нам поясняють дещо отсею асоціяцією плянів калмицького походу на Крим, і нетерпеливість гетьмана з того приводу, що Москаленка цар не відсилає ані яких указів не присилає. На сім спирається висловлений вище здогад про зміст місії Москаленка. Виступаючи на Ляхів з Шереметевим, при кінці н. с. січня, гетьман післав з Москаленком цареві між иншим проєкт бльокади Криму: Донськими козаками з моря і Калмиками з суходолу, і сподівався, що вона відтягне Татар від помочи Полякам. Коли б Москва негайно дала Калмикам і Донцям сей наказ, Браславщина була б вирятована, думав гетьман і старшина, тому нетерпеливилися затримкою Москаленка і безсумнівно пускали тихачем під всі чорти московську волокиту.
Нарешті кілька день пізніше, в перших днях квітня н. с., Москаленко приїхав і між иншим привіз обіцянку царя на місце здесяткованого і нічого невартого корпусу Шереметева прислати більше військо під проводом Бутурлина, а мабуть також і згоду на донсько-калмицьку операцію против Крима. Листів привезених Москаленком не маємо-бо взагалі актів сього посольства досі не знайдено, але і при недостачі їх можемо се певно виміркувати по перше-з повідомлення, післаного від гетьмана до київського воєводи, по друге-з пізніших царських листів. До Київа гетьман писав 6 н. с. квітня: “Думаємо, що твоїй милости відомо вже, що Макар Москаленко, полковник білоцерківський, назад до нас від й. ц. в. вернувся, і й. ц. в. об'являє через нього свою несказану ласку: посилає нам в поміч велике військо, кінних і піших; з тим військом відправив від боку свого ближнього боярина В. В. Бутурлина, і ще більшим військом обіцяє нас запомогти”. І знову порушує гетьман-очевидно в звязку з сею ж місією Москаленка-справу бльокади Криму: донські післанці дали знати, що у них уже кілька десятків човнів направлено, щоб іти на Крим за царським указом, а Калмики останніми часами захопили кількох мурз 12) з жінками і дітьми, з усіми улусами, що кочували коло Терка 13).
Цар писав про калмицькі операції з приводу посольства Томиленка, разом з потвердженнєм призначення на Україну Бутурлина. Про Бутурлина він каже, що писав уже перед тим про Калмиків не говорить, що була про се мова вже раніш, але по всім попереднім за певне вже можна сказати, що сей проєкт був поставлений уже посольством Москаленка (в посольствах Яська Яковенка і Томиленка нема про се мови). Тому можна думати, що Москаленко привіз і в справі бльокади Криму принціпіяльну згоду царя. Наказ В. В. Бутурлинові йти до гетьмана з новими силами на переміну Шереметеву був даний дійсно ще в березні-21 н.с. “Велів государ бояринові В. В. Бутурлину й стольникові кн. Гр. Григор. Ромодановскому бути на службі в Запорогах на місце В. Б. Шереметева з товаришами, а В. Б. Шереметеву велів бути в своїм государевім поході, окольничого ж В. В. Бутурлина і дяка М. Головина відправити до Москви; з В. В. Бутурлиним бути всякого чину людям полку кн. Б. С. Куракина, дворянам, дітям боярським, Черемисі, Чуваші і всякого чину людям полку кн. Ю. О. Долгорукого, рейтарському полкові з Брянська, салдацькому полкові з Київа, стрілецькому полкові з Москви” 14).
Задля поглиблення добрих намірів Москви-підтримати козацький наступ на Польщу своїми силами, гетьман з писарем зараз же приготовили нове посольство- з подякою за обіцянки і заохотою до їх здійснення. Для сього мали послужити документи про заходи противної сторони розвести козаків з царем: турецьке посольство, залицяння татарські (лист Карач-мурзи і пересланий ним лист Лянцкороньского), “прелестний лист” Тишкевича з закликами до відновлення старих відносин.
“Дуже зраділи ми і все військо Запорозьке з повороту Макара Москаленка полковника білоцерківського з грамотою в. ц. в., де в. ц. в. являєш велику і несчислиму ласку, посилаючи зараз від боку свого нам у поміч ближнього боярина В. В. Бутурлина з великим військом і ще більше військо обіцюючи. А до того ще й сам против ворогів православної віри рушився єси своєю особою ще з більшим від попереднього військом”-писав гетьман цареві. Висловлюючи за се велику подяку він на доказ своєї вірности подавав до відомости царя заходи ворогів: “Прийшов до нас посол турецький Шаган-аґа від Сіяуш-баші сілістрійського і від візира Азема, іменем цісаря турецького, з прелестними листами-підманюючи нас щоб ми піддалися цісареві турецькому-чого не дай боже, бо ми раз присягши в. ц. в., єдиному православному цареві і наслідникам його, за в. ц. вел. і за віру православну кождого часу готові вмерти, а неприятелі з зрадливих своїх замислів потіхи мати ніколи не будуть.
“Знову ж сими часами Карач-бей перекопський іменем хана і всіх султанів і беїв прислав прелесні листи, намовляючи нас так само відстати від в. цар. вел. Обіцяють нам за те поміч на Ляхів, але ми їx обіцянкам не віримо і помочи їx не хочемо, маючи по богу заступника в в. цар. вел., і сі прелестні листи писані від Сіяуш-баші і Карач-бея, через нашого посла в. ц. в. посилаємо, аби в. ц. в. вирозумів з них зрадливі замисли неприятелів. Бо ж Татари з Ляхами ще й по сей час стоять за Богом по містах на становищах, і нічого доброго не мислять, тільки чекають короля з посполитим рушеннєм, та сподіваються великих сил з ріжних країв... Посла того (турецького) ми у себе затримали до дальшої відомости від в. ц. в.-доки вернеться наш посол з відомістю від в. цар. вел.: просимо його скоро відправити з ласкою своєю (очевидно-з більш категоричними розпорядженнями про висилку московських сил), щоб нам скоро відправити того турецького посла маючи відомість від в. ц. в.-щоб так повести справу, аби Турки з Татарами більше на нас помочи на давали”.
